Євразія — материк, на якому ми живемо. Це найбільший континент земної кулі (рис. 129). Він охоплює більш як третину поверхні всього суходолу нашої планети. Площа Євразії дорівнює площі Північної Америки й площі Африки, разом узятих. Майже вся Євразія лежить у Східній півкулі, але на крайньому заході й крайньому сході материк заходить у Західну півкулю. Цей материк майже повністю розташований на північ від екватора, тобто в Північній півкулі. Виняток становлять лише південні острови. Простягається материк із півночі на південь більше ніж на 8 тисяч кілометрів, а з заходу на схід — на 16 тисяч кілометрів. Із великою протяжністю материка пов’язані різноманіття природних умов та їхня контрастність. Євразія — єдиний материк, який омивають усі чотири океани Землі. На півночі береги материка омиває Північний Льодовитий океан, на сході — Тихий, на півдні — Індійський, на заході — Атлантичний. Води цих океанів утворюють біля берегів Євразії багато морів, заток і проток. Особливо берегова лінія порізана на заході й сході материка. Материк Євразія об’єднує дві частини світу: Європу та Азію. Звідси й походить назва материка. Європа охоплює меншу, західну частину материка, Азія — більшу, східну. Рис. 129. Фізична карта Євразії Рис. 130. Босфор — найвужча протока у світі Межа між Європою та Азією умовна. Вона проходить по східному схилу Уральських гір, річці Емба, північному узбережжю Каспійського моря, по Кумо-Маницькій западині (на північ від Кавказьких гір), Азовським і Чорним морями. Далі — протоками Босфор і Дарданелли, що сполучають Чорне море зі Середземним. Босфор є найвужчою протокою у світі (рис. 130). Через Босфор збудовано мости, що сполучають Азію з Європою. Євразія найближче межує з Африкою. Середземне й Червоне моря, Гібралтарська протока розділяють материки. На півдні Євразія сполучається з Африкою Суецьким перешийком. На північному сході Євразія межує з Північною Америкою. Відокремлюються материки вузькою Беринговою протокою. На південному сході між Євразією та Австралією лежить багато великих і малих островів. Від інших материків Євразію відділяють значні простори океанів. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ Запитання Завдання Цікаво дізнатися Берингова протока — єдина протока у світі, що розділяє два материки, дві частини світу, дві найбільші держави світу й сполучає два моря і два океани. Вона розділяє два материки — Євразію та Північну Америку, дві частини світу — Азію та Америку, дві держави — Сполучені Штати Америки та Росію. Сполучає Берингова протока два океани — Північний Льодовитий і Тихий, два моря — Берингове та Чукотське. У найвужчій частині Суецького перешийка, що сполучає Африку і Євразію, 1869 року було вирито судноплавний канал завдовжки 161 кілометр. Його глибина (більш як 13 метрів) дає змогу пропускати найбільші морські судна. Але канал вузький, тому судна рухаються ним повільно. Суецьким каналом можна потрапити з Середземного моря в Червоне, а потім — в Індійський океан, не огинаючи материк Африка. Це найкоротший водний шлях із Європи та Північної Африки до країн Східної Азії та Австралії. Площа суходолу — 54,6 млн км 2 . Населення — 4,7 млрд осіб. Найвища точка над рівнем моря — г. Джомолунгма (Еверест), 8 848 м. Найнижча точка від рівня моря — поверхня Мертвого моря, -400 м. Найдовша річка — Янцзи (Чанзян), 6 300 км. Найбільше озеро — Каспійське. Найбільший острів — Калімантан. Євразія складається з двох частин світу — Азії (43,4 млн км 2 ) та Європи (близько 10,2 млн. км 2 ). Євразія — єдиний материк, який омивають води усіх океанів: із заходу — Атлантичного океану, зі сходу — Тихого, з півночі — Північного Льодовитого, з півдня — Індійського. Середземним і Червоним морями Євразія відокремлена від Африки (на південному заході), а Беринговою протокою — від Північної Америки (на північному сході). Суходільна межа між Європою та Азією