Райські птахи з павичевими хвостами, хижі звірі та монстри з висолопленими язиками і широко роззявленими пащами — з усіма цими фантастичними яскравими образами можна нині познайомитися в "Мистецькому Арсеналі". Виставка називається "Неосяжне" — і це слово якнайточніше описує не лише масштаб експозиції, до якої ввійшло понад 300 робіт художниці, — але й рівень осмислення її творчості. Знамениті звірі Марії Примаченко вже давно "перемандрували" на одяг, сувеніри і вуличні стіни, поза тим, чи хоч хтось із дослідників взявся проаналізувати їхнє походження? Спеціально для УП.Культура мистецтвознавиця Діана Клочко розкодувала міфологічний і символічний світ Марії Примаченко. РОДИЧІ КЕНТАВРІВ І СИРЕН Світ Марії Примаченко – передовсім міфологічно-зоологічний. Однак, про яку міфологію йдеться? Якщо "києво-поліську" – то навряд чи знайдемо відповідників її звірині у вишивці, ткацтві, декоративних розписах інтер’єрів будівель цього регіону. Можливо, "райські птахи" з їх павичевими хвостами на рушниках віддалено нагадують її летючі фантазми. Якщо "прадавньо-українську" – то у відомих нині реконструкціях слов'янського пантеону поганської епохи жодних биків з місяцем замість рогів також не зустрінемо. І навіть якщо згадати тератологічну плетінку буквиць у книгах княжої доби, наших середньовічних "бестіаріїв" – і тут порівнянь буде не аж так густо, щоб стверджувати про впізнаваний зв’язок. А якщо зазирнути за поясненням углиб, до античності? Навряд чи Марія Примаченко у дівоцтві, яке припало на 30-ті роки минулого століття, читала "Міфи Давньої Греції". Однак, підозрюю, щось про химер, кентаврів і сфінксів таки чула. Інакше складно пояснити, як вперто тоді, у київських лаврських майстернях, на листках альбомного формату вона створювала образи істот, у яких поєднуються дві-три природи. Вже тоді, поборовши наслідки поліомієліту, вона здебільшого фантазувала про дивовижний симбіоз, де "тваринне" обрамлене "рослинним" і створює сильний фантастичний характер. Вже тоді її звірі були не надто миролюбними. Хоча їхня хижість – виразні пазурі, зуби, розтулені пащі з висолопленим язиком – перекривалась м'якою пластикою та ліричним декоруванням. Була в них якась дівоча сором'язливість: не лише скромний формат, а й колористика видавали талант, де умовно "народне" борюкається із безумовно індивідуальним. Ми пам'ятаємо, що давньогрецька міфологія демонструвала, як людське героїчно поборює тваринне. Геракл приручає триголового пса Кербера зі зміїними та драконячими головами. Персей відсікає голову Горгони Медузи із буйними зміями замість кучерів. Тесей убиває мінотавра, людину з головою бика. Кентавромахія афінського Парфенону і змагання Одисея із сиренами у Гомера – це також етапи битви із подвійною природою створінь, які несуть загрозу гармонійному у людині. У цьому контексті світ Марії Примаченко – сповнений трагізму, як і кожен міф. Однак у її візіях образів химеричної звірини, через які вона розповідає свою версію боротьби між жахом і красою, немає місця ані героїзму, ані песимізму. ДОБРІ МОНСТРИ УЯВИ З 1960-х років, коли цікавість до її композицій у художніх колах Києва не лише повернулась, а й перетворилась на сталу підтримку, матеріальну і комунікаційну, вона знайшла сили творити не лише у "великому форматі" й на інтенсивному кольоровому тлі. Вдова, яка пережила окупацію, розстріл брата, самотнє виховання сина, двадцятилітнє художнє мовчання, віддається малюванню як можливості у замаскованій формі "декоративного" передати щось аж надто суб'єктивне. У народній символіці квітка – це не лише