• Які військово-політичні блоки існували у Європі перед 1914 р.? • У складі яких держав перебували українські землі на початку XX ст.? • Які політичні партії діяли в українських землях напередодні 1914 р.? 1. Україна в геополітичних планах Росії, Австро-Угорщини та Німеччини. 1 серпня 1914 р. розпочалася Перша світова війна, яку сучасники назвали Великою війною. До неї світ наближався поступово. Міжнародні відносини наприкінці ХІХ - початку XX ст. визначалися двома тенденціями: з одного боку, зростала співпраця країн з метою ефективного використання світових ресурсів; з іншого — відбувалася подальша відокремленість кожної з них задля задоволення власних потреб. У процесі суперництва за розподіл світу оформилися два військово-політичних блоки держав — Троїстий союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, який уже в ході війни видозмінився на Четверний (Італія перейшла на бік Антанти, її змінили Болгарія і Туреччина) й Антанта, до якої увійшли Велика Британія, Франція та Росія. Серед основних суперечностей, що породили напругу і конфлікти, були стосунки між Росією й Австро-Угорщиною та Росією й Німеччиною. Через своє геополітичне становище Україна неминуче потрапляла до сфери першочергових інтересів воюючих коаліцій, ставала одним із неодмінних об’єктів обопільних розрахунків, а відтак — «українське питання» — одним з епіцентрів майбутнього військового протиборства. Його сутність у міжнародних відносинах напередодні Першої світової війни визначалася кількома чинниками, зокрема територіальною розчленованістю українських земель, відсутністю власної держави, незадовільним економічним і культурно-національним становищем населення. На момент початку війни українські землі залишалися поділеними між двома найбільшими тогочасними імперіями — Російською та Австро-Угорською, які не приховували своїх давніх намірів — територіального розширення за рахунок українських земель. Росія претендувала на Східну Галичину, Буковину і Закарпаття, вважаючи їх «ісконно» (споконвічно) російськими землями. Австро-Угорщина і гадки не допускала, щоби втратити ці території, претендуючи ще й на Волинь та Поділля. У сферу впливів Німеччини потрапила вся Україна, особливо економічно розвинені Південь та Схід. Україна розглядалася всіма імперіями також як потенційна колонія, звідки можна було б вивозити сільськогосподарські продукти та сировину. В німецьких колах побутували й думки, хоча і малопоширені, щодо створення самостійної Української держави як чинника послаблення Росії та перешкоди для її безпосереднього впливу на Європу. Це бажання об’єктивно співпадало із головною метою українського національно-визвольного руху. 1. З якою метою утворилися Троїстий союз й Антанта? Які держави входили до цих блоків? 2. Які чинники визначали зміст «українського питання» напередодні Великої війни? 3. Які плани щодо українських земель мали Росія, Австро-Угорщина та Німеччина? 2. Ставлення до війни населення і політичних сил Наддніпрянщини. Уже першого дня війни — 1 серпня 1914 р. — державний кордон між Росією й Австро-Угорщиною та Німеччиною перетворився на лінію фронту. А розкраяна навпіл Україна мала стати не просто одним із плацдармів кровопролитних, спустошливих, братовбивчих для українців боїв, а й місцем, де реалізовували стратегічні вектори світового конфлікту. І так уже судилося долею, що втілювали їх також за участю українців, які воювали в російській (понад 4 млн осіб) й австрійській (близько 700 тис. осіб) арміях. Із початком війни українству потрібно було визначитися щодо свого ставлення до неї. Об’єктивні умови штовхали політичну еліту як Наддніпрянщини, так і західноукраїнських земель до різних таборів. Більшість діячів політичних партій Наддніпрянщини, відображаючи настрої значної частини населення, висловилися за підтримку воєнних зусиль російського уряду. Лідер українських соціал-демократів Симон Петлюра опублікував у журналі «Украинская жизнь» («Українське життя») статтю, в якій закликав народи імперії виконати свій громадянський обов’язок. Такої ж думки дотримувалася редакція газети «Рада», переконуючи українців захистити від ворогів Російську державу. Заклик до відокремлення був би сприйнятий як зрада національних інтересів Росії, і за цим би слідували поліцейські репресії. З дещо інших причин проросійські настрої панували серед галицьких москвофілів. Вони