Значна роль в протипожежному захисті належить вогнегасникам, які є основним видом первинних засобів пожежогасіння. Як зарубіжний, так і вітчизняний досвід свідчать, що за допомогою вогнегасників персонал об’єктів в змозі ліквідувати 15-20% від загальної кількості пожеж на початковій стадії їх розвитку. Ефективність застосування вогнегасників суттєво залежить від знання та додержання персоналом і посадовими особами об’єктів норм належності, правил розміщення вогнегасників, їх своєчасного технічного обслуговування, володіння навичками безпосереднього застосування вогнегасників різних типів тощо. Метою даного посібника є надання інформації про вогнегасники в обсязі, найбільш необхідному для осіб відповідальних за протипожежний захист об’єктів і споживачів, а також може використовуватись працівниками Державної пожежної охорони МВС України та фахівцями Добровільного пожежного товариства України. 1 Історичні відомості про вогнегасники Перші вогнегасники придумав німецький лікар М. Фушес у 1734 році. Це були скляні банки з соляним розчином, які потрібно було кидати у вогонь. Реклама із зображенням сім’ї, яка з радісним виразом на обличчях кидала ці банки у вогонь, спалахнувший у кімнаті, друкувалася у журналах аж до Першої світової війни. Перший автоматичний вогнегасник сконструював англійський винахідник Джордж Менбі, який був свідком жахливої пожежі в Единбурзі у 1813 році. Пожежа виникла і розповсюдилася на п’ятому поверсі, до якого не дотягувалися пожежні рукави. У 1816 році Менбі створив вогнегасник, який являв собою металевий циліндр висотою 60 см і об’ємом 24 л, заповнений водою, яка вилітала з вогнегасника під дією стисненого повітря. Першими вогнегасниками також можна вважати винаходи інженера Кюна, який в 1846 році запропонував вогнегасні коробки, що споряджались сіркою, селітрою та вугіллям. При згоранні цієї суміші виділялись гази, що відігравали роль вогнегасної речовини. У 1898-1900 роках Н.Б. Шефалем були створені вибухові вогнегасники “Пожежогаз” вагою 4, 6 та 8 кг, заряд яких складався з двовуглекислої соди, квасців і сіркокислого амонію. Винахід російського вченого А.Г. Лорана щодо одержання вогнегасної піни сприяв розробці після 1904 року водопінних вогнегасників. У 1905 році російський винахідник Олександр Лаврентьєв сконструював перший хімічний вогнегасник. Піну для гасіння полум’я доводилося викачувати з вогнегасника насосом. У цих вогнегасниках піна утворювалась в результаті хімічної реакції між лужними та кислотними розчинами. З використанням такого принципу дії в 40-х роках ХХ століття виготовлявся вогнегасник “Богатир”, який приводився до дії ударом після перевертання корпусу. У подальшому цей вогнегасник був модернізований, приведення його до дії здійснювалось без удару, але з перевертанням вогнегасника. З початку 70-х років минулого століття такого типу вогнегасники виготовлялись під маркою (назвою) ОХП-10, а з 1975 року по 1998 рік – ОХВП-10. В 40-х роках у колишньому Радянському Союзі виготовлялись вуглекислотні вогнегасники УО-2, РУО-4, РУО-5 з головкою вентильного типу. Ці вогнегасники були модернізовані тільки на початку 80-х років. Модернізація полягала у заміні головки вентильного типу на головку важільного типу, що дало змогу здійснювати переривчасту подачу вогнегасної речовини. Була також змінена форма розтрубу, що забезпечувало формування кращого струменя вогнегасної речовини. Одночасно з переносними вуглекислотними вогнегасниками були впроваджені в практику пересувні вогнегасники ОУ-25 та ОУ-80. В кінці 60-х років розпочалося виробництво пересувного вогнегасника ОУ-400, що складався з восьми 50-літрових балонів високого тиску. На початку 40-х років промисловістю були освоєні хладонові вогнегасники (тетрахлорні) ОТ-2 та ОТ-3, а в кінці 60-х років – брометилові вогнегасники ОУБ-3 та ОУБ-7, які виготовлялись до 80-х років минулого століття. Випуск хладонових вогнегасників був припинений з причини негативного впливу вогнегасної речовини (хладону) на навколишнє середовище. Наприкінці 70-х років почали розроблятись нові повітряно-водопінні вогнегасники із зарядом піноутворювача (ОВП-5, ОВП-10). Газ-витискувач вогнегасної речовини зберігався в балонах високого тиску, які розміщувались у корпусі вогнегасника. Проте, в той час, ці розробки не знайшли широкого застосування в практиці, оскільки діюча тоді нормативна база не сприяла