прикраса, і кому, як не Марії Примаченко, яка все життя вбиралась у вишиті сорочки не на показ, а на щодень, знатися на багатстві орнаментальних традицій. Однак вона не спокусилась можливістю перенести ці принципи у свою творчість. Навіть малювання симетричних псевдобарокових букетів і лубкових жанрових картин у 1970-ті роки не відвело її від основної теми. Скрізь бачимо метаморфозу: боки вазонків проростають з опуклих форм голів і гостряків пташиних лап, вінця маківок перетворюються на стонадцять очей, кетяги бузку скидаються на кукурудзяні качани, а у зміїний хвіст вплітаються пагони чи то чортополоху, чи різнобарвних нагідків. Її звірі стають усе виразнішими, усе пластичнішими. Великі зуби, широко розтулені пащеки, висолоплені язики, на кінці яких може бути жало у вигляді мініатюрної квіточки, хвости, де замість китички з'являється риб'яча морда, – художниця не боїться монстрів своєї уяви. Вона з ними грається. Вона їх пересилює здебільшого надзвичайно сильним, мажорним акордом контрастних кольорів. А також особливим ефектом відірваності від землі. Адже її не-жанрові композиції існують у абстрактному просторі, де немає поділу на твердь і небо, де все живе не йде чи проростає, а лине, ширяє, переміщається. Зображене існує у безчассі, бо там, де немає тілесної важкості, – немає і поділу на добу чи сезони. Звір і квітка, птах і рослина, комаха і гад, людські вуса, брови і навіть окуляри – у всьому панують безнастанні симбіоз і перетворення, змішання і перекомбінування. Що далі від правдоподібного, то вільнішою стає її рука, неймовірнішою колористика, складнішими підписи-коментарі. ДАР, БІЛЬШИЙ ЗА РОЗМІР ВАТМАНУ Приблизно в період шістдесятиліття до художниці прийшло усвідомлення власної сили. Можливо, цьому посприяла й нова якість пензлів і фарб. Адже тепер вона, – орденоносиця й лауреатка Шевченківської премії, чиї роботи регулярно закуповувались музеєм і приватними особами, – могла використовувати гуаші багато й різної, не шкодуючи, включно з люмінісцентними барвами, які вона підмішувала для створення нової інтенсивності. Її фони стають дзвінкими, силуети – чіткими, окремі елементи – промовистими. Практично до середини 1980-х вона працює у напрямку укрупнення, монументальності. Дуже шкода, що ніхто у ті часи (та й пізніше, включно з нашим, де вирують пристрасті із стрітартівськими муралами) не подбав, аби її напружені композиції стали ескізами для стінописів, увійшли у міський простір, бодай перетворились на анімацію. Жалкую, що ніхто не запропонував їй тоді продовжити експерименти з керамікою, створивши панно або таці вже іншого рівня, ніж ті, які вона прикрашала у 1930-ті. Геніальні давньогрецькі вазописці, гадаю, радо прийняли б її до свого кола. Дар Марії Примаченко заповнювати простір еластичними, мелодійними силуетами фантастичних істот міг би розвинутись у інших масштабах і форматах. І хвороба б їй не завадила – от Матісс на інвалідному візку розписував каплицю Розер у Вансі, а її дар також був більший за максимальний формат ватману. Однак не сталось. Попри постійну участь її творів у виставках, Марія Примаченко залишилась до смерті сам-на-сам з образами, що її переповнювали. Вірю, що вона відмовлялась бути на своїх персональних виставках із тією ж непереборною впевненістю, з якою не захотіла полишити рідне село, коли взнала про Чорнобильську катастрофу. Це небажання ставати публічною відчутне в останніх роботах. Машкара притлумленої чуттєвості (адже "звіряче" – це й сексуальне також), приховування найважливішого від радянського цензора (а декоративне завжди було