з початком війни утворили у Києві Карпато-російський визвольний комітет і надалі вважали Росію захисником інтересів західних українців та закликали їх не опиратися наступаючим російським військам. Товариство українських поступовців (ТУП) дотримувалося нейтральної позиції. Із тактичних міркувань вони підтримували російську військову силу, стратегічно орієнтуючись на інтереси власного народу, а не на російські чи австрійські. Дехто із членів ТУП, як Є. Чикаленко, стояв на «пораженських» позиціях. Більшість політиків Наддніпрянщини все ж таки сподівалися, що російський уряд після переможного завершення війни надасть Україні автономію. Проте на це ніщо не вказувало. З початком війни влада закривала українські газети, журнали, видавництва, товариства «Просвіта». М. Грушевського заарештували у Києві як «австрійського шпигуна» і ув’язнили у Лук’янівській тюрмі з майбутнім засланням до Сибіру. Однак завдяки клопотанню Російської академії наук він був відправлений ближче — до Симбірська. Згодом учений добився переведення до університетського центру — Казані, а у 1916 р. — до Москви. Історик увесь час перебував під наглядом поліції. Йому заборонили обіймати будь-яку посаду і вести публічну громадську діяльність. 1. Чому Перша світова війна стала братовбивчою для українців? 2. Яку позицію щодо війни зайняли українські політичні сили, які діяли в Наддніпрянщині? 3. Як війна вплинула на ставлення російського уряду до українського національного руху? Мовою джерела. Лідер УСДРП Симон Петлюра. «Війна і українці»: «. Українці не піддадуться провокаційним впливам і виконають свій обов’язок громадян Росії . Якщо . народи Росії виконають свої обов’язки до неї, то у свідомості суспільства і його керівних кіл повинна просякти думка про надання цим народам і відповідних прав. » 1. Як сформулював очікування українців С. Петлюра? Мовою джерела. Євген Чикаленко про політичні засади діяльності ТУП у роки війни: «Ми, українці, з початку війни зайняли нейтральне становище . а тепер постановили виступити рішучо проти війни, бо вона тільки знищить наш край, як уже знищила Галичину та частину Волині . Німці нам не страшні; . [росіяни] страшніші, але не через те, що вони нас обрусять; коли не обрусили нас за 250 років, то не зможуть обрусити й далі. Вони страшні нам своєю некультурністю: під московським пануванням наш народ не розвинувся, а понизився культурно, навіть став менше грамотним, як про це свідчить «Румянцевская опись», з якої видно, що в 18 столітті на Україні було більше шкіл, як при заведенні земств, в 19 столітті». Київ, вул. Хрещатик (початок XX ст.) 1. Порівняйте, як обґрунтували власну позицію С. Петлюра та Є. Чикаленко. 3. Національний рух на західноукраїнських землях. Серед українського населення західноукраїнських земель також не було єдності у ставленні до війни. З серпня 1914 р. українські політичні партії Галичини утворили у Львові міжпартійне об’єднання — Головну українську раду (ГУР). її очолив відомий діяч українського національного руху Кость Левицький. У «Маніфесті» ГУР заявила про підтримку Австро-Угорщини, вважаючи, що державний устрій цієї країни давав кращі можливості, ніж Росії на здобуття українцями автономії. 3 ініціативи ГУР було створено національне військове формування — Легіон Українських січових стрільців (скорочено усусів), котрий розглядали як зародок майбутньої української армії. Очолив його директор гімназії у Рогатині Михайло Галущинський. До січових стрільців вступала здебільшого молодь — члени організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт», переконана, що воює за незалежну Українську державу. Проте, незважаючи на значну кількість зголошених стати усусами, влада обмежила їхню чисельність, жорстко контролюючи тим самим український національний рух. 4 серпня 1914 р. емігранти із Наддніпрянщини Андрій Жук, Дмитро Донцов, Володимир Дорошенко, Маркіян Меленевський, Олександр Скоропис-Йолтуховський утворили у Львові Союз визволення України (СВУ) як позапартійне об’єднання. СВУ виступав за перемогу у війні Центральних держав. Програма СВУ, вміщена у документі «Наша платформа», передбачала створення Української держави у формі конституційної монархії з демократичним політичним устроєм. Українським монархом проектувався один із представників династії Габсбургів, зокрема 18-річний Вільгельм фон Габсбург-Лотарінген (Василь Вишиваний), який прихильно ставився до українців. Члени СВУ в низці публікацій намагалися донести до Західної Європи ідею про необхідність утворення Української держави як «захисного валу» від зазіхань Російської імперії. Водночас вони розглядали можливість належності до Австро-Угорщини частини українських етнічних територій за умови надання їм автономного статусу. 