впровадженню більш ефективних, але дорожчих ніж ОХВП-10 вогнегасників. Перші вітчизняні переносні порошкові вогнегасники почали виготовлятись ще в 30-х роках, але з причини низької якості вогнегасних порошків вони не знайшли широкого застосування. В 60-х роках було започатковано виробництво порошкового вогнегасника ОП-1 “Спутник”, який з причини особливостей способу подавання вогнегасної речовини у просторіччі називали “перечниця”. Проте, ефективність цього вогнегасника була не значна. У 70-х роках були впроваджені у виробництво порошкові вогнегасники “Турист” закачного типу та “Момент” з балоном високого тиску, заповненим двоокисом вуглецю. І хоча через ряд недоліків вони не знайшли широкого розповсюдження, їх виготовлення та експлуатація дали можливість отримати певний досвід для майбутніх розробок. 2 ВИЗНАЧЕННЯ понять Вогнегасна речовина – речовина, яка має фізико-хімічні властивості, що дозволяють створити умови для припинення горіння. Вогнегасник – технічний засіб, призначений для припинення горіння шляхом подавання вогнегасної речовини, що міститься в ньому, за масою і конструктивним виконанням придатний для транспортування і застосування людиною. Газ-витискувач – стиснений або скраплений газ, а також газ одержаний внаслідок хімічної реакції між компонентами заряду газогенерувального елемента, який забезпечує створення надлишкового тиску в корпусі вогнегасника і використовується для витиснення з нього вогнегасної речовини. Горіння – екзотермічна реакція окислення речовини, яка супроводжується виділенням диму та (або) виникненням полум’я і (або) свічення. Полум’я – горіння у газовій фазі, що супроводжується випромінюванням світла та тепла. Пожежа – неконтрольоване горіння, поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується у часі і просторі. Модельне вогнище пожежі – спеціальна конструкція з наявністю горючої речовини для проведення випробувань з визначення показника вогнегасної здатності. Гасіння пожежі – процес впливу сил та засобів, а також використання методів і заходів для ліквідації пожежі. Показник вогнегасної здатності вогнегасника – площа модельного вогнища пожежі, яке можна впевнено загасити одним вогнегасником. Ранг вогнегасника – порівняльна характеристика ефективності вогнегасника, яка оцінюється за величиною модельного вогнища пожежі, яке може бути погашене спеціально підготовленим оператором за встановлених умов випробувань з використанням вогнегасника, спорядженого у повній відповідності до технічних умов. Тиск робочий – усталений надлишковий тиск у корпусі вогнегасника в момент початку витиснення вогнегасної речовини газом-витискувачем із вогнегасника, який попередньо витримано при температурі (20 ± 2) 0С протягом 24 год. Тривалість подавання вогнегасної речовини – відрізок часу з моменту початку викидання вогнегасної речовини з насадка вогнегасника, встановленого в нормальному робочому положенні, при безперервній роботі та повністю відкритому клапані запірно-пускового пристрою до моменту припинення його ефективного викидання. Довжина струменя вогнегасної речовини – довжина струменя вогнегасної речовини в момент, який відповідає розрядженню 50 % заряду вогнегасної речовини в процесі його безперервного подавання при повністю відкритому клапані запірно-пускового пристрою. Експлуатація вогнегасника – стадія життєвого циклу вогнегасника, на якій реалізується, підтримується і відновлюється його працездатність. Примітка. До стадій експлуатації вогнегасника відносяться: початок його експлуатації, зберігання, транспортування, очікування застосування за призначенням, застосування за призначенням, технічне обслуговування, а також завершення експлуатації. Життєвий цикл вогнегасника – проміжок часу від виготовлення до завершення експлуатації вогнегасника, включаючи всі інші стадії. Початок експлуатації вогнегасника – момент введення вогнегасника в експлуатацію. Зберігання вогнегасника під час експлуатації – утримування незастосовуваного вогнегасника в спорядженому стані у відведеному для його розміщення місці із забезпеченням збереження протягом заданого терміну Транспортування вогнегасника під час експлуатації – переміщення вогнегасника в спорядженому стані із застосуванням, за необхідності, транспортних і вантажопідйомних засобів, яке починається з навантаження і закінчується розвантажуванням на місці призначення. Очікування застосування