проходить уздовж східного підніжжя Уральських гір (приблизно по 60° сх. д.), річкою Емба, північним узбережжям Каспійського моря, Кумо-Маницькою западиною, Азовським і Чорними морями, протоками Босфор і Дарданелли. Крайніми точками материка є: Берегова лінія дуже порізана. Великі моря, що омивають береги Євразії: Аравійське, Середземне, Чорне, Північне, Баренцове, Карське, Лаптевых, Охотське, Японське, Жовте, Південно-Китайське. Найбільшими затоками є: Бенгальська, Перська, Біскайська. Найменше море Євразії — Мармурове (12 тис. км 2 ). Найпрісноводніше — Балтійське (2-11 %о). Найбільші півострови: Камчатка, Індостан, Аравійський, Мала Азія, Валканський, Апеннінський, Піренейський, Скандинавський, Таймир. Найвідоміші острови біля берегів материка: Шрі-Ланка, Великі Зондські, Філіппінські, Японські, Курильські, Новосибірські, Нова Земля, Ісландія, Британські. Географічне положення. Дослідження та освоєння Євразія є частиною Старого Світу, споконвічно освоєною європейцями. Венеціанські та арабські купці здійснювали мандрівники до Китаю та Індії, новгородські купці освоїли узбережжя та острови Баренцового та Білого морів. Так, збереглася до наших днів «Книга про розмаїття світу» Марко Поло (кін. XIII ст.); дорожні записки тверського купця Афанасія Нікітіна «Ходіння за три моря», де описано мандрівку до Індії (1468-1474 рр.). У XIX ст. величезний внесок у вивчення її природи зробили П. П. Семенов-Тянь-Шанський, М. М. Пржевальський, П. К. Козлов. Активне дослідження північних районів Азії тривало у XX ст. Їх вивчали В. О. Обручев, О. Ю. Шмідт та інші вчені. Будова земної кори Євразія розташована в межах трьох великих літосферних плит: Євразійської (більша частина площі), Індо-Австралійської (на півдні), Північно-Американської (на північному сході). В основі цих плит розташовуються давні платформи архейського та протерозойського віку; до них відносять Східноєвропейську, Сибірську, Китайсько-Корейську, Південо-Китайську, Аравійську, Індійську. Молодими вважають платформи, сформовані в палеозої — Західно-Сибірська, Туранська. У період кайнозойської ери сформувались Альпійсько-Гімалайський та Тихоокеанський пояси. Рельєф Євразії дуже різноманітний: тут розміщені, як безкрайні рівнини, так і величезні гірські пояси. Рельєф материка тісно пов’язаний з його геологічною будовою. Більшу частину Євразії складають рівнини, які сформувалися в межах давніх (докембрійських) та молодих (пізньопалеозойських) платформ. Східноєвропейська рівнина відповідає Східноєвропейській платформі, Середньосибірське плоскогір’я (найбільша рівнина Євразії) відповідає Сибірській платформі та Аравійське плоскогір’я, що відповідає Аравійській платформі, плоскогір'я Декан, що відповідає Індійській платформі, Велика Китайська рівнина, що відповідає Південно-Китайській платформі. Рівнини, що сформувалися на молодих платформах, у яких потужний осадовий чохол, мають плоску поверхню і є низовинами: Західносибірська, Туранська. У Євразії розташоване найбільше нагір’я світу — Тибет (2 млн км 2 ). Гори Євразії різні за походженням та віком. Від Атлантичного та майже до Тихого океану протягнувся молодий Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс, який сформувався в епоху альпійського горотворення на межах кількох літосферних плит. Це — найбільший гірський пояс суходолу. В нього входять Піренеї, Альпи (найвищі гори Європи з вершиною Монблан, 4 807 м), Карпати, Кавказ, Памір, Гімалаї (з найвищою вершиною світу г. Джомолунгма, 8 848 м). У межах цього поясу часто трапляються землетруси, є діючі вулкани (Етна, Везувій). Трохи північніше розташоване нагір’я Тибет. На сході материка формується Тихоокеанський пояс складчастості. Про його інтенсивний розвиток говорять численні землетруси та виверження вулканів (Ключевська Сопка, Фудзіяма, Кракатау). Старшими за віком є Верхоянський хребет, Скандинавські гори, Урал, Тянь-Шань, Алтай