На фоні глобального потепління світ шукає альтернативи традиційним, викопним джерелам енергії та шляхи, як максимально позбутися викидів в атмосферу в принципі.
Останні 5 років Європа започаткувала моду на виробництво енергії із водню. Частина країн тільки консультуються всередині щодо впровадження «водневої енергії», а деякі уже мають готові розробки, протестовані реальними умовами.
До цього приєдналася й Україна, яка формально почала розробляти водневу стратегію на рівні з іншими країнами. Від окремих людей навіть можна почути ідею переобладнання української ГТС під водень. Наскільки це доцільно та реально та чому сьогодні так багато розмов про водень — пояснює «Український капітал». 73% викидів в атмосферу спричинено викидами від використання викопного та рідкого палива у промислових масштабах. Вугілля, нафта та газ, які спалюються для електрики, тепла та транспортування, продукують парниковий ефект — він «нагріває» Землю. Чимало країн вирішили зменшити найголовніше джерело глобального потепління — викиди діоксиду вуглецю (CO₂). У кінці 2020 ЄС прийняв Європейський зелений курс. Згідно із ним 127 країн, які продукують приблизно 63% викидів, мають розглянути або прийняти ціль на кліматичну нейтральність не пізніше 2060 року. Формально до цього приєдналася й Україна. Водень — найбільш поширений елемент на Землі та поза нею. У чистому вигляді його майже немає, тож видобувати його потрібно через хімічні реакції. Сьогодні видобувається лише для хімічної та нафтопереробної промисловості. Найчастіше, він виробляється із тих же викопних палив, наприклад, природного газу. Водень також можна отримати з води за допомогою процесу електролізу, але для цього потрібні значні водні ресурси та електрична енергія. Електроліз — хімічна реакція розкладу речовин під дією електричного струму. Якщо водень перетворити у теплову або електричну енергію, буде мало або жодних прямих викидів діоксиду вуглецю або інших забрудників в атмосферу. Саме тому водень почали порівнювати із нафтою, газом або іншим типом палива. Це не означатиме, що воднем будуть закривати кожну потребу в енергетиці. Мова перш за все про процеси, які важко піддаються електрифікації, наприклад у металургії чи важкому автотранспорті. «У деяких секторах дуже важко декарбонізуватися — звести викиди до нуля. Є три головні напрями, де водень може бути доцільним: авіація, великий вантажний транспорт на великі відстані (на коротких та середній відстанях доцільніша електроенергія) та окремі процеси у важкій промисловості. Серед цих галузей немає енергетики, опалення в будинках чи готування, міського транспорту — побутові речі, де в нас зазвичай в Україні використовується газ\електроенергія. Там водень поки що не є доцільним по всім дослідженням», — говорить Анна Акерманн, експертка з кліматичної та енергетичної політики ГО «ЕкоДія». У липні 2020 року Європейський союз прийняв власну Водневу стратегію. За цією стратегією Україні відводиться місце пріоритетного партнера у виробництві та експорті водню, зокрема до Німеччини. Для Німеччини Україна приваблива, перш за все, як експортер водню. Воднева стратегія ЄС передбачає будівництво 40 ГВт електролізерів за межами союзу, а саме у Північній Африці та Україні, пояснює Ігор Петрик, директор з розвитку ринків Wärtsilä Energy. Німеччина зараз — це лідер у цій галузі, який збирається нарощувати темпи водневих проєктів. У Німеччині споруджується станція з виробництва водню методом електролізу, яка буде заправляти «водневі потяги». Їх там уже два та станом на кінець осені 2019 вони уже пройшли свої 100 тисяч кілометрів. У країні також просувають ідею будівництва станцій, які будуть виробляти водень із відновлювальних джерел енергії — т.