за призначенням – знаходження вогнегасника на об’єкті (захисту вогнегасником) у стані, придатному до застосування за призначенням, передбаченим нормативними документами. Об’єкт (захисту вогнегасником) – рухоме або нерухоме майно юридичної або фізичної особи, до якого встановлено вимоги пожежної безпеки і яке потребує наявності вогнегасника (вогнегасників) як елемента системи його захисту від пожежної небезпеки. Технічне обслуговування вогнегасника – комплекс операцій, спрямованих на перевірку вогнегасника та забезпечення його працездатності для очікування застосування за призначенням, транспортування і зберігання, або прийняття рішень щодо ремонту чи зняття його з експлуатації. Примітка. До операцій технічного обслуговуання відносяться: технічне діагностування, ремонт, перезаряджання, технічне опосвідчення. Завершення експлуатації вогнегасника – кінцева стадія експлуатації вогнегасника, оформлена документом, який засвідчує неможливість відновлення працездтаності вогнегасника з показниками якості, передбаченими технічними вимогами до нього. Умови експлуатації вогнегасника – сукупність факторів, діючих на вогнегасник під час його експлуатації. Введення вогнегасника в експлуатацію – подія, що фіксує готовність вогнегасника до очікування застосування за призначенням і документально оформлена в установленому порядку. Примітка. Датою введення вогнегасника в експлуатацію є відмітка виробника на етикетці та в паспорті на нього. Огляд вогнегасника – первинна, а також періодична перевірка, яка проводиться візуально особою, відповідальною за експлуатацію вогнегасників на об’єкті, з метою встановлення відповідності зовнішнього вигляду вогнегасника вимогам паспорта, правильності його розміщення, наявності непошкодженої пломби та пристрою блокування, відсутності механічних пошкоджень і слідів корозії, наявності робочого тиску (для закачного вогнегасника), а також прийняття рішення про необхідність його технічного обслуговування або можливість подальшого очікування застосування за призначенням відповідно до чинної експлуатаційної документації. Ремонт вогнегасника – комплекс операцій технічного обслуговування, спрямований на відновлення пошкоджених або зношених складальних частин вогнегасника з доведенням їх до працездатного стану, а також вогнегасника в цілому. Працездатний стан вогнегасника – стан вогнегасника, за яким значення параметрів, які характеризують його здатність виконувати задані функції, відповідають вимогам нормативної та технічної документації. Зняття вогнегасника з експлуатації – подія, що фіксує неможливість або недоцільність подальшого очікування застосування вогнегасника за призначенням чи ремонту вогнегасника та документально оформлена в установленому порядку. Особа, відповідальна за експлуатацію вогнегасників на об’єкті – особа, яка призначена наказом адміністрації об’єкта і має відповідний допуск (посвідчення, видане органом державного пожежного нагляду) та повноваження для здійснення огляду вогнегасників на об’єкті, організації їх технічного обслуговування та ремонту, ведення експлуатаційної документації і навчання працівників об’єкта правилам застосування вогнегасників. Макаренко Вікторія Сергіївна
Національний університет цивільного захисту України Кірєєв
Олександр Олександрович Національний університет цивільного захисту України Чиркіна-Харламова Марина Анатоліївна Національний університет цивільного захисту України Мінська Наталя Вікторівна Національний університет цивільного захисту України Шаршанов Андрій Янович Національний університет цивільного захисту України Ключові слова: легкозаймисті рідини, вогнегасні властивості, спучений перліт, подрібнене піноскло, оптимізація складу Анотація Експериментально визначено витрати компонентів вогнегасної системи на основі легких сипких матеріалів на гасіння модельного вогнища пожежі класу «В» середніх розмірів. За результатами попередніх досліджень з гасіння модельного вогнища пожежі класу «В» малих розмірів в якості компонентів такої системи обрано гранульоване піноскло з розміром гранул 10–15 мм, спучений перліт з розміром гранул 1,2±0,2 мм або вермикуліт з розміром пластинок 1×2 мм і розпилена вода. Піноскло в такій системі забезпечує їх плавучість та охолодження поверхневого шару рідини, що горить. Дрібний порошок спученого перліту забезпечує підвищення ізолюючих властивостей вогнегасної