Чим небезпечний хронічний бронхіт

Хронічний бронхіт Довідник

Хронічний бронхіт — це дифузне прогресуюче ураження слизової оболонки бронхіального дерева, що протікає без порушення функції зовнішнього дихання під час ремісії і характеризується наявністю продуктивного кашлю тривалістю більше 3 міс протягом не менше 2 років.

У пацієнтів зазвичай виявляють хронічний продуктивний кашель, загальне нездужання. При цьому існує сильний причинно-наслідковий зв’язок між розвитком хронічного бронхіту та курінням. Хронічний бронхіт найчастіше є частиною хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ).

Наявність хронічного бронхіту призводить до розвитку обструкції дихальних шляхів та погіршення функції легень. У великих епідеміологічних дослідженнях встановлено, що хронічна гіперсекреція слизу пов’язана зі зменшенням об’єму форсованого видиху за 1-шу секунду (ОФВ1). У пацієнтів із симптомами хронічного бронхіту ризик розвитку ХОЗЛ у 3 рази вищий порівняно з особами без симптомів. Зафіксовано, що у людей з діагностованим хронічним бронхітом виявляють вищі рівні сироваткового IL-8 та С-реактивного білка. Так, системна запальна реакція може призводити до підвищення ризику розвитку серцево-судинних та інших супутніх захворювань. Хронічний бронхіт також призводить до погіршення якості життя.

Хронічний бронхіт: етіологія

Існує безліч відомих причин хронічного бронхіту, але найважливішим причинним чинником є вплив сигаретного диму або активне куріння, або пасивне вдихання диму. Багато подразників дихальних шляхів, що вдихаються, такі як смог, промислові забруднювачі і токсичні хімікати, можуть зумовлювати розвиток хронічного бронхіту. Хоча бактеріальні та вірусні інфекції зазвичай викликають гострий бронхіт, повторна дія інфекцій може призвести до розвитку хронічного бронхіту. Переважними вірусами, що викликають захворювання, є грип типу А і В, а домінуючими бактеріальними збудниками є стафілокок, стрептокок і мікоплазма пневмонії.

Особи із супутніми захворюваннями дихальних шляхів, такими як бронхіальна астма, муковісцидоз або бронхоектатична хвороба, мають більш високу схильність до розвитку хронічного бронхіту.

Особи, що неодноразово піддаються впливу забруднювачів навколишнього середовища, таких як пил або хімічні речовини, що переносяться повітрям, наприклад аміак і діоксид сірки, також мають підвищений ризик розвитку хронічного бронхіту.

Хронічний гастроезофагеальний рефлюкс (гастроезофагеальна рефлюксна хвороба) — ще одна причина розвитку хронічного бронхіту.

Хронічний бронхіт: епідеміологія

За оцінками експертів, хронічний бронхіт виявляють у 3–7% дорослого населення. У той самий час відзначають гіподіагностику хронічного бронхіту.

У дослідженнях встановлено, що у осіб віком від 50 років з хронічним бронхітом підвищений ризик летального наслідку.

Хронічний бронхіт: патофізіологія

При хронічному бронхіті виявляють надвиробництво та гіперсекрецію слизу бокалоподібними клітинами. Епітеліальні клітини, що вистилають дихальні шляхи, реагують на токсичні та інфекційні стимули, вивільняючи медіатори запалення, такі як інтерлейкін 8, колонієстимулюючий фактор та інші прозапальні цитокіни. Також відбувається пов’язане з цим зниження вивільнення регуляторних речовин, таких як ангіотензинперетворювальний фермент та нейтральна ендопептидаза. При загостренні хронічного бронхіту слизова оболонка бронхів стає гіперемованою, набряклою, знижується їх мукоциліарна функція. Це, у свою чергу, призводить до утруднення повітряного потоку через обструкцію просвіту дрібних дихальних шляхів. Характерний кашель при хронічному бронхіті зумовлений гіперпродукцією мокротиння.

Основними патогенетичними ланками при хронічному бронхіті є:

• імунні порушення (як системи місцевого, так і загального імунітету);
• структурна перебудова епітелію бронхів;
• гіперкринія — підвищення секреції бронхіального секрету;
• дискринія — якісні зміни бронхіального секрету (стає густішим і в’язкішим);
• мукостаз — порушення функції мукоциліарного кліренсу, тобто просування та евакуації мокротиння.

