Овочі, які ми щоденно вживаємо в їжу, і до яких давно звикли, потрапили до нас у давнину або в часи Середньовіччя, нерідко з екзотичних країн. Вирощувати корисні рослини людина почала дуже давно, ще в кам'яному віці. Спочатку люди збирали те, що давала їм безпосередньо природа, і що можна було вжити в їжу: плоди, листя, насіння. Згодом наші предки «приручили» деякі види дикоростучих дерев, чагарників, трав, які давали їм їжу. Потім виникло примітивне землеробство, коли люди стали розкидати насіння корисних рослин і збирати урожай. Стародавні землероби ставали і стихійними селекціонерами: відбирали рослини зі смачними плодами, високою врожайністю та іншими корисними властивостями. Картопля Батьківщиною картоплі вважають Перу і Болівію. В Європі вона з'явився порівняно недавно у 1565 році: її привезли з Південної Америки іспанські мореплавці. Спочатку в Європі картоплю вирощували в садах як декоративну рослину, потім варили варення з зелених ягід і лише згодом почали вживати в їжу бульби. Але навіть у 1800 році в Європі картопля була такою рідкісною, що її дарували один одному лише на свята або на дні народження. Перша спроба масового поширення нової культури була невдалою. Селяни не знали про те, що картопля родить бульбами, і використовували в їжу отруйні насіннєві ягоди, які призводили до масових отруєнь. Тому навіть у 1830-1840-х роках траплялися «картопляні бунти» – селян насильно змушували садити картоплю, яку ті називали «чортовим яблуком». Але поступово картопля завоювала нові площі і до кінця 19 століття вона стала «другим хлібом» для селян. Нині картоплю вирощують навіть за Полярним колом. Помідори Помідори теж з Південної Америки. Дикі форми цієї рослини досі зустрічаються в Перу, на Канарських і Філіппінських островах. Першими помідори в Європу завезли іспанці в середині XVI століття. Тривалий час у європейських країнах помідори вважалися декоративною рослиною. У Німеччині горщиками з помідорами прикрашали кімнати, у Франції – альтанки, в Англії і Росії їх вирощували в оранжереях серед рідкісних квітів. До початку XIX століття помідори в Європі вважалися неїстівними. В Америці помідори вважалися смертельно отруйними. Відомий випадок, коли помідорами хотіли отруїти генерала Джорджа Вашингтона, який після «отруєння» прожив ще багато років і став першим президентом США. Але до середини XIX століття помідор став популярним і широко поширеним овочем. Морква Морква відома понад чотири тисячі років; батьківщиною моркви помаранчевих сортів вважається узбережжі Середземного моря, а жовтих і білих сортів, за даними деяких дослідників – Афганістан. Моркву охоче вживали в їжу древні греки і римляни. Потім вона була вишуканоюм стравою при дворі імператора Карла Великого. І аж до XVI століття вважалася делікатесом. Лише у XVII столітті європейці почали масово вирощувати моркву, і тоді ж був виведений один із кращих її сортів – каротель. Уцей же час з'являються перші соуси з моркви. Часник Часник і цибулю використовували ще в Стародавньому Єгипті, про що свідчить напис на піраміді Хеопса: часником і цибулею годували будівельників знаменитої гробниці. З незапам'ятних часів часник вирощували в Китаї. У китайській абетці знак, який позначає часник, – один із найдревніших. У Стародавній Греції часник вирощували, але в щоденний раціон не вживали, так як часниковий запах вважався вкрай неприємним, він ображав почуття богів. У Стародавньому Римі часник їли бідні люди. Від римлян часник перейшов в середньовічну Європу. Простий народ, позбавлений повноцінного харчування, бачив у часнику джерело здоров'я. Цибуля У Стародавній Греції цибуля вважався священною рослиною: цибулина сприймалася як символ будови Всесвіту. Під час свят на честь бога Пана – захисника лісів і полів – його скульптурні зображення обсипалися цибулею. Однак імениті городяни в Стародавній Греції вважали непристойним вживати цибулю в їжу через стійкий і неприємний запах. Стародавні римляни запозичили цибулю від греків. У Римі її споживали майже всі громадяни: від сенаторів до плебеїв, щодня з'їдаючи порцію цибулі. Щоб уникнути неприємно запаху цибулю заїдали листям петрушки і волоськими горіхами. Від римлян цибуля потрапила до давніх германців, які, бажаючи похвалити або возвеличити