зв. зелений водень. Державна підтримка галузі планується в розмірі 9 млрд євро, а водень для цих проектів доведеться імпортувати у середньо-довгостроковій перспективі. У серпні 2020 року Україна та Німеччина підписали заяву про започаткування спільного енергетичного партнерства. Одним з основних його пунктів є співпраця в розвитку, використанні та транспортуванні водню. Важливо: Німеччина робить акцент виключно на водні з відновлюваних джерел енергії. Водень для електроенергії можна також добувати із різних джерел — залежно від цього водень називають різним «кольором». Це умовна назва, яка не використовується у законодавстві, але використовується галуззю. Джерело: ГО «Екодія» Сірий водень — це водень, що отримується з викопного палива (метану, нафти, вугілля). Ці процеси продукують чимало CO₂. Станом на 2018 рік, за даними Європейської комісії, на сірий водень сьогодні припадає близько 95% водню, що виробляється у світі. Блакитний водень — це водень, який відповідає низьковуглецевому порогу, але генерується з використанням невідновлюваних джерел енергії, таких як природний газ. Він декарбонізується за допомогою технологій вловлювання, використання та зберігання вуглецю. Однак, тут все одно використовуються вичерпні енергетичні ресурси, проти яких і виступає кліматична спільнота. В Україні не забувають також і про «рожевий» водень з атомної енергетики. Проте для Німеччини це взагалі не підходить для імпорту — суспільство країни виступило проти використання атомної енергії загалом, а атомні станції там закривають. Однак представники української атомної енергетики все одно беруть участь у дискусіях про можливе виробництва водню з атомної енергетики в Україні. Європейські політики та кліматична спільнота підтримують, перш за все, виробництво енергії із т.зв. зеленого водню.Чому водень вибухонебезпечний
Воднева енергетика: чому про неї так багато говорять і до чого тут Україна
Чому всі раптом згадали про водень
До чого тут Україна
Водень для енергетики може бути різним
«Електроенергія від сонячних та вітрових станцій, яка не знайшла збуту (тобто надлишкова), не втрачатиметься, як це відбувається зараз через диспетчерські обмеження в енергосистемі, а буде використана для електролізу води з отриманням водню та кисню», — пояснює Ігор Петрик із Wärtsilä Energy.
Зараз лише 0,1% світового спеціалізованого виробництва водню припадає на електроліз — виробляти водень з вугілля\газу дешевше.
Дороге задоволення
Енергія, витрачена на створення інфраструктури з зеленого водню, може бути в рази більшою за виграші від втілення цієї ідеї. Виробництво зеленого водню зараз дороге через високу вартість електроенергії з ВДЕ, що має застосовуватись в електролізі. Такий процес має економічний сенс, за словами Ігоря Петрика, лише коли вартість вжитої зеленої електроенергії менша за вартість товарного кінцевого продукту — водню. У Німеччині, наприклад, цю проблему тимчасово вирішили субсидіями виробникам зеленого водню. Паливні елементи, які переробляють водень в енергію для тих же потягів дорогі. Хоча їх зараз виробляють мало і вчені сподіваються на зниження ціни при масовому виробництві. У світі також бракує інфраструктури для ефективного транспортування та зберігання виготовленого водню. Щільність водню менша, якщо порівняти із бензином. Для транспортування, його потрібно охолодити до -253˚C, щоб перетворити у рідину, та/або стиснути до сотень разів атмосферного тиску, щоб використовувати як стиснений газ. Наявна газова інфраструктура може інколи навіть пошкодити водень, ніж ефективно його транспортувати. У той час як в Україні деякі труби газової системи функціонують ще із 1950-х.
«Також для виробництва водню через процес електролізу потрібно буде багато води, причому очищеної. Це означає додатковий тиск на водні ресурси, який і без того буде посилюватися зі змінами клімату. Окрім того, за даними ООН, Україна вже сьогодні є однією з найменш забезпечених прісною водою європейських країн», — каже Анна Акерманн.
Глобальні проблеми, які є в ідеї водної енергетики — лише додатковий пункт для роздумів Україні. Адже це нашаровується на центральну проблему української енергетики в принципі.