При хронічному бронхіті розвивається гіпертрофія підслизових залоз у трахеї та бронхах. Надалі збільшення кількості келихоподібних клітин у дрібних дихальних шляхах зумовлює обструкцію дихальних шляхів через надмірну кількість слизу. Підслизові залози займають дедалі більшу частину бронхіальної стінки. При хронічному бронхіті також розвивається різною мірою дисплазія бронхіального епітелію та плоскоклітинна метаплазія.

Хронічний бронхіт: діагностика

Хронічний бронхіт: симптоми

• Найчастішим симптомом у хворих на хронічний бронхіт є кашель. В анамнезі характерна наявність кашлю, типового для хронічного бронхіту, більшу частину днів у місяці протягом 3 міс, причому не менше 2 таких епізодів відзначали протягом 2 років поспіль. Продуктивний кашель з мокротинням діагностують у близько 50% хворих з хронічним бронхітом. У міру прогресування захворювання кашель може стати постійним.
• Мокротиння. У більшості пацієнтів кашель є продуктивним, тобто супроводжується відходженням мокротиння. Колір мокротиння може варіювати від прозорого, жовтого, зеленого або іноді з домішками крові. Колір мокротиння може залежати від вторинної бактеріальної інфекції. Дуже часто зміна кольору мокротиння може бути зумовлена пероксидазою, що виділяється лейкоцитами. Отже, колір сам по собі не є точною ознакою бактеріальної інфекції.
• Неускладнений хронічний бронхіт проявляється кашлем, фізіологічні ознаки обструкції дихальних шляхів відсутні. У пацієнтів із хронічним обструктивним бронхітом зазвичай виявляють свистяче дихання через гіперреактивність дихальних шляхів, що призводить до бронхоспазму. При хронічному обструктивному бронхіті, який є більш тяжкою формою захворювання, можливий розвиток емфіземи.
• Лихоманку при хронічному бронхіті відзначають рідко і, якщо вона є, може вказувати на супутній грип чи пневмонію.
• Генералізоване нездужання є частим супутнім симптомом.
• Рідко пацієнти можуть скаржитися на біль у грудях або м’язах живота, спричинений постійним сильним кашлем.

При аускультації можуть вислуховуватися жорстке дихання, сухі або вологі (дрібно-, середньо-, крупнопухирчасті — залежно від діаметра ураження бронхів) хрипи. Перкуторно зазвичай зміни не визначаються.

Вкрай важливо отримати від пацієнта повну історію хвороби, зокрема інформацію про можливий вплив подразників або хімічних речовин, що вдихаються, а також повну інформацію про звички куріння.

Найбільш важливим фактором у діагностиці хронічного бронхіту є типовий анамнез, що дозволяє виключити інші можливі захворювання нижніх дихальних шляхів.

У перебігу захворювання виділяють періоди загострення та ремісії. Загострення хронічного бронхіту найчастіше розвиваються на тлі гострих респіраторних вірусних інфекцій, після переохолодження, стресів, впливу інших несприятливих чинників (наприклад респіраторних тригерів — диму, пилу, аерозолів). Загострення зазвичай характеризується підвищенням інтенсивності кашлю, збільшенням кількості мокротиння, яке іноді набуває слизово-гнійного або гнійного характеру, субфебрильною температурою тіла, появою або посиленням задишки, симптомами загальної інтоксикації. У разі якщо задишка набуває постійного характеру та при визначенні функції зовнішнього дихання виявляють постійну бронхіальну обструкцію (тобто розвивається хронічний обструктивний бронхіт), відзначають розвиток ХОЗЛ.

Додаткові методи обстеження

• Загальний аналіз крові.
• Визначення рівня прокальцитоніну в плазмі крові. Його рівень є індикатором відмінності асоційованих бактеріальних інфекцій від небактеріальних.
• Рентгенографія грудної клітки показана особам похилого віку, а також при фізикальних даних, що вказують на пневмонію. При хронічному бронхіті можливе виявлення ознак пневмофіброзу, деформації легеневого малюнка. При хронічному бронхіті зазвичай не характерна наявність емфіземи, вона може розвинутися при ХОЗЛ.
• Посів мокротиння показаний при підозрі на бактеріальну інфекцію.
• Вимірювання сатурації кисню.
• Визначення функції зовнішнього дихання (спірометрія).

