Де зараз Примаков

"Я вже дуже давно цим «хворію»": міський голова Мени Геннадій Примаков йде служити в ЗСУ

Міський голова Мени, що на Чернігівщині, Геннадій Примаков йде служити до Збройних Сил України. За його словами, вже 12 березня він буде призваний до війська у званні солдата.

Про це він повідомив в інтерв'ю інтернет-виданню Сусіди.City.

"Я ухвалив для себе відповідальне рішення. Завтра (12 березня, – ред.) відповідно до бойової повістки я йду до Збройних Сил та буду призваний до війська. Відразу хочу сказати для тих, хто особливо за мене переживає – рядовим. В бойовий підрозділ, не в тил. Я вже дуже давно цим «хворію»", — каже Примаков.

"Йти до лав Збройних Сил дуже модно"

Геннадій Примаков розповів, що хотів піти служити до ЗСУ від самого початку повномасштабного вторгнення. І зараз, коли війна триває понад два роки, він таки вирішив це зробити.

"Чим далі затягується цей процес, чим більше ми маємо втрат, чим важче з кожним днем проводити в останній путь Героїв, особливо тих, вік яких дорівнює віку моєї доньки, і дивитися на обличчя батьків, які втратили свою дитину, які навіть за віком інколи менше мене. Це дуже важко. Тому, як кажуть, зараз це непопулярне рішення, «зараз немодно йти служити». А я кажу – дуже модно саме зараз йти до лав Збройних Сил. Йти в будь-які військові формування, які безпосередньо виконують бойові задачі в зоні бойових дій. Питають: «Чи страшно?» — Звісно, страшно. «Чи хвилююсь?» – Так, хвилююсь, я жива людина. Але є впевненість, що я роблю все правильно. Є підтримка команди, підтримка родини. Розуміння того, що роблю. Тому роблю крок цей відповідально".

Хто керуватиме Менською міською радою

За словами Геннадія Примакова, відповідно до закону на період відсутності міського голови його повноваження виконуватиме секретар міської ради Юрій Стальниченко.

"Ці два роки (роки повномасштабного вторгнення, – ред.) були надважкими роками з мого життя, але я залишаю цілісну команду на чолі з Юрієм Стальниченком. У нас є велика кількість проєктів, меморандумів, багато чого зроблено і дуже багато ще попереду буде перемог, які чекають на нашу громаду. Всі залишаються на своїх робочих місцях, мої заступники, які будуть допомагати Юрію Валерійовичу (Стальниченку, — ред.) і вся моя команда працює у звичному режимі. Всі знають про моє рішення, заздалегідь я всіх повідомив. Але не хотів про це казати раніше громаді, оскільки чекав на повістку. Сьогодні (11 березня, – ред.) я її отримав. Завтра о 7-й ранку я відбуваю у військову частину".

"Йду у «відпустку» на 110 днів"

Також Геннадій Примаков спростував чутки, які поширилися в громаді, що начебто він йде через наступ на Менську громаду (повторне вторгнення росіян, – ред.). Та запевняє, що в цьому випадку він був би перший, хто пішов би захищати свою громаду зі зброєю в руках.

"Повірте, якби я знав, що буде наступ, то був би першим, хто пішов. Якщо раніше не було ні зброї, нічого, то я за ці чотири місяці, коли ухвалив рішення, вже купив собі військову форму і навіть рушницю купив. Вже навчився з неї стріляти. Купив все, що необхідно військовому в зоні бойових дій. Підготувався. Іду не сам, іду з великою командою. Зі мною йде ще п'ять чоловіків — хлопців з нашої громади, які також виявили бажання захищати нашу країну. У мене є «невідгуляних» 110 днів відпустки й мої кадровики кажуть, що я йду у відпустку на 110 днів. Дуже б хотілося, щоб за ці 110 днів закінчилася війна".

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube.