1. Де, коли і з якою метою було створено ГУР? Хто її очолив? 2. Назвіть мотиви утворення Легіону Українських січових стрільців. 3. Хто заснував СВУ? Сотник УСС (Д. Вітовський) Львів, пл. Галицька (початок XX ст.) Мовою джерела. Із програмного документа ГУР «Маніфест»: «Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю. Нехай українське громадянство віддасть усі свої матеріальні й моральні сили на те, щоб історичний ворог України був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце визволеної України!» 1. Порівняйте позицію ГУР та позицію С. Петлюри (с. 15). Чи є у них спільні стратегічні завдання? Сформулюйте своє ставлення до цих програм. Дмитро Донцов (1883-1973) Народився в м. Мелітополь (нині Запорізька обл.) у сім’ї торговця сільськогосподарськими машинами. Освіта: правничий факультет Петербурзького університету. За участь у революції 1905-1907 рр. був заарештований. Із 1908 р. жив у Львові, де займався журналістикою. 4 серпня 1914 р. став співзасновником і одним із лідерів СВУ. Після вступу 1914 р. російських військ у Галичину переїхав до Відня. Згодом в уряді гетьмана Павла Скоропадського очолив бюро преси при міністерстві внутрішніх справ. У 1919 р. приєднався до Директорії УHP. Виконував дипломатичні місії у Відні і Швейцарії. У праці «Націоналізм» окреслив доктрину інтегрального націоналізму, що передбачала побудову незалежної національної держави і мала вагомий вплив на український визвольний рух у міжвоєнний період та під час Другої світової війни. «України, якої прагнемо, ще нема, але ми можемо створити її в нашій душі» Мовою джерела. Із програмного документа СВУ «Наша платформа»: «Українці розуміють, що у війні сій [йдеться про] те, чи в результаті війни український П’ємонт в Австрії буде знищений, чи українське життя розцвіте по той бік Збруча, за Дніпро і над Чорне море, і тому [українці] не можуть зоставатися німими свідками. Об’єктивна історична конечність вимагає, аби між Західною Європою і Московщиною повстала самостійна українська держава. Потрібне се для досягнення європейської рівноваги, є це в інтересі народів . в обох цісарствах, а для українського народу було б се здійсненням вікових [мрій]. 1. Як члени СВУ планували використати геополітику для досягнення українських національних цілей? Мовою джерела. Із програмного документа СВУ «Наша платформа»: «Формою правління самостійної української держави має бути конституційна монархія, з демократичним внутрішнім устроєм політичним: однопалатною системою законодавства, громадянськими, мовними і релігійними свободами для всіх національностей і віросповідань, з самостійною українською церквою. На випадок прилучення до Австрії більшої чи меншої українсько-російської території буде Союз обстоювати за створенням з усіх земель, заселеним українським народом в Австрії, осібного автономного краю». 1. Які положення документа свідчать про прагнення створити державу із демократичним устроєм? Мовою джерела. З політичної програми Загальної української ради (утвореної 1915 р. у Відні на основі ГУР та СВУ): «. український народ, . в війні поніс найбільші жертви, . тепер, коли українська країна є охоронним валом для Австрії; тепер український народ . домагається в межах Австро-Угорщини територіально-національної автономії, з’єднання українських областей в одну автономну, на основах свободи і демократії збудовану територію. » 1. Чим аргументувала ЗУР вимогу створення української автономії у складі Австро-Угорщини? Тема практичної роботи: «Українські політичні організації й середовища в Російській і Австро-Угорській імперіях: порівняльний аналіз стратегії здобуття української державності.» Опрацюйте цитати з писемних джерел, що є у параграфі. Дайте письмові відповіді на запитання: 1) які політичні організації/партії планували «заслужити» для України волю/автономію і в який спосіб?; 2) які політичні організації/партії планували здобути для України волю/автономію і в який спосіб? Коли в Україні у Львові було створено