людину, порівнювали її з цибулею. Квітами цибулі прикрашали героїв, які відзначилися в боях. В Іспанії та Португалії цибулю досі вважається основним компонентом щоденного раціону. Квасоля Перша згадка про квасолю зустрічається в древніх китайських літописах, що відносяться до 2800 року до нашої ери. У ті далекі часи китайці варили квасолю з рисом, як це тепер роблять в Індії, Японії, Кореї і на Філіппінських островах. Квасоля була відома і древнім римлянам. З неї готували знаменитий на той час косметичний засіб, що замінював римлянам пудру. На думку римлян, така присипка з меленої квасолі чудово освіжала шкіру і розгладжувала зморшки. В Америці індіанці з давніх часів вирощували квасолю і використовували її для приготування їжі. Після відкриття Америки страви з квасолі почали готуватися і в Європі. З Америки прийшли в Європу і декоративні види квасолі, плоди яких цілком їстівні. Декоративну квасолю вирощують у садах як красиву квітучу і химерно витку рослину. Огірки Батьківщиною огірка вважають Індію, де досі зустрічається один із його диких видів. В Індії огірок увійшов у вжиток щонайменше за 3000 років до нашої ери. Зображення огірка є на жертовних столах, воно зустрічається на пам'ятниках древніх єгиптян. А це говорить про те, що в Єгипті знали і любили цей овоч. У храмі Дахірель-Барс пофарбовані в зелений колір огірки зображені разом з виноградом. А в Греції за часів Гомера навіть існував Сикион – «місто огірків». Стародавні римляни круглий рік вирощували огірки в теплицях і солили їх в діжках. Уже в древності огірковий сік зарекомендував себе як косметичний засіб, що очищає і відмолоджує шкіру. Товчене огіркове насіння домішували до пудри, а розтертий огірок застосовували для розгладжування зморшок. Чи не першими з народів, які спілкувалися з Візантією, розводити огірки почали слов'яни. А від них огірок потрапив до німців. Червоний перець Батьківщиною червоного перцю прийнято вважати тропічну частину Америки. У Перу в древніх похованнях виявлено плоди цієї рослини. Можливо, індіанці шанували перець як священну рослину. Досі у зоні тропічних лісів Південної Америки червоний (чилійський) перець росте в дикому вигляді. Першим європейцем, який познайомився з пекучим перцем, був Колумб. Судячи із записів, які він зробив у своєму щоденнику, відбулося це 15 січня 1493 року на Гаїті, де він покуштував пекучого соусу з місцевих плодів. Перець Колумб привіз до Іспанії, а також насіння квасолі, тютюну та інших екзотичних овочів. Спочатку перець вирощували як лікарську рослину, але незабаром оригінальний екзотичний овоч потрапив на кухню і його використовували як пряність. Капуста Кочаниста капуста – одна із найдавніших овочевих культур, що вирощувалася в Середземномор'ї і Південній Європі понад 4,5 тисяч років. Селяни Стародавнього Риму особливо любили капусту з солониною і бобами. Давньогрецький натураліст і філософ, один з перших ботаніків давнини Теофраст у знаменитій праці «Дослідження про рослини» досить докладно описав три сорти капусти, які в ті далекі часи обробляли афіняни. Стародавні греки і римляни надавали капусті величезного значення, вважаючи її ліками, що виліковують майже всі існуючі хвороби. А в середні віки інтерес до капусти в Європі тільки зріс: знаменитий учений, філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна) відвів капусті досить багато місця в своїй енциклопедії теоретичної і клінічної медицини «Канон лікарської науки». Редька і редиска Батьківщиною редьки вважають Єгипет і Китай. Про культивування редьки в Стародавньому Єгипті говорять написи на піраміді Хеопса. З насіння редьки в Єгипті готувалося широко поширене в стародавньому світі рослинне масло, яке також виробляли і стародавні китайці. З Єгипту редька потрапила до Стародавньої Греції і, таким чином, до Європи. У дні свят, присвячених Аполлону, греки приносили в дар до його вівтаря три головні, за їхніми поняттями, коренеплоди –редьку, буряк і моркву. Редиска – найближча родичка редьки, але походження її пізніше. Вважається, що редиска з'явилася в Середньовіччі в результаті селекції редьки. Шпинат У дикому вигляді шпинат росте в Передній Азії. Його культивування почалося, як прийнято вважати, в Персії. По Великому шовковому шляху шпинат привезли