ширмою для критики), протиставлення хижості й сентиментальності (от де національні риси характерів й проступали) – все це у висліді перетворилось на "шифр Примаченко". Упізнаваний з першої миті й нерозкритий донині. А іронією висловів і підписів під роботами вона не наближала глядачів до розгадки її образів, а віддаляла від неї. Монстри, яким би чарівним і вражаючим не був їх зооморфний симбіоз, мають бути подолані: Едіп обов'язково розгадає загадку Сфінкса. У "чорнобильській серії" художниця дозволила собі темно-фіолетове і чорне тло, на якому її звірі без рослинного оточення видаються не жахом, а докором. У роботах останніх років вона свої створіння робить інколи ніби просвітлено-усміхненими, і вдивляються вони у глядача мудро й пильно, стуливши малесенького рота. ПРИМАЧЕНКО, БІЛОКУР І ФРИДА КАЛО Чому так потрібні великі ретроспективні виставки, як от та, що зараз проходить у Мистецькому Арсеналі: коли бачиш хоч вибіркову, але усю протяжність творчості мисткині – буквально спостерігаєш не лише "етапи", а саму драму художника. Назва нинішньої експозиції "Неосяжне" тільки підкреслює неможливість сьогодні вільно проінтерпретувати це явище – Марія Примаченко. Спроба показати у хронологічних таблицях її життя (і виставкове також) на тлі радянської епохи, безумовно, дуже похвальна. Однак, що робити з її самотністю, непорівняністю ні з ким і ні з чим (навіть із найближчими – сучасницями Катериною Білокур і мексиканкою Фридою Кало, на яку дивним чином Марія у 1930-х була так схожа зовнішньо?), або випадінням із декоративно-вжиткової історії українського мистецтва радянської доби при наданні усіх можливих регалій. Не зачіпати? Оминати? За симбіозом людського, звірячого, рослинного є нерозкодована історія душі, яка ховалась півстоліття у метаморфози символів. Певне, час пошуку архетипів колективного підсвідомого, вибудовування коректних контекстів, доречного використання її образів у публічних просторах ще не прийшов. "Коричневий звір" Марії Примаченко у виконанні художника Гамлета Зіньківського на одній із харківських стін. Фото: aauumm.ru Хіба-от магнітики, записнички чи подушки залишаються на згадку про експозицію. Ну й, звісно, – селфі біля її фантастичної енергії робіт, що погуляють кілька днів соцмережами і вкладуться електронними файлами у папки десктопів. Вже непогано: у наступні кілька років нагуглити її робіт можна буде більше – і для лекцій, і для статей, і для душі. Виставка
Марії Примаченко "Неосяжне" триває у "Мистецькому Арсеналі" до 13 березня. Текстові матеріали, розміщені на сайті life.pravda.com.ua, можна безкоштовно використовувати в обсязі не більше 50% за умови прямого посилання у підзаголовку чи першому реченні матеріалу. Матеріали з плашкою PROMOTED є рекламними та публікуються на правах реклами. Редакція може не поділяти погляди, які в них промотуються. Матеріали з плашкою СПЕЦПРОЄКТ та ЗА ПІДТРИМКИ також є рекламними, проте редакція бере участь у підготовці цього контенту і поділяє думки, висловлені у цих матеріалах. Редакція не несе відповідальності за факти та оціночні судження, оприлюднені у рекламних матеріалах. Згідно з українським законодавством відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Всі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна". Провідні світові видання у статтях про відставку Валерія Залужного і рішення президента Зеленського призначити на посаду головнокомандувача Олександра Сирського згадують не лише операції, якими - переважно успішно - керував генерал, але й прізвиська, які він отримав впродовж своєї кар'єри.