Бронхоскопія показана з метою оцінки тяжкості запального процесу та глибини запалення слизової оболонки бронхів (таблиця). Особливо при кровохарканні для виключення поліпів бронхів, метаплазії, раку бронха.

Хронічний бронхіт: лікування

Основна мета терапії хронічного бронхіту — зменшити вираженість симптомів, запобігти ускладненням та уповільнити прогресування захворювання.

Як вилікувати хронічний бронхіт назавжди? Лікування хронічного бронхіту є складним та довічним.

Терапія спрямована на зниження гіперпродукції бронхіального секрету, інтенсивності кашлю та контроль запалення. Це досягається як фармакологічними (лікарськими засобами), так і нефармакологічними втручаннями.

При лікуванні хронічного бронхіту важливе значення має санація хронічних вогнищ інфекції ротової порожнини та носоглотки, придаткових пазух носа, відновлення повноцінного носового дихання.

Чим лікувати хронічний бронхіт у дорослих?

У терапії хронічного бронхіту застосовують лікарські засоби наступних груп:

• бронхолітики: агоністи β-адренорецепторів короткої та тривалої дії, а також антихолінергічні засоби сприяють збільшенню просвіту дихальних шляхів, підвищенню функції війок війчастого епітелію та підвищенню гідратації слизової оболонки;
• ксантини. Теофілін, доксофілін, амінофілін (еуфілін) при хронічному бронхіті можна застосовувати для зменшення вираженості бронхообструкції у якості додаткової терапії;
• глюкокортикоїди: зменшують вираженість запалення та знижують вироблення мокротиння. Однак тривале застосування не рекомендовано, оскільки може призвести до остеопорозу, цукрового діабету та артеріальної гіпертензії;
• антибіотикотерапія: не показана під час лікування хронічного бронхіту в період ремісії; однак виявлено, що терапія макролідами має протизапальні властивості та, отже, може відігравати роль у лікуванні хронічного бронхіту. Крім того, антибіотики рекомендовані при лікуванні бактеріальних загострень та ускладнень хронічного бронхіту;
• інгібітори фосфодіестерази-4: зменшують вираженість запалення та сприяють розслабленню гладких м’язів дихальних шляхів, запобігаючи гідролізу циклічного аденозинмонофосфату — речовини, яка при розкладанні зумовлює вивільнення медіаторів запалення;
• муколітичні препарати можна застосовувати для розрідження та полегшення відходження бронхіального секрету.

Як лікувати хронічний бронхіт у кожному конкретному випадку визначить лікар з урахуванням індивідуального анамнезу пацієнта, вираженості симптомів, наявності супутніх захворювань та інших факторів.

Нефармакологічні заходи

Найважливішим нефармакологічним втручанням є припинення куріння. Відмова від цієї шкідливої звички покращує мукоциліарну функцію та зменшує гіперплазію келихоподібних клітин. Також зафіксовано, що відмова від куріння зменшує ушкодження дихальних шляхів.

Трудова експертиза при хронічному бронхіті: можлива тимчасова втрата працездатності під час загострення хронічного бронхіту і стійке зниження працездатності при тяжкому перебігу захворювання.

Легенева реабілітація є важливою частиною лікування хронічного бронхіту. Легенева реабілітація включає зміни способу життя, регулярну фізичну активність та запобігання впливу відомих забруднювачів на роботі або в середовищі проживання.

Хронічний бронхіт: диференційна діагностика

• Гострий синусит.
• Дефіцит альфа-1-антитрипсину.
• Бронхіальна астма.
• Бактеріальний фарингіт.
• Бронхоектатична хвороба.
• Бронхіоліт.
• Гострий бронхіт.
• ХОЗЛ.
• Хронічний синусит (зокрема гайморит).
• Грип.