Головна проблема України — немає плану дій у час кліматичної кризи
Україна відрізняється від Німеччини, Канади чи інших країн, які розробляють водневі стратегії, адже незрозуміло взагалі, як Україна трансформується через кліматичну кризу. На цьому фоні заяви міністерств про «водневий потенціал» виглядають, як хайп, аніж спроба інтегрувати нову ідею у визначений план дій. У Канаді, наприклад, немає готових проєктів та тільки розробляють водневу стратегію, але представники держави проконсультувалися з усіма стейкхолдерами перш ніж створити документ. Зараз у Європі припускають, що розмови про водень використовуються виключно як привід видобувати його з викопного палива та зберегти кошти для енергетичних компаній. Україна також може піти цим шляхом. У лютому 2021 уряд опублікував Звіт про обсяг СЕО для проєкту «Дорожньої карти виробництва та використання водню в Україні», а також представив проект Дорожньої карти.
«Попередній варіант стратегії передбачає підтримку та використання не тільки «зеленого» водню, але і водню, що виробляється з викопного палива (насамперед, газу) та за допомогою атомних електростанцій. При цьому, передбачається «розвиток використання водню в енергетиці для поступової заміни атомних електростанцій та вугільних теплових електростанцій». Це не може не викликати подиву, адже щоб використовувати водень як джерело електроенергії, його спочатку треба отримати з інших джерел. Використання відновлюваної енергії, яка є джерелом дешевшої електроенергії, для виробництва водню та використання в електроенергетиці є нелогічним та економічно невигідним», — коментує Анна Акерманн.
Енергія із водню — специфічний інструмент. Водень складніше транспортувати та зберігати. Він більш вибухонебезпечний, аніж звичайний газ. Але навіть якщо енергію із ВДЕ перенаправляти для виробництва водню в електролізерах для інфраструктури на місці, зараз це все одно дуже дорого.
«За оцінками, зелений водень може стати конкурентоздатним лише за умови значного здешевлення технології електролізу, а це очікується якнайшвидше на межі 2030 року. Для отримання ефекту масштабу, потрібні гігавати встановленої потужності сонячних електростанцій (СЕС) та вітрових електростанцій (ВЕС), отже мова про мільярди євро. З існуючою моделлю ринку електроенергії залучення таких інвестицій малоймовірне. Зараз в Україні вся електроенергія з ВДЕ коштує дуже дорого, бо оплачується за зеленим тарифом. Ця ситуація збережеться до кінця дії чинних угод (до 2030 р.). Отже, існуючі СЕС і ВЕС не зможуть брати участі у процесі виробництва водню як мінімум до 2030 р. Надія може покладатися на нові станції ВДЕ без зеленого тарифу, проте перспективи нового будівництва ВДЕ в Україні зараз дуже невизначені. Без джерел безвуглецевої електроенергії нема сенсу говорити про будівництво електролізерів, транспортної інфраструктури та й взагалі водневої енергетики», — пояснює Ігор Петрик із Wärtsilä Energy.
На водні світ не закінчується. Останній зараз працює над створенням інших відновлюваних видів палива. За словами Петрика, передові країни та корпорації активно відпрацьовують технології виробництва та застосування синтетичних палив, таких як синтетичний метан, метанол, аміак тощо. На відміну від водню, ці види палива не потребують нової транспортної інфраструктури та можуть використовуватись існуючими електростанціями чи, наприклад, флотом. Але залишається відкритим питання, чи має український уряд стратегічну картинку енергетичної трансформації, чи хапається за можливості «просто так».
Водень як енергоносій: близькі розмови – далекі перспективи
Чи варто чекати швидких зрушень в українській водневій енергетиці?