Дьяченко рассказал о выборе Ельциным преемника между Примаковым и Путиным

По мнению Алексея Дьяченко, Примаков проводил политику без оглядки на администрацию президента, а также зря участвовал в деле «Аэрофлота», которое бросило тень на Кремль и правительство. Это уменьшило его шансы на пост президента

Бывший премьер-министр Евгений Примаков «вполне мог» стать преемником Бориса Ельцина и президентом России, однако этому помешали личные качества политика, а также принятые им решения, считает бывший зять Ельцина Алексей Дьяченко. Об этом говорится в его книге «От Ельцина до Путина. И обратно», фрагмент которой опубликовало «Эхо Москвы». «В отличие от многих близких к Ельцину людей, я хорошо относился к Примакову. И по сей день хорошо отношусь. Считаю его сильным руководителем, настоящим государственником. Он умел аргументировать и отстаивать свою позицию. Мог ли он стать президентом России? Вполне мог. Что помешало ему? Я думаю, причин несколько», — написал Дьяченко. Одной из таких причин автор считает то, что Примаков не переносил критику в свой адрес. Он отмечает, что любая критическая публикация или заявление депутатов «били ему прямо в сердце».

Кроме того, бывший премьер жестко проводил свою линию без учета позиции администрации президента. «Это раздражало шефа администрации [Александра] Волошина. Но самое главное — это доходило до Ельцина, — пишет Дьяченко. — Я полагаю, что во время того самого памятного разговора на даче в кабинете один на один (после которого Ельцин и Примаков договорились о премьерстве последнего. — РБК) Примаков поставил ряд условий, в том числе предоставление свободы действий в рамках конституционных полномочий премьера. Борис Николаевич согласился, поскольку ситуация в стране сразу после дефолта была взрывоопасная. Но Ельцин не любил, когда на него давили. А Примаков, похоже, стал давить». Так, например, однажды Примаков «поднял президента с постели» и потребовал сместить с должности главу Внешэкономбанка Андрея Костина. «Ельцин, пока шел к телефону, подумал, что стряслось что-то страшное. А тут… Костин. Не землетрясение, не война, не наводнение. Ельцин был раздражен. Костина тогда не сняли <. >», — пояснил автор книги. Еще одной ошибкой Примакова с точки зрения шансов на президентство Дьяченко считает его участие в деле «Аэрофлота» в 1990-х годах. Тогда расследовалось хищение средств компании, одним из обвиняемых был акционер «Аэрофлота» Борис Березовский. В истории с хищениями фигурировало имя другого зятя Ельцина, Валерия Окулова (женат на дочери Ельцина Елене), который написал заявление в прокуратуру на акционеров «Аэрофлота». Как пишет Дьяченко, перед этим он советовался с Примаковым и именно последний рекомендовал ему обратиться к прокурору. В итоге дело «Аэрофлота» стало «насквозь политическим и шумным», указывает он. «А Примаков, <. >должен же был оценить политические последствия? Ведь дело «Аэрофлота» — это удар по Кремлю и правительству. Примаков с его политическим опытом не мог не понимать этого», — считает автор.