Washington Post пише, що генерал Олександр Сирський перебирає командування у складний час – війна входить у свій третій рік, українське військо знову стикнулося із нестачею боєприпасів і людей, а Київ має проблеми із залученням допомоги Заходу. Те, що президент Зеленський обрав генерала Сирського новим Головнокомандувачем не є несподіванкою, вважає американське видання, – мало хто із військового керівництва країни має такий досвід, щоб стати наступником надзвичайно популярного Валерія Залужного. І те, що попри свою популярність, він намагався триматися в тіні, дозволяючи президенту одноосібно з’являтися "у світлі софітів", не запобігло його відставці. WP нагадує, що ще від 2014, коли Росія анексувала Крим, Сирський керував військами на сході України. І вже тоді стали відомі його скрупульозне планування та залізна дисципліна. Водночас, нагадує WP, саме генерал Сирський стоїть за кількома великими успіхами України у цій війні. Наприклад, на тлі того, що багато хто в Україні відкидав попередження Заходу про підготовку Росії до війни, йому вдалося організувати успішну оборону Києва у перші дні російського вторгнення. За це він отримав звання Героя України. На рахунку Сирського й успішний контрнаступ на Харківщині у вересні 2022, коли вдалося повернути окуповані росіянами Куп’янськ та Ізюм. Але він також керував боями під Бахмутом – найдовшою та найкривавішою операцією, у якій українська сторона зазнала найбільших втрат. Але тактика стримування росіян у незначній з міркувань стратегії точці дозволила виснажити російські сили і запобігти їхньому наступу на більш важливих напрямках. Автор фото, Getty Images У звільненому від росіян Ізюмі президента Зеленського зустрічав генерал Сирський, який командував контрнаступом Про те, що заміна у найвищому військовому керівництві України відбулася у найскладніший з початку війни час, пише і Wall Street Journal. Усунення Залужного, надзвичайно популярного як серед цивільних, так і військових, відбулося тоді, коли країна стикнулася із зростаючими викликами на полі бою – нестачею людей та боєприпасів, а схвалення додаткової допомоги в США заблоковано в Конгресі, нагадує видання. Цей крок, пише WSJ, несе значні ризики для українського президента, адже, за опитуваннями, Залужному довіряють найбільше українців, і він міг би скласти успішну конкуренцію Зеленському, хоча генерал ніколи публічно не озвучував якісь політичні амбіції. Автор фото, UNIAN До повномасштабної війни генерал Сирський командував на Донбасі Про оборону Києва, звільнення Харківщини та Бахмут пише і Reuters. Але там також нагадують, що генерал Сирський народився під російським Володимиром та вчився у Москві у Вищому загальновійськовому командному училищі, і живе в Україні лише з 1980-х. Деякі військові аналітики, зазначає видання, вважають, що саме його навчання та перші роки кар’єри у радянській армії визначають його стратегію на полі бою і зараз. З іншого боку, те, яким чином Сирський керував бойовими діями на сході України від 2014, принесло йому прізвисько "Сніжний барс", додає Reuters. Сам генерал колись пояснював, що тоді українські війська застосовували тактику, дуже схожу на те, як полює цей звір – "дуже уважний, хитрий і сміливий". Згадуючи тривалі бої під Бахмутом, де з обох боків полягли тисячі солдатів, Reuters звертає увагу на реакцію Сирського, який пояснив, що український спротив там дозволив нейтралізувати групу Вагнера. Агенція також зазначає, що Москва очевидно сприймає його як реальну загрозу, про що можуть свідчити кілька замахів на нього. Агенція також звертає увагу на принцип, який сам Сирський після вдалого контрнаступу 2022 називав "штучною