до Китаю, де в середині VII століття він отримав ім'я «перського овоча». У середземноморському регіоні перші згадки про вирощування шпинату знайшли у трьох арабських творах XI століття. Шпинат був одним із найпопулярніших овочів арабського світу, якому присвячували спеціальні трактати. Жителям християнської Європи (спочатку Сицилії та Іспанії) цей овоч став відомий не пізніше XIII століття. В Італії в XV столітті цей овоч вважався весняною зеленню, яка прекрасно підходить для харчування під час Великого посту. При французькому королівському дворі моду на вживання шпинату ввела італійка Катерина Медічі. Вона вимагала, щоб шпинат подавали до столу під час кожного прийому їжі. Саме в середині XVI століття в Європі набув поширення шпинат сучасного типу – без гіркоти, з широким листям і круглим насінням. Дикорослий буряк досі зустрічається в Ірані, на узбережжі Середземного, Чорного і Каспійського морів, а також в Індії і Китаї. За дві тисячі років до нашої ери буряк бувуже відомий, але його зневажали в Стародавній Персії, де вважали символом сварок і пліток, здебільшого використовуючи як лікарську рослину. Лише за 800 років до нашої ери в гірських районах передньої Азії почали розводити буряк як коренеплідний овоч. Вирощували буряк і в Стародавній Греції. Символом сварок вважали буряк також стародавні римляни, але це не завадило їм включити його в перелік найулюбленіших страв. Стародавні римляни вживали в їжу не тільки коріння, а й листя. Римський імператор Тіберій наказав, щоб підкорені Римом давні германці поставляли данину у вигляді буряка, що сприяло широкому поширенню цього овоча на Рейні. Кабачки Кабачок родом з північної Мексики (Оахакская долина), де спочатку в їжу вживалися тільки його насіння. У XVIII столітті італійці першими стали використовувати недозрілі кабачки в їжу. А тепер його широко застосовують у своїй національній кухні багато народів. Кабачок і його квіти часто використовують у середземноморській кухні. Імбир Батьківщина імбиру – країни Південної Азії. Нині він рост не тільки в Китаї, Індії, Індонезії, а й в Австралії, Західній Африці, Ямайці, Барбадосі. У середні віки імбир завезли до Європи, де використовувався як прянощі і ліки. Зокрема, імбир вважався засобом для профілактики чуми. Купці розповідали, що імбир росте на краю світу в країні троглодитів, які пильно його стережуть, і піднімали і без того захмарну ціну. На початку XVI століття імбир одним з перших був завезений в Америку і швидко там поширився. Його використовують не тільки в кулінарії, але і в медицині та косметиці. Артишок Батьківщиною артишоку є Середземномор'ї, і з'явився він там задовго до нашої ери. Культивований різновид артишоку стали розводити з XVI століття в Італії і Франції. Нині він широко поширений в країнах Західної Європи, особливо в Італії, Франції, Греції, Німеччині, Великобританії, в меншій мірі в США, Канаді та Латинській Америці. Особливо популярним артишок став у Франції, де його посіви щорічно займають понад 10 тисяч гектарів, і виведені кращі його сорти. Однорічна трав'яниста рослина з родини гарбузових, овочева культура. Огірок звичайний
(Cucumis sativus) — вид одомашнених овочів з родини гарбузових і найчастіше є об'єктом тепличного сільського господарства. Огірок з'явився в культурі понад 6 тис. років тому. Батьківщина цього виду — тропічні і субтропічні райони Індії і Китаю, де він досі росте в природних умовах. Уперше почали вирощувати огірки в Гімалаях. Першу згадку про огірки знайшли в письменах стародавніх єгиптян. Ця культура — найближчий родич сучасної дині. Згадані в Біблії як овоч Єгипту (Числа 11:5). Відомо, що у 200 році до н. е. огірки були завезені з Персії до Китаю. Своєю назвою огірки зобов'язані древнім грекам, які називали культуру «агурос», що в перекладі означає недозрілий або незрілий. Ця культура, одна з небагатьох, плоди якої вживаються в недозрілому вигляді. Плід огірка за всіма характеристиками технічно можна назвати ягодою, адже огірки мають м'яку шкірку, соковитий м'якуш і велику кількість насіння. Це підтверджується і тим, як росте рослина, — у вигляді плетених трав'янистих стебел. А ось у країнах Азії, особливо в Індії, огірок називають фруктом, оскільки його не використовують для салатів, а як