«Или он считал, что грязь ляжет только на семью Ельцина? Или он, такой умный и мудрый, мог считать, что станет следующим главой государства, не опираясь на полное доверие со стороны Ельцина, что преемник не нуждается в прямой санкции и легитимации со стороны предшественника? , — продолжает Дьяченко. — Может быть, тут роль сыграла колоссальная, выходившая далеко за пределы разумного ненависть Примакова к Березовскому». Помимо этого, шансы премьер-министра на кресло президента также уменьшало и то, что Ельцин видел своим преемником человека молодого, «не несущего груз прошлых ошибок, обязательств и обид», говорится в отрывке книги. По мнению Дьяченко, Ельцин желал, чтобы следующий президент «начал с чистого листа». Тем не менее Примаков пользовался уважением в народе, а также имел вес в государственном аппарате. «Чтобы оценить этот вес, достаточно вспомнить, как и кем — многими федеральными чиновниками и десятками губернаторов — формировался под думские выборы — 99 блок «Отечество — Вся Россия», — считает Дьяченко. — Он делался «под Примакова», возглавлявшего его избирательный список, и был реальной политической надстройкой правящей бюрократии — правда, только до самих выборов в Думу, после которых грядущее президентство Владимира Путина перестало вызывать какие бы то ни было сомнения». Автор книги также вспомнил «разворот над Атлантикой», когда весной 1999 года самолет с Примаковым на борту направлялся в США. Уже в полете, находясь над Атлантическим океаном, стало известно, что НАТО начал бомбардировки Югославии. После этого борт с премьер-министром развернулся и направился обратно в Москву. Считается, что борт развернул сам Примаков, однако Дьяченко утверждает, что это произошло по прямому личному указанию Ельцина. «Те, кто внутри Кремля, отлично понимают, что без ведома первого лица такие вещи не делаются. Тем более многоопытный Примаков никогда бы не решился на такой шаг без ведома своего руководителя. Сфера международных отношений, тем более отношения с США — это исключительно президентская сфера. Вторгаться туда без разрешения — такого дипломат Примаков себе бы никогда не позволил», — пишет он. Автор также поясняет, что Ельцин не взял на себя публичную ответственность за разворот самолета, так как у него были многолетние хорошие отношения с тогдашним президентом США Биллом Клинтоном и публично их портить Ельцин не хотел. «Да и вообще, правильно было в той ситуации сыграть в «двух следователей» (злого и доброго)», — заключает Дьяченко. До своего назначения на должность премьер-министра в 1998 году Примаков руководил Службой внешней разведки, затем занимал должность министра иностранных дел. Пост премьера он покинул в 1999 году, после этого был президентом Торгово-промышленной палаты. Его внук Евгений сейчас возглавляет Россотрудничество. Алексей Дьяченко (настоящее имя Леонид) был женат на Татьяне, младшей дочери Бориса Ельцина. Они поженились в 1987 году, оба тогда работали в конструкторском бюро «Салют». Их брак продлился до 2001 года, позже Татьяна вышла замуж за бывшего руководителя администрации президента Валентина Юмашева. Дьяченко после работы в ракетно-космической отрасли ушел в предпринимательскую сферу. В частности, он был исполнительным директором компании Urals Energy, затем в 2014 году возглавил компанию.

Голова прикордонної української громади Геннадій Примаков: "Ця війна - проти Бога і всього світу"

З головою Менської громади Геннадієм Примаковим українська редакція LRT.lt зустрілася на полях конференції "Екологічність відновлення України - будівництво сталого майбутнього", яка триватиме за підтримки Європейської Комісії у Вільнюсі до 1-го грудня. Мена - місто на Чернігівщині, яке змогло за підтримки ЄС реалізувати проект вуличного освітлення. Менська громада однією з перших підписала меморандум "Енергоефективні міста України" з Європейським Союзом. На жаль, подальші плани співпраці перервала широкомасштабна війна. І хоча роблеми енергонезалежності і водопостачання лишаються актуальними, першорядними стали питання підтримки військових. У нашому розгорнутому інтерв'ю очільник громади Геннадій Примаков просить світ допомогти у головному - підтримати Україну і її військових зброєю заради перемоги над абсолютним злом. Бо це війна Росія влаштувала не проти України, а проти всього людства.

Говорить міський голова Мени Геннадій Примаков:

Представляю громаду міста Мени, це Чернігівська область, північна частина України. Ми розміщені біля кордону Російської терористичної Федерації і білоруської терористичної країни.

Литовський бізнес залишився в місті під час війни

- Які проблеми ваша громада відчуває і чим Європа може допомогти?

- Я вам хочу сказати слова подяки Європейському Союзу і литовському народу. Я трохи причетний до литовського народу. У моєї дружини рідна сестра заміжня за литовцем Робертасом. І на території мого міста є завод гофротари. Цей завод є маленьким відділенням великого вашого концерну AB Grigeo. Вчора я відвідував завод, на цей монстр паперовий дивився. Це дуже круто, працює у нас дуже стабільно, виплачує хорошу заробітну плату своїм працівникам. І дуже добре те, що коли перед литовцями постало питання евакуації після 24 лютого 2022 року, хлопці не поїхали, не кинули громаду, не перевезли завод, не закрилися. Трохи не працювали відкрито, коли йшла російська техніка, щоб не наражати на небезпеку людей на виробництві. Але підприємство працювало і працює, за це глибока повага до вас і до ваших людей.