Хронічний бронхіт

Хронічний бронхіт — це захворювання, яке характеризується запальним ураженням слизової оболонки бронхів. Зумовлено захворювання цілим рядом подразнюючих слизову оболонку факторів, а перебіг його практично завжди прогресуючий. Серед основних симптомів — порушення в освіті слизу (у бік збільшення кількості), а також відхилення функції дренажу. Останнє завжди помітне внаслідок кашлю, ускладнення у відділенні мокротиння та задишки.

За різновидом хронічний бронхіт (ХБ) заведено ділити на:

• Первинний ХБ — окреме захворювання, найчастіше ніяк не пов’язане з іншими патологіями бронхолегеневої системи. Характеризується дифузним ураженням бронхіального дерева.
• Вторинний ХБ — захворювання, яке не проявляється самостійно, а супроводжує інші (наприклад, буває в парі з туберкульозом, бронхоектатичною хворобою). Також може розвиватися і на тлі патологічних процесів в інших органах та системах (наприклад, зустрічається на тлі уремії чи серцевої недостатності). У більшості випадків вторинний хронічний бронхіт локальний (сегментарний).

Важливо: відповідно до рекомендацій ВООЗ, бронхіт переходить у хронічну форму, якщо пацієнт відхаркує мокротиння від трьох місяців до двох років (при цьому протягом року трапляється не менше трьох загострень).

Хронічний бронхіт у дітей та дорослих — причини

Найчастіше бронхіт хронічний розвивається внаслідок наявності одного або декількох екзогенних факторів (зовнішніх причин). Це може бути паління (причому важливо, що як активне, так і пасивне), звичайне забруднення повітря, властиве мегаполісам, умови роботи на хімічному чи іншому виробництві. Також у переліку присутні ще й кліматичні фактори (наприклад, спекотне та вологе літо або сильні морози взимку в місці проживання), природні, а також інфекційні.

Важливо: самі собою несприятливі обставини ще не означають, що бронхіт перейде в хроніку у всіх пацієнтів. Більше шансів у людей, які мають патології носопролига, постійні ГРВІ чи ГРЗ, гострі бронхіти та інші гострі захворювання носогорла чи дихальних шляхів (наприклад, синусит чи гайморит).

До факторів, які впливають на перехід бронхіту в хронічну форму, відносять ще й такі:

• спадкову схильність;
• роботу на шкідливому виробництві (хімічна, сільськогосподарська промисловість, шахти тощо);
• проживання у несприятливому з погляду екології регіоні (наявність поряд великих металургійних чи інших виробництв, загазоване повітря тощо);
• слабкий імунітет;
• порушення ферментних систем — наприклад, α1-антитрипсину та інших.

Інфекції та віруси у разі хронічного бронхіту вважаються винуватцями загострень (рецидивів). Також важливими є й ускладнення, які може давати захворювання:

Перед тим, як лікувати хронічний бронхіт, потрібно обов’язково виявити всі фактори, які до нього призвели та викликають загострення. Пацієнти з груп ризику та діти з хронічним захворюванням обов’язково повинні пройти всю призначену лікарем діагностику — тільки так можна буде вибудувати правильну схему лікування та домогтися зниження кількості рецидивів.

Хронічний бронхіт — симптоми

Відомо, що головний симптом хронічного бронхіту — кашель, проте він завжди має і супутні — задишка та виділення мокротиння. Також при захворюванні є ціла низка так званих загальних симптомів (неспецифічних):

• підвищене виділення поту;
• сильна слабкість та сонливість;
• нестача сил і стомлюваність;
• зниження працездатності та концентрації у дорослих та дітей.

Вcі перелічені вище симптоми можуть виникати при інтоксикації, яка викликана захворюванням, а також можуть свідчити про ускладнення, що настали, — зокрема, легеневу недостатність.

За видом кашлю та характером мокротиння визначають і тип бронхіту (загострення або рецидиву):

Задишка також є одним із яскравих симптомів при хронічному бронхіті у дорослих та дітей. Вона може з’явитися на початку, а може приєднатися пізніше. Найчастіше вона є і при фізичних навантаженнях, причому навіть незначних. З часом, якщо задишка стає все більш вираженою, причому є постійно, мова може йти про розвиток легеневої (дихальної) недостатності.