особливий десерт. Ми називаємо огірок овочем, адже в побуті зазвичай овочами звикли називати усі їстівні частини рослин, які ми вирощуємо на городах і в теплицях. А в той час ягоди для нас — це солодкі й дрібні плоди. Огірок — найбільш тепло-вимоглива овочева культура. Для нормального росту йому необхідна температура 25-27°С. При температурі нижче 15°С розвиток рослин затримується. Тривалий вплив температури 8-10°С може загубити огірки. Морози рослини огірка абсолютно не переносять. Найбільш чутливі до холоду молоді сходи — у фазі сім’ядоль. Потім їх стійкість до холоду значно підвищиться. Цвіте огірок при температурі 14-16°С. Найкраща температура для цвітіння і запліднення квіток огірка — 18-21°С. Огірок вимогливий до вологості грунту і повітря. Вологість грунту повинна бути в межах 60-80% від найменшої вологоємності, а відносна вологість повітря 70-80%. Огірок любить поливи. І хоча він тіньовитривала рослина, але вимоглива до світла, в умовах захищеного грунту добре реагує на додаткове освітлення. Стебло (батіг) п'ятигранне, борозенчасте, опушене. Залежно від довжини стебла розрізняють довгоплетисті сорти (> 150 см), короткоплетисті (
Довжина стебла і число бічних пагонів в значній мірі змінюються залежно від сортових особливостей та умов вирощування. Є кущові, сланкі і карликові сорти. Листки черешкові, варіюються в межах рослини за розміром і формою. Розташування листя почергове. Нижні листки відрізняються від наступних меншими розмірами і за округлістю форми. У пазухах третього-четвертого і наступних листків утворюються вусики, в пазухах формуються чоловічі та жіночі квітки. Коренева система огірка стрижнева, проникає в ґрунт на глибину до 80-120 см. Основна маса її сильно розгалужена в орному шарі (15-40 см), який добре прогрівається. Бокові корінці розростаються в діаметрі до 260 см. Огірок легко утворює додаткові корені з підсім'ядольного коліна і вузлів стебла. З початку проростання насіння характерно значне випередження формування кореневої системи в порівнянні з надземною частиною. Суцвіття щиток. Огірок — рослина однодомна, що утворює чоловічі і жіночі квітки. Число жіночих квіток у вузлі може бути різним — 1-2 і кілька (щиток). Чоловічі квітки утворюються в більшій кількості. Чоловічі і жіночі квітки можуть формуватися в окремих вузлах (чоловічі та жіночі вузли) або в одних і тих самих (змішані). В пазухах нижніх листків утворюються переважно чоловічі квітки. У міру руху вгору по стеблу співвідношення чоловічих і жіночих вузлів зміщується в бік останніх. Самі верхні вузли головного стебла, як і вузли гілок вищого порядку, можуть бути тільки жіночими. Партенокарпічні огірки вирощують в умовах відсутності запилення: в ізольованих теплицях, під герметично вкладеним нетканим матеріалом, у зимових теплицях. У деяких партенокарпічних сортів при запиленні насіння зав'язується не рівномірно по всій площі, а у верхній частині плоду, тоді огірки виходять пузаті, гачкуватої та грушеподібної форми. Опис сортів огірка містить також поняття жіночий тип квітування, тобто переважання на рослинах жіночих квіток і мала кількість або відсутність чоловічих. Чоловічі квітки, так звані «пустоцвіти», потрібні, щоб запилювати жіночі квітки, які не мають тичинок і відрізняються від чоловічих наявністю «зав'язі». Тому якщо сорт із жіночим типом квітування не є партенокарпічним, йому потрібно для запилення підсаджувати кілька рослин змішаного типу квітування. І навпаки, якщо висаджувати всі сорти з жіночим типом квітування, ці сорти мають бути партенокарпічними. Практично всі сучасні тепличні гібриди мають жіночий тип цвітіння. Останнім часом усе більше з'являється сортів з букетним, або пучковим плодоношення — коли в пазусі листка розвивається не одна, а відразу кілька зав'язей, це, як правило, короткоплідні сорти з інтенсивним плодоношенням, які вимагають ретельного догляду. З таких сортів збирають численні маленькі огірочки, т.