Для нас ця війна показала, наскільки ми не готові до катаклізмів, до воєн, наскільки ми бідні енергетично.
Ми зіткнулися з великою проблемою відсутності електроенергії. Це школи та лікарні, житлові будинки, виробництва та сільське господарство.

У нас майже не було генераторів, у нас не було альтернативних видів палива окрім газу та електричної енергії. І це був дуже великий удар по нашій економіці і по нашій безпеці.

Ця війна нас навчила цінувати те, що ми маємо, виробляючи безпосередньо у себе в громаді. І ми зараз зрозуміли і несемо такий меседж, що кожна громада має бути автономною, мати свої енергетичні ресурси. Якщо це школа чи лікарня, то вони мають бути автономною та максимально енергонезалежною шляхщм застосування новітніх технологій "зеленої енергетики".

Тому зараз ми від цієї конференції сподіваємося, що можливо нас почують, побачать наші проблеми. Для нашої безпеки це дуже важливо, але й дуже важко фінансово застосовувати новітні технології.

Нам усе життя доведеться жити біля цих ворогів, біля цих народів, які дуже недружні до нас і до всього цивілізованого світу, мати власні сонячні станції, гелеві станції, водні, гідроспоруди. Усе, що працює в Європі, зараз потрібно нам.

Допомагаючи нам, ви допомагаєте за великим рахунком і знімаєте проблеми з себе, тому що ви не можете вічно без зупинки допомагати, допомагати і допомагати, щось давати. А коли це буде у нас, коли ми будемо енергонезалежні, буде легше всім, буде легше Європі.

Звісно, не забуваючи про нас, тому що ми є, по суті, форпостом у Європу. Тому що бойові дії йдуть на території нашої країни, гинуть наші хлопці, і тому для нас допомога - це дуже важливо.

Ще я дуже б хотів озвучити проблему з автотранспортом.

Наша громада на сьогодні багато отримала техніки з Польщі, з Німеччини. Майже всю техніку ми передали військовим нашим.

Війна - це прожора велика. Постійно все горить, знищується. Бувають такі випадки, коли техніка на фронті живе лише один день. І тому я бачив у вас дуже багато парковок, дуже багато автомобілів, які стоять під снігом. Можливо, люди їх хочуть продати, щось собі заробити, а для нас це була б дуже велика допомога, тому що зараз мало позашляховиків і пікапів.

Інша війна вже. Великими караванами ніхто не їде. Війна дуже мобільна, дуже швидка. І, якщо є така можливість, звичайно, були б дуже раді.

Але і є дуже великий попит у нас зараз на спецтехніку, грейдери, екскаватори, електровишки та вантажні автомобілі. Нехай це буде не нова техніка, але вона нам зараз вкрай потрібна для відновлення нашої країни.

Як громада допомагає військовим

Ми купували дрони, запасні частини до автомобілів, амуніцію, прилади нічного бачення та інше. Крім того, кожен, хто працює в муніципалітеті, щомісяця, коли отримує зарплату, певну частину своїх грошей перераховує до волонтерського фонду підтримки військових.

Я просто хочу, щоб це знали люди в Європі, що ми не все просимо і не всього чекаємо. Ми дуже багато робимо, тому що військові - це наші батьки та брати, матері та сестри, це наші діти. І ми як ніхто це розуміємо в Україні, що кожен цент, кожен євро може врятувати життя наших захисників та захисниць.

Ви знаєте, я хочу поділитися дуже цікавим прикладом. Ми отримали від німецьких друзів старий Мерседес, пожежний автомобіль, який вони перетворили на військовий автомобіль радіоелектронної боротьби. Якому, за їхніми словами, немає аналогів в світі. Завдяки цьому винаходу реагування на ворожу небезпеку скоротилося з 20-ти хвилин до 5-ти.

- Я ще хотів запитати про водопостачання. До Литви, принаймні, почали доходити дуже тривожні повідомлення про те, що вся країна дуже страждає від поганого водопостачання. У вас були такі проблеми і зараз яка ситуація?