та ін. Ці гори різні за висотою та мають, як правило, плоскі вершини. Клімат Євразія лежить в межах всіх кліматичних поясів північної півкулі: від арктичного на півночі до екваторіального на південному-сході. Острови та вузька смуга північного узбережжя материка розташовані в межах арктичного поясу, де протягом року панують холодні та сухі арктичні повітряні маси. Це клімат арктичних пустель. Дмуть сильні вітри, висока хмарність. Опадів традиційно випадає менше, ніж 100 мм на рік. Субарктичний кліматичний пояс охоплює острів Ісландія та вузьку північну частину материка від Скандинавського до Чукотського півостровів. Узимку тут панують арктичні повітряні маси, а влітку — помірні. Тут панують сильні вітри. Опади переважають улітку, їх випадає від 200 до 400 мм. Через низькі температури повітря води випаровуються мало, а тому характерна значна заболоченість. Помірний кліматичний пояс займає найбільші площі на материку. У зв’язку з величезною протяжністю Євразії із заходу на схід, спостерігають великі відмінності у кліматі від узбережжя вглиб материка. Тому в межах помірного поясу виділяють кліматичні області, які відрізняються кількістю опадів, сезонністю їх розподілу та річними амплітудами коливань температур. Субтропічний кліматичний пояс перетинає Євразію від Піренейського півострова до долини Янцзи та Хуанхе. Влітку в цьому поясі панує сухе й спекотне повітря з тропіків, взимку — вологе й прохолодне помірне повітря. Тут також формуються області з різним типом клімату. В межах південної Європи та півострова Мала Азія формується середземноморський тип клімату. У центральній частині субтропічного поясу клімат континентальний з панування сухого тропічного повітря влітку та сухою зимою з мінімальною кількістю опадів (до 200 мм). На сході панує мусонний тип клімату з позитивними температурами впродовж року. У тропічному поясі Євразії існує лише континентальна область, що сформувалась завдяки північно-східному перенесенню повітряних мас з Центральної Азії. Кількість опадів традиційно не перевищує 100 мм. Субекваторіальний пояс охоплює півострови Індостан, Індокитай і Філіппінські острови. Територія перебуває влітку під впливом вологих та теплих екваторіальних повітряних мас, взимку — сухих та спекотних тропічних. Упродовж року тут панує тепла погода. Більша кількість опадів випадає влітку. Протягом року випадає до 2 000 мм опадів. Екваторіальний кліматичний пояс займає Великі Зондські острови. Впродовж року на даній території практично немає коливань температури (+24 °С . +27 °С), щоденні опади (протягом року — понад 2 000 мм). Внутрішні води Річки Річки Євразії несуть свої води до Атлантичного, Тихого, Індійського, Північного Льодовитого океанів. Є ще й великий басейн внутрішнього стоку. До басейну Атлантичного океану належить більшість річок Євразії. Вони мають дощове й снігове живлення та повноводні протягом року (Сена, Темза, Рейн, Ельба). Річки середньої частини Європи (Одер, Дунай, Дністер, Дніпро, Дон), мають переважно дощове живлення. Повінь в них настає навесні, межень — влітку. З просуванням на схід зростає період льодоставу. Річки півдня Європи, що сформувалися в субтропіках (Тахо, Дуеро, Тібр), мають дощове живлення та зимову повінь. Улітку вони дуже міліють, деякі пересихають. До басейну Північного Льодовитого океану належать Північна Двіна, Печора, Об, Єнісей, Лена, Індигірка, Колима. Вони мають переважно снігове живлення, весняну повінь та тривалий період льодоставу. Річки на півночі материка відзначаються значною часткою ґрунтового живлення. До Індійського океану несуть свої води Інд і Ганг з притокою Брахмапутра, Тигр та Євфрат. Ці річки мають мусонне (дощове) та льодовикове живлення, на них часто бувають повені. До басейну Тихого океану відносять річки Меконг, Янцзи (найдовша річка материка, 6 300 км), Хуанхе, Амур. Ці річки в умовах мусонного клімату