перевагою" у бою, коли є дуже добре укріплені райони, і не дуже добре, і що уміння знайти шпаринку в обороні у правильний момент "і досі не втратило значення". Автор фото, Getty Images Такого ставлення у війську до головнокомандувача, як було при Залужному, навряд чи буде New York Times згадує битву за Бахмут минулої зими з іншого ракурсу, зазначаючи, що коли вже було зрозуміло, що Україна програє цю битву, генерал Сирський наполягав, що рішення про захист Бахмута було правильним, бо росіяни втратили більше солдатів, ніж українці. Проте коли Бахмут таки втратили, а в боях на нього полягли тисячі вояків, це не додало Сирському популярності серед рядових військових, а в армії за ним поширилося прізвисько "м’ясник". А Politico навіть виносить це прізвисько у заголовок свого матеріалу – "Залужний пішов, "м’ясник" прийшов". Видання згадує успіх Сирського в обороні Києва та звільненні Харківщини, але зосереджується на Бахмуті, де генерал посилав вояків під вогонь "хвилю за хвилею" - "як у м’ясорубці", але, врешті, вагнерівці захопили місто. Саме через цей та інші подібні накази Сирський є вкрай непопулярним у військах, твердить видання, посилаючись на власні джерела, які анонімно розповіли Politico, що крім прізвиська "м’ясник", генерала Сирського також називають "генерал 200". «Лунтик та його друзі» — російський навчальний анімаційний серіал для дітей дошкільного віку. Це історія доброї істоти — Лунтика, який народився на Місяці і впав з нього на Землю. Дія відбувається на галявині біля ставка. Незвичайний малюк, який потрапив з Місяця на Землю. Жителі галявини дуже полюбили Лунтика за його добру вдачу, гостинність, чуйність і прагнення прийти на допомогу тому, хто її потребує. Лунтик поки що не знає безліч простих речей і не розуміє, як влаштований навколишній світ, але він дуже швидко вчиться. Йому подобається цей світ і він хоче зробити його ще кращим і добрішим. Він оселився у баби Капи і діда Шера. Лунтик зовсім не вміє битися, хитрувати, хвалитися, величатися, скупитися. Лунтик вважає і називає Клаву і Мілу підлітками. Занадто довірливий, через те іноді і потрапляє в незручні ситуації. Але, зрозумівши за допомогою друзів, в чому помилка, обов'язково намагається загладити її по-хорошому, щоб нікого не образити і нікому не заподіяти зла. Лунтик дуже ввічливий, завжди прислухається до думки навколишніх і не лінується обдумати почуте. Симпатизує метелику Еліні. З першої серії відомо, що Лунтик вилупився з яйця. Сам Лунтик покритий бузковою шерстю. Дві руки і дві ноги. Вуха подвійні. Ззаду невеликий хвостик. Лунтик може дихати під водою, тому він часто навідується в гості до мешканців ставка. У нього є улюблена іграшка Луня. Вона з'являється в двох серіях — 431 «Бабай» і 439 серії «Країна іграшок». Лунтик присутній у всіх серіях, крім 325 серії «Вихователі», 394 серії «Красива Клава», 408 серії «Компанія для Клави», 414 серії «Морські жителі», 455 серії «Смугастий і сріблястий» та в 490 серії «Хочемо бути рибками». Коник, кращий друг Лунтика. Кузя часто приймає рішення, що призводять до неприємних наслідків. Любить нові ігри і пригоди. Іноді буває хвалькуватий і мудрує. Часто робить погані речі і зізнається в них далеко не відразу, а мовчить і робить вигляд, що не пов'язаний з тим, що трапилося. Буває, що веде себе не краще, ніж Вупсень і Пупсень. Наприклад, в 193 серії «Ласун» він об'ївся цукерками до такої міри, що у нього заболів зуб. Кузя був присутній у всіх серіях окрім серіях « Рукодельницы» і « Руководители». Кузя дуже допитливий і з легкістю ділиться своїми знаннями з Лунтиком. З дитинства любить танцювати Лісову польку. Перша поява у 2 серії «Сон». У нього є