системи. Вода, що подається на верхній шар сипких матеріалів, крім підвищення ізолюючих і охолоджуючих властивостей системи, забезпечує довготривалу відсутність повторного займання. Для підвищення економічних параметрів вогнегасної системи проведено оптимізацію її складу за параметром ефект – вартість. Встановлено, що найменші економічні витрати на гасіння бензину забезпечує послідовне подавання трьох компонентів: подрібненого піноскла, дисперсного спученого перліту та розпиленої води з такими питомими поверхневими витратами – 6,7 кг/м 2 , 1,6 кг/м 2 і 2,0 кг/м 2 відповідно. Для оптимізованого складу було проведено дослідження з гасіння стандартного модельного вогнища пожежі класу «2В», результати яких близькі до результатів отриманих на модельних вогнищах малих та середніх розмірів. Показано, що запропонована вогнегасна система на основі легких сипких матеріалів має переваги за економічними та екологічними параметрами по зрівнянню з існуючими та раніш запропонованими засобами гасіння легкозаймистих рідин. Запропоновано засоби подавання легких сипких матеріалів. Відмічені напрямки робіт з впровадження вогнегасної системи на основі легких сипких матеріалів в практику пожежогасіння. Посилання ISSN 2524-0226
ISSN 2524-0234
ПОЖЕЖНА БЕЗПЕКА
НАВЧІТЬ ДІТЕЙ ДБАЙЛИВОМУ СТАВЛЕННЮ ДО ДОВКІЛЛЯ, ДЕМОНСТРУЮЧИ ДОТРИМАННЯ ПРОТИПОЖЕЖНИХ ЗАСТОРОГ НА ВЛАСНОМУ ПРИКЛАДІ. Що таке ранг модельного вогнища пожежі
Посібник з експлуатації вогнегасників (45167)
Що таке ранг модельного вогнища пожежі
Що таке ранг модельного вогнища пожежі
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ
ОСНОВНІ НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ В ГАЛУЗІ ПОЖЕЖНОЇ БЕЗПЕКИ
Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України „Про пожежну безпеку", та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, дикрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції. Забезпечуючи пожежну безпеку слід також керуватись Правилами пожежної безпеки в Україні, стандартами, будівельними нормами, Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи із сфери їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки.
Основним нормативним документом, що регламентує вимоги щодо пожежної безпеки є Закон України „Про пожежну безпеку", прийнятий 17 грудня 1993 року. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.
Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків.
Пожежна небезпека — можливість виникнення та (або) розвитку пожежі в будь-якій речовині, процесі, стані. Слід зазначити, що пожеж безпечних не буває. Якщо вони і не створюють прямої загрози житло та здоров'ю людини (наприклад, лісові пожежі), то завдають збитків довкіллю, призводять до значних матеріальних втрат. Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних небезпечних та шкідливих факторів: токсичні продукти згорання; вогонь; підвищена температура середовища; дим; недостатність кисню; руйнування будівельних конструкцій; вибухи, витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі; паніка.
Токсичні продукти згорання становлять найбільшу загрозу для життя людини, особливо при пожежах в будівлях. Адже в сучасних виробничих, побутових та адміністративних приміщеннях знаходиться значна кількість синтетичних матеріалів, що є основними джерелами токсичних продуктів згорання. Так при горінні пінополіуретану та капрону утворюється ціанистий водень (синильна кислота), при горінні вініпласту — хлористий водень та оксид вуглецю, при горінні лінолеуму — сірководень та сірчистий газ і т. д. Найчастіше при пожежах відзначається високий вміст в повітрі оксиду вуглецю. Так, в підвалах, шахтах, тунелях, складах його вміст може становити від 0,15 до 1,5%, а в приміщеннях — 0,1—0,6%. Слід зазначити, що оксид вуглецю — це отруйний газ і вдихання повітря, в якому його вміст становить 0,4% —смертельне.
Вогонь — надзвичайно небезпечний фактор пожежі, однак випадки його безпосередньої дії на людей досить нечасті. Під час пожежі температура полум'я може досягати 1200—1400 °С і у людей, що знаходяться у зоні пожежі випромінювання полум'я можуть викликати опіки та больові відчуття. Мінімальна відстань у метрах, на якій людина ще може знаходитись від полум'я приблизно складає R=1,6H, де Н — середня висота факелу полум'я в метрах. Наприклад, при пожежі дерев'яного будинку, висотою до гребеня покрівлі 8 м, ця відстань буде близько 13 м.