мають дощове живлення та літню повінь. Річки, що беруть початок у горах, мають суттєве льодовикове підживлення. До річок басейну внутрішнього стоку належать Волга (найдовша річка Європи), Урал, Сирдар'я, Амудар’я. Дві перші мають снігове живлення та високу весняну повінь, дві останні, що стікають з гір, — льодовикове, зі значним підняттям води влітку. Озера, болота, льодовики Озера на території материка розміщуються нерівномірно. Найбільшими льодовиковими озерами є Ладозьке, Онезьке. Тектонічні озера вирізняються своєю глибиною: Байкал (1 620 м), Мертве море (найсолоніше озеро світу — 270-310 %о; улоговина цього озера — найглибша западина на суходолі, яка лежить на глибині 400 м нижче рівня Світового океану), Балатон, Женевське. Залишками давніх морських басейнів є реліктові озера: Каспійське (найбільше в світі, 371 тис. км 2 ), Аральське, Балхаш, Лобнор. На південних узбережжях Європи є лиманні озера. Більшість озер Євразії прісні, але є й солоні (найсолоніше — Мертве море). Унікальним є озеро Балхаш, одна частина якого прісна, інша — солона. У горах, що розташовані вище від снігової лінії, сформувалися льодовики. Вони є в Гімалаях, на Тянь-Шані, Памірі, Кавказі, в Альпах, Скандинавських горах. Покривні льодовики існують в Ісландії та на островах у Північному Льодовитому океані. Близько 20 % площі материка займає багаторічна мерзлота (замерзлий шар гірських порід, що постійно зберігає температуру нижче 0 °С), яка сформувалася у льодовикову епоху, її товщина — від 50 см на Кольському півострові до 1,5 км у Східному Сибіру. Природні зони. Рослинний і тваринний світ На рівнинах Євразії природні зони змінюються за законом широтної зональності. Широтне простягання природних зон порушується у приокеанічних районах та в субекваторіальному поясі, що пов’язано з особливості циркуляції атмосфери та розміщення основних форм рельєфу. У зв’язку з наростанням континентальності клімату вглиб материка, зона широколистяних лісів закінчується у Західній Європі, а далі замінюється зонами степів, напівпустель та пустель, які займають великі площі в центральних частинах Євразії. Північні природні зони — це зона арктичних пустель, тундри та лісотундри, із надзвичайно низькими температурами, бідними ґрунтами та рослинним світом. Зволоження є надмірним, тому територія заболочена. Південніше розміщена зона тайги з більш високими літніми температурами. Тому є умови для розвитку хвойної рослинності на підзолистих та мерзлотно-тайгових ґрунтах. Зона широколистяних та мішаних лісів розташована лише в європейській частині та на крайньому сході. До центру материка ліси змінюються лісостепами та степами з найбільш родючими ґрунтами світу. На південь від степів розташована природна зона напівпустель та пустель помірного поясу, де на засолених украй бідних пустельних сіро-бурих ґрунтах трапляється рослинність із розріджених злаків та рідких чагарників. Тропічні пустелі займають Аравійський півострів та південь Іранського нагір’я. Опадів тут дуже мало (менше 100 мм на рік). Ґрунти нерозвинуті, тому рослинність розріджена. Середземноморське узбережжя займає зона твердолистих вічнозелених лісів і чагарників. Тепла й волога зима та жарке й сухе літо створюють особливі умови для розвитку органічного світу на коричневих ґрунтах. Переважальний тип рослинності — маквіс — угруповання посухостійких колючих чагарників. Тут живе єдиний місцевий різновид мавп у Європі — магот. На південному сході розташовані перемінно-вологі (мусонні) ліси. З просуванням від помірних до тропічних широт хвойні та листопадні дерева поступово змінюються на вічнозелені. З цих широт походить культурна рослина ківі. Савани в межах Євразії займає територію півострова Індостан. Вологі екваторіальні ліси (гілеї) займають значні території на островах Малайського архіпелагу. Це — вічнозелені багатоярусні ліси на червоно-жовтих фералітних ґрунтах з