брат Пузя. Пузя старший за Кузю. (396 серія «Бешкетники»), з яким вони схожі, як дві краплі води, бабусі Музя і С'юзя (464 серія «Бабусі»). Подруга Лунтика. Мила, ввічлива, добра, але дуже часто примхлива, плаксива і дуже образлива дівчинка — сонечко. Знає безліч цікавих ігор, володіє навичками малювання. Найбільше любить м'яке шоколадне печиво «Есмеральда» в формі серця і пасочки з піску. Часто всіх повчає, користуючись знанням різноманітних правил. Особливо добре ставиться з симпатією до Бджоленяти. Перша поява в 12 серії «Міла». Швидкий, маленький, розумний, ґрунтовний хлопчик-бджола, вічно зайнятий друг Лунтика. Він за віком підліток. Ходить в бджолину школу. Він кращий учень в класі. Чуйний, не кине друга в біді. Особливо добре відноситься до Міли, і навіть виявляє симпатію до неї. З повагою ставиться до старших. Раніше боявся темряви, але в 216 серії «Страх темряви» Лунтик і Кузя йому допомогли подолати, і з тих пір Бджоленя її вже не боїться. Перша поява в 3 серії «Будиночок». Два нерозлучних брата — гусені. У Вупсеня на одязі намальована слива, і він носить бандану, а у Пупсеня — вишня, і він носить бейсболку, повернену назад. За віком скоріше, підлітки. Називають Лунтика і його друзів «малечею». З усіх дітей вони найсильніші (крім самого Лунтика). Вупсень старший за Пупсеня. Невиховані, пакостливі, постійно через це знаходять собі неприємності. Люблять подражнити метеликів. Але, разом з тим вони відхідливі, їм не чужі всі дитячі прагнення і радості, по-своєму талановиті: вміють добре танцювати, робити ікебану. Люблять жувати траву і їсти ягоди. У них є троюрідні брати Тяпсень і Ляпсень (466 серія «Вони справжні»). Також гусені відрізняються за характером: Вупсень — заводила, який вигадує все витівки і втягує в них брата, Пупсень ж досить миролюбний, але легко піддається впливу Вупсеня. У Вупсеня є таємне захоплення — танці в стилі фламенко, про який він нікому не розповідав. Перша поява у 2 серії «Сон». За сюжетом Вупсень і Пупсень мріють стати метеликами, проте багатьох хвилює питання: чому мультфільм виходить вже 11 років, а вони так і не перетворилися з гусенів в метеликів? У серії 109 пояснюється, що брати прогулювали заняття в «Академії метеликів», а робити все, як сказано в підручнику, їм ліньки і навіть допомогу Лунтика не принесла плодів — Вупсень і Пупсень зголодніли і вилізли з кокона. Добра бджола. Бабуся Лунтика. Любить готувати і пригощати, пече смачні пироги і, плюшки, варить варення, дуже гостинна і щедра. З легкістю справляється з усіма справами по домі. Нескінченно добра, мудра і турботлива, іноді проявляє строгість, але завжди дуже терпимо ставиться до капризів і витівок дітей. Має кількох сестер, які живуть далеко і не показані в мультфільмі (але часто літає до них в гості). Перша поява в 6 серії «Онук». Грізний трутень, що вийшов у відставку в генеральському чині. Мундир за часом відповідає за мундирів XIX століття. Дідусь Лунтика. Чоловік бабці Капи, яка кличе його Шершуня. Сам же він називає її Капуня. Стежить за порядком в лісі через підзорну трубу. Добрий, благородний і сміливий дідусь, але часом смішний і незграбний, буває боягуз. Дуже любить поїсти. У перших серіях Шер безпорадний у веденні домашнього господарства, але в пізніх серіях виявляється непоганим трудовиком і майстром. Як і Бабця Капа, з'являється в 6 серії «Онук». Тихий і скромний павук. Захоплюється мистецтвом, живописом, музикою, поезією, скульптурою. Мультиінструменталіст. Коли потрібно, він завжди прийде на допомогу і дасть корисну пораду. У Шнюка є бабуся, якій він регулярно пише листи. Любить спокій і тишу, тому на його дверях написано «Тут нікого немає!». Перша