Небезпека підвищеної температури середовища полягає в тому, що вдихання розігрітого повітря разом із продуктами згорання може призвести до ураження органів дихання та смерті. В умовах пожежі підвищення температури середовища до 60 °С вже є життєво-небезпечною для людини.
Дим являє собою велику кількість найдрібніших часточок незгорівших речовин, що знаходяться у повітрі. Він викликає інтенсивне подразнення органів дихання та слизових оболонок (сильний кашель, сльозотечу). Крім того, у задимлених приміщеннях внаслідок погіршення видимості сповільнюється евакуація людей, а часом провести її зовсім не можливо. Так, при значній задимленості приміщення видимість предметів, що освітлюються лампочкою потужністю 20 Вт, складає не більше 2,5 м.
Недостатність кисню спричинена тим, що в процесі горіння відбувається хімічна реакція оксидування горючих речовин та матеріалів. Небезпечною для життя людини уже вважається ситуація, коли вміст кисню в повітрі знижується до 14% (норма 21%). При цьому втрачається координація рухів, появляється слабість, запаморочення, загальмовується свідомість.
Вибухи, витікання небезпечних речовин можуть бути спричинені їх нагріванням під час пожежі, розгерметизацією ємкостей та трубопроводів з небезпечними рідинами та газами. Вибухи збільшують площу горіння і можуть призводити до утворення нових вогнищ. Люди, що перебувають поблизу, можуть підпадати під дію вибухової хвилі, діставати ураження уламками.
Руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати ними несучої здатності під впливом високих температур та вибухів. При цьому люди можуть одержати значні механічні травми, опинитися під уламками завалених конструкцій. До того ж, евакуація може бути просто неможливою, внаслідок завалів евакуаційних виходів та руйнування шляхів евакуації.
Паніка, в основному, спричинюється швидкими змінами психічного стану людини, як правило, депресивного характеру в умовах екстремальної ситуації (пожежі). Більшість людей потрапляють в складні та неординарні умови, якими характеризується пожежа, вперше і не мають відповідної психічної стійкості та достатньої підготовки щодо цього. Коли дія факторів пожежі перевищує межу психофізіологічних можливостей людини, то остання може піддатись паніці. При цьому вона втрачає розсудливість, її дії стають неконтрольованими та неадекватними ситуації, що виникла. Паніка — це жахливе явище, здатне призвести до масової загибелі людей.
Щороку вогонь знищує сотні гектарів зелених насаджень.
Найменша необережність з вогнем у лісі може спровокувати масштабну лісову пожежу, а неконтрольоване випалювання трави або побутових відходів поблизу торфовищ - затяжне, багатоденне горіння торфу. Нерідко під час таких пожеж страждають люди - адже дим отруює повітря, сприяє загостренню захворювань органів дихання, а також погіршує видимість на дорогах, збільшуючи ймовірність дорожньо-транспортних подій.
Гасити торфополя украй складно: зовнішні прояви горіння - лише вершина айсберга, щоб ліквідувати внутрішнє тління торф’яних покладів потрібні сотні тонн води.
Чималих зусиль вимагає й ліквідація лісових пожеж: величезні території, охоплені полум’ям, швидке поширення вогню, віддаленість пожежних водойм, відсутність під’їзних шляхів створюють серйозні перешкоди для роботи. Тому необхідно бути вкрай обережними у поводженні з вогнем у лісових масивах та поблизу торфополів!
Легковажно залишені вогнища після пікніків, непогашені сірники й недопалки - часті наслідки дозвілля. На жаль, це ще раз підтверджує істину: переважна більшість лісових пожеж виникає саме з вини людини.
Вирушаючи до лісу, варто пам’ятати: до біди може призвести залишене без нагляду багаття, розведений на торфовищах чи у хвойних лісах вогонь.
Іноді для виникнення пожежі достатньо навіть недопалка, кинутого водіями на узбіччя, що межує з лісовими насадженнями та торфовищами. Не станьте винуватцями пожежі!
У весняно - літній період 2010 року на об’єктах різних форм власності та в житлових будинках міста Борисполя виникло 38 пожеж, знищено та пошкоджено 27 будинків і споруд, 6 одиниць авто- техніки, 5 випадків загорання трав’яного настилу та сміття. В наслідок пожеж загинула 1 особа та 1 особа травмована, прямі збитки від пожеж становлять 1475634,58 грн., побічні збитки 1699074,58 грн.