багатим тваринним світом. Площа гілеї неухильно скорочується у результаті наступу людини. У горах спостерігається висотна поясність зміни природних комплексів. В Альпах розрізняють п’ять поясів: Найбільше висотних поясів у Гімалаях. Населення У Євразії проживає майже 3/4 людства планети. Середня щільність населення є найбільшою в світі й становить понад 80 осіб/км 2 . Майже незаселеними є північно-східні та центральні райони Азії. Найбільш густо заселені Східна й Південна Азія (від 600 до 10 тис. осіб/км 2 ) та Європа. У Євразії проживають представники трьох основних людських рас: європеоїди (народи Європи та південно-західної Азії), монголоїди (народи більшої частини Азії) та негроїди (народи Шрі-Ланки та півдня Індії). Сучасна політична карта Сучасна політична карта Євразії налічує 99 країн і територій, з них — 91 суверенна держава. Найбільшими за площею є Росія (столиця Москва), Китай (столиця Пекін), Індія (столиця Делі). Серед найбільших країн Європи — Україна (столиця Київ), Франція (столиця Париж), Німеччина (столиця Берлін), Іспанія (столиця Мадрид). Високорозвинені країни розташовані в Європі. Більшість азійських держав (крім розвинених Японії та Ізраїлю) є країнами, що розвиваються. ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ. Євразія — це материк, на якому ми живемо. Вона є найбільшим континентом нашої планети. Її площа становить майже третину площі суходолу Землі. Євразія — єдиний материк, що омивається усіма океанами. Значна протяжність з півночі на південь (8500 км) зумовила розташування її в усіх географічних поясах Північної півкулі. Ще більшою є протяжність із заходу на схід — 16 000 км. Цим пояснюється надзвичайна різноманітність природних умов. Крайні точки Євразії: північна — мис Челюскін, південна — мис Піай, західна — мис Рока, східна — мис Дежньова. Ви вже знаєте, що в Євразії розрізняють дві частини світу — Європу та Азію. Уявлення про них як різні частини світу склалося в давнину, значно раніше, ніж люди дізналися про справжні розміри всього материка. Тому такий поділ є не географічним, а лише історичним. Межу між Європою та Азією проводять умовно по таких об’єктах: східне підніжжя Уральських гір — річка Емба (Жем) — північне узбережжя Каспійського моря — Кумо-Маницька западина — Азовське і Чорне моря — протоки Босфор і Дарданелли. Азіатська частина материка значно більша за площею, ніж європейська, яка видається лише великим півостровом Азії. Внутрішні райони Азії надто віддалені від морів, як ніде на земній кулі (більш як на 1500 км). Натомість у Європі відстані до морського узбережжя не перевищують 600 км. Подорож у слово Назва Європа походить від фінікійського слова ереб — захід, Азія — від ассирійського слова асу — схід. Рекорди світу Найвужчою протокою у світі є Босфор — ширина у найвужчому місці лише 700 м (довжина 30 км). Через Босфор збудовані мости, які сполучають Європу з Азією. Близьким сусідом Євразії є Африка. Їх розділяють лише вузькі смуги води — Гібралтарська протока, Суецький канал і Червоне море. Від Північної Америки Євразію відокремлює вузька Берингова протока, а від інших материків її відділяють значні простори океанів (мал. 207). РОБОТА 3 КАРТОЮ Мал. 207. Фізична карта Євразії БЕРЕГОВА ЛІНІЯ. Береги Євразії сильно розчленовані. На заході моря Атлантичного океану глибоко вдаються в суходіл. Серед них внутрішні: Балтійське, Середземне, Чорне, Азовське. Північне море є окраїнним. Моря виокремлюють Скандинавський, Піренейський, Апеннінський, Балканський півострови. Глибоко врізається в материк велика затока — Біскайська. Поблизу узбережжя лежать острови Ірландія, Велика Британія (відокремлений від материка протокою Ла-Манш). Окраїнні моря Північного Льодовитого океану, такі як Баренцове та Східносибірське, неглибоко вдаються в суходіл. Найбільші півострови на півночі Євразії — Таймир і Чукотський. На деякій відстані від