з. корнішони чи пікулі. За розміром плоди огірків поділяють на 3 категорії: зеленець (довжина 9,1-12,0 см у відкритому ґрунті і 9,1-30,0 см — у закритому), корнішон (5,1-9,0 см) і пікуль (довжина 3-5 см). Технічна стиглість зеленця бджо-лозапильних сортів і гібридів у відкритому ґрунті настає через 8-10 діб, а в закритому — 5-10 діб після запилення, тоді як пікулів — через 1-3 доби залежно від погодних умов та інтенсивності плодоношення рослин. За скоростиглістю (від з’явлення сходів до першого збору) сорти та гібриди огірка поділяють на ультраранні (до 40 діб), ранні (41-45 діб), середньоранні (46-50 діб), середньостиглі (51-55), середньопізні (56-60) та пізньостиглі (понад 60 діб). Поверхня плоду — важлива сортова ознака, варіює від неопушеної гладкої до ребристої і горбкуватої з шипами. Опушення (шипи) може бути простим, складним і змішаним. Забарвлення плоду коливається від білого до темно-зеленого. Забарвлення шипів може бути білим, коричневим або чорним. Плоди з чорним опушенням відносно швидко жовтіють, втрачаючи товарний вигляд. Плоди необхідно прибирати щодня або через день, не допускаючи їх переростання. Перерослі плоди гальмують розвиток молодих зав'язей, в результаті чого вони всихають. Систематична прибирання підвищує врожайність культури. Зазвичай огірок називають однією з найважливіших, найбільш улюблених і найцінніших для вживання в свіжому вигляді овочевих культур. Ця культура є однією з найбільш улюблених і найцінніших для вживання в свіжому вигляді. Цей незамінний для організму людини овоч дуже смачний. Цінуються огірки в основному за їх смакові якості. Смак і запах свіжих плодів огірка обумовлений наявністю в них вільних органічних кислот і ефірного масла. При споживанні огірків підвищується апетит, поліпшується засвоєння їжі організмом. Крім харчової цінності огірок ще має цінність для медицини. З часів Гіппократа за цим овочем закріпилася слава цілющої рослини. Огірки рекомендують вживати при поганому апетиті і зниженій кислотності. Плоди огірка допомагають засвоєнню білків і жирів з іншої їжі. Клітковина огірків частково допомагає виведенню холестерину з організму, тим самим попереджає розвиток атеросклерозу. Поєднання в свіжих огірках малої енергетичної цінності з насиченістю мінеральними солями і вітамінами корисно людям, що страждають ожирінням. Низка і загальна калорійність огірків. Один кілограм огірків містить лише 3% калорій, необхідних людині протягом доби. Збільшуючи об'єм їжі, плоди створюють відчуття насичення, сприяють поліпшенню обміну речовин. Висадка: травень Збір врожаю: липень Тривалість: 40-70 днів Хороші попередники: томат, баклажан, картопля, ріпчаста цибуля, бобові, шпинат, ревінь, рання капуста, цвітна капуста, буряк, морква, зелень. Невдалі попередники: огірок, кабачок, гарбуз, патисон, диня, кавун. Гібриди огірків можна вирощувати практично на всіх типах грунту, що мають достатній дренаж та аерацію. Але для отримання стабільних врожаїв кращими є супіщані, легкі або середні суглинки з високим вмістом органічних і мінеральних добрив. Реакція грунту повинна бути нейтральною або слабонейтральною (рН 6,5-7,4). Найвищі врожаї огірків отримують на якісно удобрених родючих ділянках з нейтральною або злегка підвищеною кислотністю. Обробіток грунту Для вирощування огірків у відкритому грунті на присадибній ділянці варто готувати місце наступним чином. З осені ділянки під огірки перекопують і вносять органічні добрива, навесні розпушують. Якщо гній не було внесено восени, то перегній розкидають ранньою весною, і перекопують землю на глибину в багнет лопати. Від моменту танення снігу і до посіву огірків необхідно стежити за рихлістю грунту і відразу ж видаляти бур'яни, які пробиваються. Мінеральні добрива вносять в середині травня, перекопують грунт, розрівнюють граблями верхній шар і приступають до посадки. Сівба
Огірки можна вирощувати як розсадним, так і безрозсадним способом. Перед висівом насіння огірків рекомендується підготувати. Для початку необхідно відібрати велике і повноцінне насіння, а потім замочити його на 20 хвилин в солоній воді. Для приготування розчину потрібен 1 л води і 50 г самої звичайної кухонної солі. Непридатне до висадки насіння спливе на поверхню і його можна буде викинути. Решту на дні сміливо можна висаджувати. Щоб вирощування огірків на відкритому ґрунті було успішним, перед посадкою рекомендується замочити насіння на 1 добу в розчин з добривом або прогріти його. Висівати та висаджувати огірки слід після того, як мине загроза заморозків і грунт прогріється до +14…+15°С. Можна висадити