Головну українську раду, . в Бельгію вторглися німецькі війська, що спонукало Велику Британію оголосити війну Німеччині. С. В. Петлюра. Війна і українці: http://symonpetlura.ucoz.ua/publ/vijna_i_ukrajinci/2-1-0-36 Програмові документи СВУ «Наша платформам, ГУР «Маніфест» (див. розділ VII): /book/xrestomatia/ Підсумуйте свої знання 1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними: - 1 серпня 1914 р. — розпочалася Перша світова війна (Велика війна); - 3 серпня 1914 р. —утворення у Львові Головної української ради (ГУР); - 4 серпня 1914 р. —утворення у Львові Союзу визволення України (СВУ); - серпень 1914 р. — утворення легіону Українських січових стрільців. 2. Поясніть значення понять: СВУ, ГУР, Карпато-російський визвольний комітет, Легіон Українських січових стрільців, національне військове формування. 3. У зошиті заповніть таблицю: «Національний рух на західноукраїнських землях» Назва організації, рік створення Лідери Програмні документи Намічені цілі 4. Порівняйте різні позиції українців щодо участі у Першій світовій війні. Підготуйте повідомлення «Причини розходження українських політичних сил у ставленні до війни». "Я з любові до України взяла кріс і пішла у поле фізичною силою бити ворога", – понад 100 років тому сказала Олена Степанів, найвідоміша українка-військова. Відтоді питання участи жінок на полі бою не втратило актуальности. Про початок мілітаризаційного руху українок згадуємо через призму життя трьох стрільчинь: Олени Степанів, Ганни Дмитерко та Софії Галечко кандидатка історичних наук, наукова співробітниця відділу соціальної антропології Інституту народознавства НАН України Ганна Дмитерко, Софія Галечко, Ольга Басараб. Відень, 1917 рік Фото з книги: Українські січові стрільці. Жінки в УСС. Збірка п'ята / за ред. Я. Онищука Ганна Дмитерко, Софія Галечко, Ольга Басараб. Відень, 1917 рік Року 1915 австрійський журналіст Франц Мольнар занотував у щоденнику "особливість" українських відділів австрійського війська. Його здивував факт, що до складу Українських січових стрільців "входять одягнені в регулярні, польові уніформи дівчата, які виконують польову службу під кожним оглядом на рівні з мужчинами. Вони носять кріси, складають вояцьку присягу, їх підносять у військових ступенях, вони одержують бойові відзначення". Із цього запису можна було би зробити висновок, що під час Першої світової українським жінкам шлях на фронт був відкритий і вони не стикалися із суспільними упередженнями, офіційними заборонами, не мали непорозумінь із рідними. У передвоєнний час "Пласт" та "Січ" налічували приблизно 40 жінок, які могли створити окремий відділ. Проте перешкоджала відсутність дозволу служити в регулярному війську. Окремим жінкам вдалося потрапити на передову завдяки особистим знайомствам із чоловіками-офіцерами. І лише кілька побудувати військову кар’єру і стати легендами української історії. Софія Галечко та Ганна Дмитерко, 1916 рік Найактивнішою серед жінок, якій вдалося подолати патріархальний устрій австрійської Галичини, була Олена Степанів (1892–1963). Дівчина походила із священничої родини, що апріорі прирікало на майбутню роль "матері – дружини – господині". Але Олена пішла всупереч традиціям: здобула освіту у вчительській семінарії, Львівському університеті на філологічному факультеті, а по війні отримала ступінь доктора філософії в Українському вільному університеті. Олена Степанів, 1917 рік Дівчина була активною діячкою спортивно-мілітарних товариств "Січ", "Сокіл", "Пласт". Там вона здобула перші військові навички – поводження зі зброєю, орієнтування на місцевості тощо. Вибух Великої війни для Олени не став несподіванкою. Рішення вступити до лав Українських січових стрільців, зважаючи на мілітарну підготовку та національні погляди, було логічним. Мотивацією, за її словами, були молодечий порив; заборони, які накладали на жінок; нудьга повсякдення і бажання незвичайних пригод; втеча від життєвих обов’язків, бажання доказати світові, що жінки здібні до всього. Повернення Олени Степанів з російського полону Потрапити на фронт Олені допоміг адвокат та політик Володимир Старосольський. Відомий факт: коли вона прийшла робити фотографію для легітимації в чоловічому одязі, фотограф запідозрив у ній жінку. Через це дівчина потрапила до поліції і її ледь не відправили до Талергофу. Саме Володимир Старосольський порятував