узбережжя розкидані численні острови й архіпелаги (Нова Земля та ін.). Сильно розчленовані береги Євразії і на сході. Окраїнні моря Берингове, Японське, Жовте, Південнокитайське відокремлені від Тихого океану півостровами (Камчатка, Корея) і ланцюгами островів (Сахалін, Японські). Біля південно-східних берегів материка лежать Філіппінські, Великі Зондські (Калімантан, Суматра, Ява) острови. Рекорди світу Загальна протяжність берегової лінії Євразії — близько 100 тис. км, з них на Європу припадає 38 %. Європа є найбільш розчленованою частиною світу — острови і півострови займають третину її площі. На півдні Євразії своїми розмірами виділяються півострови Аравійський, Індостан, Індокитай, Малакка, на південному заході — Мала Азія. Глибоко вдаються в материк великі затоки (Бенгальська, Перська) та окраїнне Аравійське море. ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ОСВОЄННЯ МАТЕРИКА. Географічні відомості про середземноморське узбережжя Європи узагальнили й донесли до наших днів стародавні греки. Відомий вам історик Геродот, який жив у V ст. до н. е., у своїх працях описав усі відомі в ті часи землі. Давні греки зробили багато відкриттів на півдні Європи, плавали по Чорному морю, у тому числі й до берегів України, на теренах якої на той час була держава Скіфія. Семен Дежньов (бл. 1605-1673) Вітус Беринг (1681-1741) Петро Семенов-Тян-Шанський (1827-1914) Через суворі природні умови північні райони Азії — Сибір, Далекий Схід, Камчатка — тривалий час залишалися недослідженими. З XVI ст. величезні простори від Уральських гір до Тихого океану пройшли росіяни-землепрохідці. Їх походи й відкриття були пов’язані з пошуками місць, багатих на хутрового звіра, а пізніше — з пошуками корисних копалин. Семену Дежньову вдалося досягти найвіддаленішого краю сибірської землі — східного мису Азії, названого пізніше його ім’ям. Він з’ясував, що Азія й Північна Америка розділені протокою. У XVIII ст. для дослідження берегів Північного Льодовитого і Тихого океанів було споряджено Велику Північну експедицію. Під керівництвом Вітуса Беринга в ній узяли участь сотні дослідників. До XIX ст. росіяни обстежили величезні території Північної і Північно-Східної Азії. Перші відомості про Центральну й Південну Азію європейці, як ви пам’ятаєте, отримали у XIII ст. завдяки мандрівкам італійського купця Марко Поло, а згодом від арабського мандрівника із Марокко Ібн Баттути. Усебічно ж вивчати важкодоступну, з високими горами і безводними пустелями Центральну Азію почали тільки в XIX ст. Навіть далеку Австралію в ті часи знали краще. Російський мандрівник і географ Петро Семенов-Тян-Шанський здійснив дві подорожі величезною гірською системою Азії Тянь-Шань. Він склав схему її рельєфу і вертикальної поясності, відкрив гірські льодовики, дослідив високогірне озеро Іссик-Куль. Як визнання наукових заслуг учений здобув право називатися Тян-Шанським. Микола Пржевальський (1839-1888) Географ Микола Пржевальський здійснив кілька експедицій у 1867—1885 рр. у Центральну Азію, де дослідив величезну територію. Він першим описав і наніс на карту гірські хребти, нагір’я Тибет, пустелі, озера, витоки великих азіатських річок Хуанхе і Янцзи. Під час подорожей учений проводив метеорологічні спостереження, зібрав багаті гербарії рослин і колекції гірських порід. Він описав нові види тварин, зокрема: дикого азіатського верблюда, дикого коня, відомого як кінь Пржевальського. Усе побачене учений описав у своїх працях, де особливо докладно змалював місцеве населення та його побут. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ПРАКТИЧНА РОБОТА 10 (Початок. Продовження див. на с. 193) Тема: Позначення на контурній карті географічних об’єктів ЄвразіїЗвідки походить назва Євразія
§ 39. Географічне положення Євразії. Розташування на материку двох частин світу
Євразія
§ 43. Географічне положення. Дослідження та освоєння материка