поява в 3 серії «Будиночок» (частково) в 7 серії «Добра справа» (офіційно). Дощовий черв'як, місцевий шахтар, винахідник і навіть в деяких випадках лікар. Великий знавець і майстер на всі руки, за що користується загальною повагою. Може вирішити будь-який спір. У змаганнях та конкурсах завжди є суддею. Живе в норі, яка має безліч тунелів і ходів. Знає безліч наукових речей (затемнення Сонця, звідки береться роса) і завжди розповідає про них Лунтику і іншим дітям. Носить окуляри-пенсне і будівельну каску. Перша поява в 4 серії «Як стати другом». Три кольорові подружки — метелики. Вони галасливі, метушливі, веселі, безтурботні, люблять вбиратися пурхаючі створіння. Цікаві, легко піддаються паніці. Мають двох друзів — Мілу і Еліну. Юлія— наймолодша із метеликів. Маргарита— старша із метеликів. А Роза і Еліна — середні із метеликів. Але Еліна старша за Розу. Люблять розглядати модні журнали, але іноді і пограти з дітьми. Самі іноді поводяться не краще інших. Хвалькуваті, вредні. Перша поява в 4 серії «Як стати другом». У серії «Вредина» жовтого метелика називають Маргарита або Марго. До цього ім'я було тільки в бузкового метелика — Еліни. Бузковий метелик, яку взаємно любить Лунтик. У першій її появі видно, що не дуже любить спілкуватися з іншими метеликами-модницями, але в наступних появах проводить з ними багато часу і так само, як і вони, читає журнали і приміряє прикраси. Займається балетом і навіть навчила Лунтика і інших хлопців цьому танцю. Перша поява в 4 серії «Як стати другом». Спочатку не проявляла до Лунтик уваги, проте в серії «Незнайомець» вони подружилися. Дратівлива, вічно всім незадоволена п'явка. Вкрай рідко буває доброю і привітною. Не любить, коли Лунтик і інші сухопутні жителі знаходяться в ставку. Перша поява в 1 серії «Місячний гість». Ненажерлива жаба з невеликими відхиленнями в розвитку. Їсть все, що рухається, що не рухається — приводить в рух і теж їсть. Через свій великий розмір буває дуже незграбною, тому її всі побоюються. Має трьох друзів — Лунтика, Вупсеня і Пупсеня. Клава носить помаранчевий бантик і дуже дорожить ним. У 250 серії «Гарні манери» дізналася правила поведінки за столом і після цієї серії її стали запрошувати на всі свята. Перша поява у 2 серії «Сон». Наставниця в бджолиній школі і за сумісництвом дитяча медсестра. Сувора і відповідальна бджола середнього віку. Дуже короткозора і змушена носити окуляри. Перша поява в 3 серії «Будиночок». Некваплива інтелігентна черепаха, близька подруга Пічкура Івановича. Любить свята і вміє проводити бали. Живе під водою у великому будинку (перший будинок, в який потрапив Лунтик). У 365 серії «Міст» будинок тітки Моті стоїть на малому острівці і на ньому є невелика рослинність. Також має літній будиночок (134 серія «Бал тітки Моті»). Краще за всіх робить намиста. Перша поява в 1 серії «Місячний гість». Риба-пічкур, який слідкує за порядком у ставку. Суворий і відповідальний. Перша поява в 1 серії «Місячний гість». Мультсеріал перекладено та озвучено студіями «Tretyakoff Production» і «Так Треба Продакшн» на замовлення телекомпанії «Новий канал» у 2017 році.Що Лунтік за звір
Загадки екзотичних звірів Марії Примаченко
"Залужний пішов, "м’ясник" прийшов"? За що західні ЗМІ хвалять і критикують Сирського
Планування і дисципліна
Великі зміни в найскладніший час
Радянський "барс"
"М'ясник" і "генерал 200"
Лунтік та його друзі
Зміст
Персонажі [ ]
Лунтик [ ]
Кузя [ ]
Міла [ ]
Бджоленя [ ]
Вупсень i Пупсень [ ]
Баба Капа [ ]
Генерал Шер [ ]
Павук Шнюк [ ]
Корній Корнійович [ ]
Метелики [ ]
Еліна [ ]
П'явка [ ]
Жаба Клава [ ]
Вчителька [ ]
Тьотя Мотя [ ]
Пічкур Іванович [ ]
Український дубляж [ ]