Все частіше в урядових та експертних колах чутно про блискучі перспективи водневої енергетики. Міжнародні і внутрішні меморандуми, натхненні промови на форумах і дискусіях. Втім, на кожен оптимістичний прогноз знайдеться контраргумент, а разом з ним – ще більша кількість скептичних висловлювань щодо реальних можливостей розвитку водню для України. Більше того, критика підсилюється справедливими побоюваннями щодо безпеки практичного застосування водню. Як оцінюють фахівці реальність водневого напряму для нашої країни, та як ми виглядаємо у світовому контексті, розбиралася «Українська енергетика».
Інтерес до водню в енергетиці не викликає сумнівів
Досягнення вуглецевої нейтральності, яке міститься у Європейському “зеленому” курсі, цілком співзвучне із сучасними ідеями розвитку водневої енергетики. Країни приймають стратегічні програми щодо розвитку водню, попри те, що практичний бік питання в багатьох з них перебуває у зародковому стані.
За прогнозами інвестбанку Goldman Sachs, ринок “зеленого” водню в Європі до 2050-го року буде оцінюватися у 2,2 трильйони євро на рік. За оцінками Bank of America, обсяг глобальних інвестицій в інфраструктуру, пов’язану з воднем, сягне 11 трильйонів доларів до 2050 року.
Україна також не пасе задніх у своїх намірах та заявах. Ми віднедавна є стратегічним партнером ЄС у реалізації Європейської водневої стратегії, яка була презентована цього літа в Брюсселі. “Європейський Союз покладає сподівання на Україну як одного з пріоритетних партнерів у постачанні водню до Європи”, – заявив з цього приводу міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.
Як раніше повідомляло МЗС, Європа вбачає в Україні великий потенціал у виробництві та транспортуванні водню. 10 ГВт електролізерів для виробництва “зеленого” водню, які планується побудувати в Україні, можуть стати частиною Європейського “зеленого” курсу та плану “2х40 ГВт нових потужностей з виробництва водню”.
Водневу енергетику визнали одним з основних напрямів німецько-українського енергетичного партнерства на міжнародному форумі в Києві в грудні. Як зазначив заступник міністра енергетики з питань європейської інтеграції Ярослав Демченков, до Європейського альянсу чистого водню приєдналися понад двадцять українських компаній. Серед них НАЕК “Енергоатом”, “Оператор ГТС України”. Раніше про приєднання до європейської ініціативи EU Hydrogen Strategy повідомляла “Регіональна Газова Компанія”.
Державні енергетичні гіганти “Нафтогаз” і “Енергоатом” у вересні підписали Меморандум про взаєморозуміння та співпрацю, в якому домовилися про спільну проєктну діяльність для забезпечення переходу країни до кліматично нейтральної циркулярної водневої економіки до 2050 року.
Отже заяви і наміри беззаперечно свідчать про інтерес до водневої теми і розуміння її популярності в світі. А що на практиці?
У чому складнощі роботи з воднем
Попри те, що водень вважається найрозповсюдженішим елементом у всесвіті, у вільній формі він майже не зустрічається. Якщо говорити про “зелений” водень, виробляти його можна скрізь, де є електроенергія і вода. Як писав засновник Bloomberg NEF Майкл Лібрейх, з водню можна отримувати теплову або електричну енергію без токсичних або парникових викидів. Він містить втричі більше енергії на одиницю ваги, ніж бензин, дизельне або авіаційне паливо. Його можна перекачувати з тією ж швидкістю, що і рідкі вуглеводні, і він горить при такій самій температурі, як природний газ. Чим не відповіді на більшість енергетичних питань?
Але поряд із плюсами маємо не менш довгий перелік вагомих недоліків. Щоб виділити чистий водень зі сполук, потрібна енергія. Його потрібно стискати для зберігання. Він несе чверть енергії на одиницю об'єму природного газу, зазначає Лібрейх. А головне – він має руйнівний вплив на матеріал труб, з’єднань або ємностей для зберігання, роблячи його крихким. Через летючість і малу атомну масу він вислизає через найменші щілини і при цьому є вкрай вибухонебезпечним.