В анамнезі у пацієнтів із хронічною формою бронхіту найчастіше присутня чутливість до переохолодження. Це означає, що після переохолодження у пацієнта майже завжди розвивається застуда. Ще хронічний бронхіт найчастіше розвивається у затятих курців і людей, які працюють на хімічних, прядильних та інших виробництвах.

Інші симптоми хронічного бронхіту — це характерні свисти при диханні, наявність розсіяних хрипів, жорстке дихання. Температура частіше субфебрильна, але в дітей віком у періоди загострень може підійматися до 38,5-39 о С.

Діагностика бронхіту в хронічній формі

Діагностика поділена на етапи. Перший — це збір анамнезу та проявів усіх симптомів. Тут важливий момент полягає в тому, щоб виключити низку захворювань, які можуть мати схожу симптоматику:

• туберкульоз;
• пухлина;
• бронхоектази та пневмоконіози;
• захворювання сполучної тканини тощо.

Важливо: в анамнезі лікар обов’язково приділяє пильну увагу кровохарканню. Якщо цей симптом присутній, він може вказувати на перші симптоми розвитку раку легені, особливо якщо пацієнт — чоловік, який курив понад 20 років. Загалом чоловіки мають більше підстав для переходу бронхіту в хронічну форму.

Другий етап діагностики — дослідження змін при аускультації. У цей період лікар зазначає, чи стає жорсткішим дихання, чи є хрипи (вологі, розсіяні), чи є задишка, який тип загострення у пацієнта — катаральний, слизово-гнійний (просто гнійний) або обструктивний бронхіт. Останній вважається найважчим за перебігом, але разом з тим може бути як сам собою, так і приєднуватися до інших форм.

Третій етап діагностики передбачає лабораторні та інструментальні дослідження:

• рентген бронхів та легень — призначається всім пацієнтам з ХБ з метою відстежити наявність змін легеневого малюнка, виключити емфізему легень, онкологію, туберкульоз та ускладнення (пневмонію, бронхоектази);
• бронхографію — це дослідження допомагає діагностувати бронхоектази, призначається досить рідко;
• бронхоскопію — дослідження дозволяє підтвердити наявність запального процесу в бронхіальному дереві, а також уточнити його характер (наприклад, геморагічний або фібринозний бронхіт), уточнити наявність органічних уражень, дискінезії трахеї та/або великих бронхів, отримати зразок вмісту бронхів або промивних вод для проведення цитології та мікробіологічного дослідження.

Якщо говорити про аналізи, то призначають і загальний аналіз крові (ОАК), і дослідження газів крові та кислотно-основного стану — все це дає загальну картину захворювання та допомагає визначити ступінь дихальної недостатності. За потреби лікар може призначити ще й біохімію крові — цей аналіз прояснить, чи активний запальний процес. Також досліджують і функцію зовнішнього дихання — вона дозволяє визначити, чи є рестриктивні або обструктивні порушення у вентиляції легень. Для цього дослідження найчастіше використовують три методики — спірографічну, пневмотахометрічну та пневмотахографічну.

Є ще кілька інструментальних досліджень, що застосовуються у випадку з хронічним бронхітом — це радіопульмонографія (допомагає виявити нерівномірність вентиляції, якщо обструкція присутня в малих бронхах) та електрокардіографія (ЕКГ, використовується для підтвердження або навпаки гіпертрофії правого шлуночка та передсердя, що характерно при розвитку).

Лікування хронічного бронхіту

Оскільки хронічний бронхіт — це складне захворювання, позбутися якого загалом неможливо, то й лікування — тривалий процес. Різні призначення є як у періоди ремісії, так і при загостреннях. В останньому випадку лікування поділяють на:

• етіотропне — направлене воно на ліквідацію запального процесу; пацієнту призначають препарати антибактеріального спектра (пеніцилін, ампіцилін, цефамезин, цепорин, рідше — гентаміцин, причому краще використовувати інтратрахеальний спосіб введення гортанним шприцем або бронхоскопом); на додаток до антибіотиків призначають антисептики, фітонциди та сульфаніламідні препарати, відхаркувальні (тут може бути і мукалтин, і народні засоби — гаряче лужне пиття, відвари різних трав), муколітики (ацетилцистеїн, бромгексин, мукосольвін, аерозолі трипсину чи рібонуклеази;
• патогенетичне — спрямоване на хронічний бронхіт, загострення якого призвело до погіршення легеневої вентиляції, бронхіальної прохідності, а також до легеневої гіпертензії (звичайно супроводжується правошлуночковою недостатністю).