її від табору і вмовив Івана Чмолу, зачинателя стрілецього руху, взяти дівчину на фронт. За свою службу Олена Степанів отримала звання хорунжої, стала командиркою стрілецької чоти, була відзначена медаллю за хоробрість та військовим хрестом Карла V. Два роки, від 1915-го до 1917-го, перебувала в російському полоні. Після війни Олена вчителювала та викладала в університеті, займалася науковою та громадською діяльністю. Проте довго звикала до мирного життя: "Привикала до спідниці, але повірте, зразу приходило мені це дуже тяжко. Почувала себе зовсім неповоротно в жіночім одязі. І знаєте – якось попросту не знала, що було зробити з особистою свободою, наче б заважала вона. Довго-довго часу потрібно було, щоб знову "тілом і душею" повернутися до нормального стану". Старшини УСС Зенон Носковський, Олена Степанів, Іван Чмола, Осип Яримович та Софія Галечко на горі Маківка У перші післявоєнні роки суворий солдатський характер Олени Степанів відчули на собі її учениці. "Раптом понісся гострий, скрипучий голос команди. "Сідати, встати, сідати, встати!", – аж поки ми всі рівно, як одна, безшумно не виконали наказу», – згадувала про Олену Степанів Олена Залізняк. Уже опісля стрільчиня виступала проти жінок у війську: "Не є я за масовою участю жіноцтва у війську. Ні, рішуче я проти масової акції". Ганна Дмитерко. Відень, 1917 рік Фото з книги: Українські січові стрільці. Жінки в УСС. Збірка п'ята / за ред. Я. Онищука Ганна Дмитерко. Відень, 1917 рік Ганна Дмитерко (1893–1981) походила з традиційної галицької родини, яка забезпечила їй навчання у вчительській семінарії. З юнацьких літ була активною учасницею товариств "Пласт" та "Січ", де і потоваришувала з Оленою Степанів. Під проводом Івана Чмоли проходила мілітарний вишкіл: "Ми, поділені на два гурти противників, "воювали", висилали патрулі для викриття й розміщення сил "ворога", щоб його найменше сподівано заатакувати й т. п.". Зі шкільної лави Гандзя вважала, що незалежну Україну можна здобути лише зброєю, тому Велику війну розглядала як шанс отримати бажане. Справа наліво: Софія Галечко, Ганна Дмитерко, Василь Ратич (чоловік Ганни Дмитерко), богослов Палюх. Сидить десятник Палюк Вістка про світовий конфлікт застала дівчину в рідному селі Підберізці. На службу вона зголосилася через "молодечий порив та почуття обов’язку перед батьківщиною". Вдома їй довелося залишити маму та бабцю, які не дуже схвально прийняли рішення Ганни. При УСС Ганна Дмитерко виконувала різноманітну роботу – медичну, канцелярську, служила в курені Григорія Коссака, брала участь у боях під Лисовичами та над Стрипою. Неодноразово жінка перебувала між життям і смертю. У спогадах писала, що воєнний побут дававська доволі важко: "Не могла задрімати, бо холодно було й сильна стрілянина мене нервувала. Кулі блукали між нами. Рано показав мені німець-лікар кульку в паркані, що вночі застрягла над моєю головою". Під час українсько-польської війни Гандзя працювала при допоміжній службі в бригаді УСС. Отримала звання десятниці. Там познайомилася із вістуном Василем Ратичем, з яким 1919 року повінчалася, відтоді припинила військову службу. У Ганни та Василя народилося четверо дітей, вихованням яких займалася жінка. Бойова подруга Олена Степанів стала хрещеною мамою одного із їхніх синів. Вона вважала, що "Гандзя була взірцем для всіх жінок": "Це була прекрасна дружина, ніжна мати. Добра і чуйна порадниця і невтомна трудівниця. Але найголовніше – вона залишилась українською патріоткою". Сидять: Олена Степанів, Василь Ратич, Ганна Дмитерко. Стоять сини Ратичів. До початку Другої світової війни Ганна вела активну громадську діяльність: працювала у "Союзі Українок", "Жіночій громаді", "Просвіті", "Пласті". Після приходу до Галичини радянської влади її родині загрожував вивіз як "небажаного інтелігентного елемента", але прихід німецької армії перешкодив цьому. У цей час подружжя Ратичів намагалося підтримувати українське громадсько-політичне життя в Рогатині. Але вже 1944 року довелося вирушити на Захід – через Криницю, Словачинну до Байройту в Баварії. Згодом вдалося виїхати до Америки, де родина проживала до кінця життя. Щоправда, виїхали вони без двох синів, які пішли служити до Української дивізії "Галичина". Один із них загинув у бою з більшовиками під Бродами. Софія Галечко, 1916 рік Світогляд майбутньої хорунжої УСС Софії Галечко (1891–1918) формувався в умовах українсько-польського виховання. Змалечку дівчинка перебувала у "польському домі", навчалася у польській дівочій гімназії ім. Юліуша Словацького у Львові. На вибір української ідентичности великий вплив мав батько-українець, а також участь в товаристві "Січ" у Ґраці, де Софія здобувала освіту на філософському факультеті. Саме там її застала Перша світова війна. На хвилі національного піднесення, а також через особисту трагедію – втрату коханого хлопця Андрія Куровця – Софія вирішила вступити до лав УСС. За власні кошти придбала військовий мундир, черевики, а решту заощаджень віддала на благодійність. Таке рішення призвело до розколу в сім’ї Галечків. Мати та тітка категорично не підтримували позиції дівчини, вважали, що "се бажання показатися рівними мужчинам – навіть у війні – зродилося під впливом емансипаційної літератури". Схвалення отримала лише від батька. Під час військової служби Софія досягла немалих результатів: носила звання хорунжої, була командиркою чоти в сотні Зенона Носковського. За заслуги отримала Медаль Хоробрості ІІ класу. Вона не уявляла свого життя без військової служби. Тому постійні переведення у тил і пізнішу заборону воювати на фронті сприймала дуже болісно. "Якби Ви знали, як страшно тужу за життям в поли і як мені тут гірко жити. Прошу, вступіть до мене до кадри Збірний пункт у Паланках біля Мукачева для тих, хто повертався з відпусток, лікування або поля бою. – Ред. , дуже хотіла б побачитись з Вами. Ось кінець буде таким мабуть, як 3-х товаришів з кадри, які сами збожеволіли, або – пальну собі в лоб. Мені прямо страшно тут. Дурію. Се не фрази, але дійсно жити тут не годна. Як я Вам всім завидую. Се підло так когось викинути по два роки служби. Не знаю, за що я так мучуся", – писала хорунжа Софія Галечко до поручника УСС Романа Сушка в листі від 22 липня 1916 року. Софія Галечко, Золота Липа, 1916 рік Фото: facebook.com (Пустощі східноєвропейської Кліо) Софія Галечко, Золота Липа, 1916 рік Однак Софії не вдалося подолати патріархального устрою серед своїх побратимів. Така позиція з боку чоловіків довела її до відчаю. За два роки після цього листа прийшла звістка про смерть дівчини. Перебуваючи у відпустці в подруги Ірини Підвисоцької, під час купання у річці Бистриця Софія "попала у вир і не виплила". Року 1981 майже 90-річна Ганна Дмитерко сказала: "Свого часу Україну називали Роксоланією, що означає "земля вродливих дівчат". Називали нас так не випадково. Бо краса завжди була однією з характерних ознак українців. Вона поряд з героїзмом та мудрістю робить наш народ вічним, великим і нездоланним. Тому й віримо, що з Божою допомогою Україна таки воскресне і стане багатою могутньою державою, а українець у ній – повноправним господарем у власному домі. І вже ніхто з чужинців і ніколи не посміє диктувати нам свою волю". Старшини УСС і Софія Галечко Фото: з фондів ІФОМВБ ім. С. Бандери Старшини УСС і Софія Галечко Жодна з цих жінок, які взяли до рук зброю понад сто років тому, не побачили незалежної України. Їхні наступниці, аби потрапити на фронт і захищати свою батьківщину, сьогодні мають схожі випробування. Не розв’язало життя і головної дилеми Олени Степанів: "Де мало бути те наше місце, що нам належиться і відповідає, ми ані не доказали цього, ані не вияснили, яка праця найбільше відповідає жінці в часі війни – відповідно до її знання, заняття, літ і фізичних сил". Сучасні дискусії про військовий облік жінок в Україні спричинили паніку, хаос і численні жарти. Це лише підтверджує невирішеність проблеми їхньої участи на фронті зі зброєю в руках. До того ж це підтверджує неосвіченість нашого суспільства у військових справах на восьмому році російсько-української війни. Більше про жіночі досвіди Першої світової війни у книзі Мар'яни Байдак "Війна як виклик і можливість: українки в роки Першої світової війни"Хто не брав участі у Першій світовій війні
§ 2. Перша світова війна: плани та очікування.
Країна Роксоланія: українки в Першій світовій війні
Мар’яна Байдак
Особливість українок на фронті
Олена Степанів: "Я з любові до України взяла кріс і пішла у поле фізичною силою бити ворога. От і все"
Гандзя Дмитерко: "Все тяжить немилосердно. Дехто кидає хліб, але кріс кожен береже"
Софія Галечко: "Якби Ви знали, як страшно тужу за життям в поли і як мені тут гірко жити"
Нескінченна дискусія