- Ситуація з водою у нашій громаді стабільна. Ба більше, на території нашої нашої громади є велике природне підземне водосховище мінеральної води. Воно так і називається "Менська" на глибині 850 м. Це дуже корисна, дуже цілюща вода. І в нас є завод, який цю воду розливає в пляшки. Там є і прісна вода на інших горизонтах. І коли були проблеми в інших містах, з нашого міста ми вантажили воду, волонтерські організації купували і возили. І зараз воду постійно ми возимо. Коли йде машина на схід у зону бойових дій, то цю мінеральну воду ми відправляємо.

Я хочу сказати, на сьогоднішній день у нашій громаді очисні споруди знаходяться в аварійному стані, вони ще радянського зразка. Для ремонту потрібно близько одного мільйона доларів. Ми зробили сучасний проєкт і сподіваємосяна підтримку міжнародних партнерів.

Я хочу сказати, що ця проблема не тільки моєї громади. І всіх інших. Ми живемо в різних країнах, а Господь нам дав землю одну, і ми відповідаємо і несемо відповідальність, що ми передамо нашим дітям, нашим онукам, і ці проблеми повинні вирішуватися дуже швидко. Але, на жаль, за наявністю інших проблем, які є сьогодні, екологічні проблеми в Україні завжди залишаються на третьому-десятому плані.

Ми одна з перших громад, яка підписала меморандум "Енергоефективні міста України" з Європейським Союзом. Ми перші, хто отримали від Європейського Союзу півмільйона євро на вуличне освітлення. У нас дуже багато таких стартапових проєктів, які були перші. Ми не підвели партнерів, ми працювали відкрито, прозоро.

Ми прагнемо до хорошого життя і хочемо, щоб і наші діти жили в мирній, цивілізованій, розвиненій і енергетично безпечній країні. І тому на цій конференції розраховуємо на допомогу друзів і колег.

- Питання про заміновані території. Розмінування, вчора говорили, напевно, займе до 100 років. Є така проблема у вашому регіоні?

- Через наш регіон, я повторюся, пройшла дуже велика кількість техніки військової Російської Федерації. Це цифри різні, але близько 1000 одиниць бронетехніки пройшло, і активних бойових дій не було. На тих територіях, де йшла російська техніка, розмінування пройшло. Однак російські колони обстрілювалися, були влучання та детонація боєприпасів. Ми можемо сказати, що наша територія розмінована. Але ось позавчора я отримав повідомлення від жителя своєї громади, який знайшов дві авіаційних бомби.

Виходить, що навіть у нашій громаді, де не було активних бойових дій, говорити, що вся територія розмінована, за цим фактом дуже важко. А що говорити про території, де тривають постійні бойові дії?
Спілкувався я з саперами з різних організацій. Це дійсно дуже складний і довгий процес. А враховуючи те, що територія просто величезна, заросла територія з лісами з болотами, це дійсно десятиліття. Це десятиліття, це дуже великі гроші, і дуже складний процес.

- Яка допомога військовим потрібна? Зараз Литва постійно хвилі допомоги організовує Україні. І тут своє бачення. Але краще бачення, напевно, зсередини. Що потрібно зараз для українських бійців?

- Перж за все пікапи, позашляховики, підсилювачі для радіостанцій, квадрокоптери.

Далі за списком:

DJI MAVIC 3T ENTERPRISE THERMAL (CP.EN.00000415.01), КОМПЛЕКТ АКУМУЛЯТОРІВ DJI MAVIC 3 ENTERPRISE BATTERY KIT (CP.EN.00000421.01), КВАДРОКОПТЕР DJI MAVIC 3 PRO FLY MORE COMBO (DJI RC) (CP.MA.00000660.01), КОМПЛЕКТ СИСТЕМИ ЗБІЛЬШЕННЯ РАДІУСА ДІЇ ДРОНІВ «ПРИБЛУДА» З ПІДСИЛЮВАЧАМИ, ПЛАНШЕТ LENOVO TAB M10 PLUS (3RD GEN) 4/128 LTE STORM GREY (ZAAN0015UA),
НОУТБУК LENOVO V15 G3 IAP BUSINESS BLACK (82TT00E5RA), БФП CANON G2416 (2313C053) або аналог
ПЛОТТЕР CANON TM-200 (3062C003) або аналог, телевізор Samsung UE55CU7192 або аналог, МІШЕНЬ ГОНГ БРОНЬОВАНИЙ 300 ММ У КОМПЛЕКТІ З ПІДВІСАМИ. САТЕЛІТ (614), M-TAC НАВУШНИКИ СТРІЛКОВІ TAC FORCE OLIVE, ОКУЛЯРИ ЗАХИСНІ PYRAMEX PROVOQ, КОМПЛЕКТ ПЕЙТБОЛЬНОГО ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ТАКТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ, МОНОКУЛЯР НІЧНОГО БАЧЕННЯ NRP RM2021, ЦИФРОВИЙ БІНОКЛЬ ATN BINOX 4K 4-16X З ЛАЗЕРНИМ ДАЛЕКОМІРОМ, ТЕПЛОВІЗОР IRAY EYE C2W, ТЕПЛОВІЗОР ATN ODIN LT 320 4-8X, БІНОКЛЬ KONUS TORNADO 7X50 З ДАЛЕКОМІРНОЮ СІТКОЮ, ЛАЗЕРНИЙ ДАЛЕКОМІР BUSHNELL 10Х42 FUSION.

І ось пишеться у волонтерській групі міста Мена у соцмережі Фейсбук:

"Друзі! Першого грудня запланована наступна поїздка на фронт. Просимо адресні посилки військовим передавати".

Маршрут ми, звісно, не афішуємо. Тільки телефоном безпосередньо і рідним своїм.

Ну автомобілі - це постійно, хлопці!

Мінометні розрахунки вже навчилися всі з машин стріляти. Не треба виймати, тому що це війна дронів.

Хлопцям передають зручне тепле взуття і все, що пов'язано з цим. Але взагалі, якщо говорити глобально і чесно, у нас немає озброєння, сучасного і в потрібній кількості.
Я упевнений, і всі військові кажуть, якби у нас було стільки, скільки треба, то контрнаступ, про який говоримо, він був би набагато ефективнішим.

Дефіціт снарядів і влучність

І кожна наша міна - це влучання, розумієте. Уже настільки навчилися чітко стріляти. Коли в радянській армії і натовських вважається, що кожному на постріл по одному об'єкту дається 3 міни: перша - для пристрілки, друга - для знищення, і третя - контрольна для знищення. То наші підрозділи мінометні розрахунки з першої міни вже навчилися влучати в ці об'єкти. Це такий дефіцит. А якби їх було більше, ми могли б набагато далі піти.

І ми говоримо за те, що війна в Україні і зброя потрібна в Україні. Вона не потрібна Литві. Ми воюємо, і ми захистимо всіх. Вона не потрібна Америці та іншим народам. Зараз гинуть українці, тому що в них недостатньо зброї. Дайте зброю, допоможіть президенту, допоможіть військовим. І ми наведемо порядок.

- До речі, міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс сказав учора, прокоментував, що у НАТО є така зброя, про яку говорить Валерій Залужний, яку альянс може дати Україні.

- Так, на жаль, це говорять усі військові, але коли говорить командувач, це кричить уся країна. І тому нас треба просто почути і допомогти. Ми не безмежні в людському ресурсі, нас не так багато. І гинуть кращі з найкращих. Нас може не вистачити, і тому всі прекрасно повинні розуміти, що якщо ми не вистоїмо, вони завтра будуть тут. А чи потрібно це вам?

Давайте разом зупинимо це безчинство і цю агресію, коли ми маємо прагнути майбутнього, думати про нові технології, літати в космос, зробити безпечною кожну країну в цьому світі. Але якась людина нав'язує нам страшну жорстоку війну, в якій гинуть усі і без розбору, де ракети летять у мирні міста, у лікарні, у школи. Де знищуються цілі селища тв міста.