Чим лікувати хронічний бронхіт у дорослих або дітей — вирішує лікар (частіше пульмонолог). Головне завдання за будь-якого загострення — полегшити стан пацієнта шляхом ліквідації бронхоспазмів, поліпшення дренажу бронхів та легеневої вентиляції. Крім ліків також використовують і оксигенотерапію, вітамінотерапію (вітаміни С, А, групи В), ЛФК.

Прогноз та профілактичні заходи при хронічному бронхіті

Хронічний бронхіт, лікування якого проводиться у повній відповідності до призначень та рекомендацій лікаря, повністю вилікувати неможливо. А от подовжити періоди ремісій та скоротити частоту загострень можна і потрібно. Лікування хронічного бронхіту у дорослих продовжується з моменту постановки діагнозу все життя, тому дуже важливо знайти лікаря, повністю довіряти його призначенням і прислухатися до всіх рекомендацій.

Найгірші прогнози щодо стану пацієнта — це, як правило, якщо загострення мають характер обструкції. Також складно лікувати хронічний бронхіт з астматичним компонентом, симптоми якого часто схожі на інші захворювання. Пацієнтам, у яких уражені дистальні відділи бронхів, можуть рекомендувати госпіталізацію, оскільки в цьому випадку одне з найпоширеніших ускладнень — формування легеневого серця та розвиток легеневої недостатності.

Не варто сліпо вірити рекламним роликам «Як я вилікувала хронічний бронхіт за допомогою народної медицини» — це лише шкодить. Однак є ціла низка профілактичних заходів, які можуть допомогти у боротьбі із захворюванням:

• відмова від куріння — це важливо за будь-якого стажу курця;
• посилення імунітету, у тому числі й профілактика ГРВІ та ГРЗ;
• відсутність переохолоджень та перегріву (відмова від сауни та лазні, у тому числі);
• зміна клімату (у тому числі переїзд із міста до передмістя, якщо є така можливість);
• зміна роботи, якщо йдеться про шкідливе виробництво.

Відповідь на питання про те, як вилікувати застарілий хронічний бронхіт, повинна звучати так: виконувати всі рекомендації лікаря та дбати про те, щоб мінімізувати наявність факторів, провокуючих загострення. Добре впливає на загальний стан і санаторно-курортне лікування, проте обирати санаторій та процедури у ньому також варто з лікарем.

Поширені питання

Пацієнту з ХБ не показані дії, які можуть призвести до загострення захворювання. Зокрема, потрібно кинути палити, змінити свій спосіб життя на здоровий (прогулянки, фізична активність), змінити місце проживання та роботи (потрібне чисте повітря, хороша екологія та відсутність шкідливих впливів). Краще не відвідувати лазню та сауну, а за високої вологості мінімізувати перебування на вулиці.

Це неможливо, якщо говорити загалом. Однак є ціла низка профілактичних та інших заходів, щоб загострення хронічного бронхіту виникало якомога рідше. Ознаки хронічного бронхіту лікар розпізнає протягом щонайменше двох років, якщо пацієнт хворіє більше ніж тричі на рік.

Ні. Важливо розуміти, що таке хронічний бронхіт — це захворювання, яке завжди спричинене вірусом чи інфекцією. У період загострення саме внаслідок присутності вірусу пацієнт може «поділитися» ГРВІ або ГРЗ.

Насамперед погіршенням якості життя — ускладненнями, серед яких легенева недостатність, легеневе серце та інші. Зазвичай, ускладнення з’являються не одразу, а протягом більш як двадцяти років від першої діагностики захворювання. Разом з тим, якщо не займатися профілактикою та не виконувати призначення лікаря, все може статися набагато раніше. Відповідальність пацієнта має значення.

Ні, як будь-який інший бронхіт. Однак оскільки це захворювання, а точніше, загострення, завжди викликане вірусом або інфекцією, то деякий час пацієнт і насправді може бути джерелом хвороби.