розсаду у відкритий грунт раніше, але під тимчасові плівкові укриття. Це дозволить прискорити плодоношення огірків у відкритому грунті на два тижні. Розсада повинна бути 2-3-тижневою і мати 2-3 справжніх листа. Оптимальний час для висівання насіння огірків у відкритий грунт — середина травня. Грядки необхідно розміщувати на відстані 80 см або 1 метр один від одного. Глибина висадки — близько 2 см, а інтервал між ямками в ряду — 15 см. В одну ямку потрібно висівати не більше 2–3 шт. насіння. Огірок — це повзуча рослина і для повноцінного формування стебла йому необхідно більше простору, ніж прямо зростаючим культурам. Висаджувати насіння потрібно на глибину не більше 2,5 см. Після появи сходів рослини огірка ростуть спочатку досить повільно, що пов’язано з малим розвитком їх кореневої системи. Перший справжній листок з’являється лише через 5-10 діб після появи сходів. Після 7-8 листка залежно від сорту (гібриду) починають утворюватися пагони першого порядку. Особливості догляду Правильний догляд за огірками у відкритому ґрунті передбачає всього чотири пункти: Поливати необхідно теплою водою. Для цього можна встановити на ділянці ємність, в якій вода буде нагріватися протягом дня. Робити це краще ввечері, коли спадає спека. Якщо поливати огірки в обід, під палючим сонячним промінням на ґрунті утворюється кірка, через яку паросткам буде складно пробитися. Якщо ж кірка виникла, то краще за все зробити кілька проколів вилами. Коли паросток огірка перетворився в повноцінний кущ, необхідно зменшити кількість води, інакше рослина пустить увесь ріст на формування неплодоносних стебел. Також необхідно ретельно виполювати бур'яни, які закривають сонце і крадуть вологу. Добрива
Кількість елементів живлення (в легкодоступній для рослини формі) в землі повинно бути достатньою, оскільки коренева система огірків розташовується у верхніх шарах грунту і характеризується відносно великою швидкістю їх споживання. За невеликий період вегетації огірки створюють не тільки потужний листовий апарат, але і безліч плодів. Ось чому необхідно внесення достатньої кількості органіки, яка, розкладаючись, поставляє корінню додаткові порції вуглекислоти. На початку вегетації рослини засвоюють інтенсивніше інших елементів азот, а в період утворення батогів і плодоношення — калій. Тому навіть на структурних високородючих грунтах потрібне внесення добрив. На родючих чорноземних грунтах огірки насамперед відгукуються на азотні добрива. Найбільший урожай на чорноземах забезпечується шляхом внесення органічних добрив, які, будучи гарним постачальником не тільки азоту, фосфору, калію, але й інших макро-і мікроелементів. Дози мінеральних добрив головним чином залежать від аналізу вашого грунту, вмісту в ньому азоту, фосфору, калію. За період вегетації необхідно провести не менше 2-3 підживлень (в період бутонізації і початку цвітіння огірків). Як показує практика, на піщаних і супіщаних грунтах всі добрива краще вносити методом фертигації (через систему крапельного зрошення). Підживлення необхідно робити один раз на десять днів. Для цього підходить коров'як або аміачна селітра. Якщо кущики зацвітають, то рекомендується додавати в підгодівлю калійну сіль і суперфосфат. Також сприятливо впливає на огірки в період цвітіння і так звана рідка підгодівля, яка містить мікродобрива. Поливати огірки рідкими добривами необхідно ввечері або на ніч. При цьому важливо стежити, щоб розчин не потрапив на листя або стебла, в іншому випадку в місці попадання під сонячними променями на рослині утворюється хімічний опік. Якщо все-таки кілька крапель потрапило на листочки, потрібно змити їх водою з лійки або шлангу. Після того, як огірки политі рідкими добривами, під них насипають родючий ґрунт. Рихлити землю категорично не рекомендується, оскільки коріння рослини знаходяться в верхньому шарі і їх дуже легко пошкодити. Шкідники с/г культур: повний опис, характеристики, захистЗвідки походять огірки
Огірок з Індії, картопля з Перу: вчені дослідили географію звичних нам овочів
Буряк
В Європу кабачок потрапив в XVI столітті разом з іншими «родичами» з Нового Світу. Спочатку кабачки вирощувалися в ботанічних садах.Огірок
Біологічні характеристики
Практичне використання
Агрономічні особливості
Шкідники