Село Ягідне під Черніговом, де у шкільному підвалі російські вояки влаштували концтабір, потрапив на сторінки журналу TIME / Колаж: парламентська газета "Голос України"

Трагедія Ягідного

Страшна трагедія Чернігівщини - це Ягідне. Це куди більша трагедія в Україні, напевно, більшого концтабору ніхто не бачив. Це люди, які просиділи в підвалі майже місяць. Це люди, яких ґвалтували щодня, їх просто вбивали заради забави. Це люди, яких не годували. Це третя частина населення, яка знищена. Знищені села, знищені їхні будинки, - це дуже страшно. І про Ягідне має знати весь світ.

Ви розумієте, коли я опускаюся в цей підвал, ми бачили, починаючи з середини стіни і до самого верху дитячі малюнки, різні дитячі малюнки. Слава Україні, гімн України, все, все, все.

Я запитав: "Олено, чому тут малюнки?".

Вона сказала: "Зігнали все село, 370 осіб". Територія була настільки мала, що люди не могли сидіти, вони просто стояли один до одного. Для дітей виділили невелику територію, де було два ліжка, двоярусні. Тому що це старе приміщення садочків. І там стояло просто в підвалі два двоярусних ліжка. І от усі діти з села, які були, були на 2 ліжках. Ви можете уявити?

Я кажу, а чому малюнки там?

Вона каже, коли люди вмирали в підвалі, їх не дозволяли виносити.

Не було світла. Електрики не було, були забиті всі вікна мішками з піском, тому що штаб був зверху, а людей тримали як заручників, щоб наші збройні сили не стріляли, знаючи, що вони в підвалі. І, коли трупи складали у 2 кутах один на одного, то це єдине місце, де діти могли розім'яти м'язи і якось ворушитися. І вони були просто на цих трупах. І, як піднімалася гора цих померлих людей, так і піднімалися малюнки.

І ви знаєте, пізнавально і патріотично для мене просто до сліз було почути історію про те, як російський офіцер заніс газети "Известия" і "Комсомольскую правду". Зараз я вже не згадаю, кілька примірників кинув у натовп людей у темному підвалі, кинув упаковку сірників і сказав, хто вивчить гімн Російської Федерації та заспіває його за чотири дні, той виходить із підвалу і живе як людина. Йде до себе додому, і в нього все буде добре.

І, коли він через чотири дні повернувся, з 370 осіб жоден не заспівав і жоден не сказав. Ви розумієте, ці люди були вже приречені. Ніхто не говорить за зґвалтування, тому що це було щодня. Це було з усіма. Ви розумієте, що ці люди перенесли? На день людина отримувала 100 грам їжі і 100 грам води. І водночас вони ще ніби все вскладчину дітям додавали, щоб діти їли.

А як говорить за хворих і всіх інших? Це була дуже і є страшна трагедія.

Я просто хочу, щоб кожен у кожній країні світу, кожна цивілізована людина зрозуміла, що це йде війна з усім людством. Ця війна проти Бога. Це війна сатани з усім живим, і ми всі повинні це зупинити. Ми всі повинні бути причетні до цієї війни і стояти на боці тепла, добра і Бога. І зупинити за будь-яку ціну, за будь-яку ціну! Але мені дуже б як українцю не хотілося, щоб це була ціна життя наших людей.

- У Литві зараз планується чергова велика акція. У нас кілька було таких великих акцій, щоб люди жертвували на якусь велику річ. Перший раз ми зібрали на байрактар, другий раз на радари. Зараз, що, на ваш погляд, найнеобхідніше, таке велике, велике, щоб відправити можна було зібрати з усієї країни і відправити в Україну?

- Знаєте, якщо я скажу F-16? І все інше.

Усі військові кажуть, що дійсно літаки можуть змінити все. У нас, на жаль, дуже мало літаків. І, коли наші військові розповідають, коли сидиш в окопі і летить російський літак, - це дійсно по-справжньому страшно. Не страшний танк, не страшні обстріли, а коли летить великий літак і коли він скидає на тебе ракети, які роблять вирви в 3-4 поверхи глибиною, це дуже страшно.