Перш ніж говорити про можливість використання існуючих в Україні газогонів для передачі водню або водневих сумішей, потрібне глибоке вивчення питання на базі практичних випробувань, про що неодноразово говорили експерти.
Як зазначив Ігор Петрик, директор з розвитку ринків фінської компанії Wärtsilä Energy в Східній Європі, інфраструктура для водню відсутня. “На її створення піде десять чи більше років, – сказав експерт. – Отже, перспектива широкого застосування водневої енергетики – це одне чи два десятиліття”.
Водневі випробування газорозподільчих мереж стали власною ініціативою бізнесу
Цього літа оператори газорозподільних мереж під брендом «РГК» розпочали експеримент з використання водневих сумішей в регіональних мережах. Компанія має перші результати, але попереду тривалі випробування, у полігонних й лабораторних умовах. До речі, левову частку бюджету експерименту витрачають на наукову частину, до якої “РГК” долучила провідні науково-дослідні установи України.
За оцінкою голови Експертної Ради з питань розвитку газової промисловості та ринку природного газу Леоніда Уніговського, можливість використання розподільних мереж для перекачки водневих сумішей є, безумовно, реальною. Питання полягає у визначенні концентрації водню в цих сумішах і у тому, що треба зробити задля посилення безпеки. Експерт також назвав важливим момент розробки нормативних документів для дозволу робити це в Україні, зазначивши при цьому, що застосування таких сумішей буде не раніше ніж у 2026-2027 роках.
Вже сьогодні зрозуміло, що на сумішах низької концентрації до 5% проблем не буде. Про це розповідав “Українській енергетиці” керівник водневого проєкту “РГК” Станіслав Казда. При обсягах водню у 20-30% можуть з’явитися специфічні проблеми, які потребуватимуть додаткових заходів. За словами фахівця, європейський досвід свідчить, що більшість мереж можуть нормально працювати при концентрації водню до 10-20%.
Але як поведуть себе саме українські мережі за існуючого ступеню зносу – це питання, відповідь на яке має показати, якої модернізації потребують газові мережі, не лише регіональні, а й магістральні. Бо якщо серйозно поставитися до розмов про використання транзитного потенціалу української ГТС для передачі водню, то без таких відповідей не обійтися. Втім, про практичні водневі випробування в Україні, окрім як від приватного оператора ГРМ, на сьогодні ніхто не звітував.
У бік науково-технічних досліджень дивиться Оператор ГТС України, який нещодавно повідомив, що проводить консультації з дослідними інститутами, організаціями та компаніями перед запуском програми з вивчення впливу суміші водню з природним газом на магістральні газопроводи та газотранспортну інфраструктуру. Випробування заплановані на 2021-2022 роки.
Згадаємо, як кілька років тому розмови про можливість передавати водень по українських трубах викликала лише поблажливі кепкування в багатьох представників галузі. І хоча кількість поміркованих скептиків усе ще залишається достатньою, сьогодні про таку передачу говорять цілком серйозно. Чи матиме це широке практичне втілення в Україні, коли саме та в якому точно вигляді, наперед сказати складно.
Проте на користь освоєння саме прокачки водню на противагу транспортуванню у ємностях, говорить хоча б порівняння вартості цих способів логістики. Як зазначається у матеріалах Bloomberg NEF, якщо не використовувати для передачі водню трубопроводи, транспортні витрати, включно з перетворенням, зберіганням і т. ін. можуть втричі перевищувати витрати на виробництво водню.
Темпи впровадження водню залежать від собівартості та інвестицій
Ігор Петрик назвав зацікавленість України у приєднанні до європейських процесів цілком виправданою, зазначивши, що швидкість втілення технологій застосування “зеленого” водню та синтетичних газів залежатиме від двох факторів: собівартості виробництва цих газів та наявності або будівництва інфраструктури для їх використання.
“Очевидно, що ключовим активом може бути газотранспортна система, орієнтована на Європу, – зазначив фахівець. – Проте не дуже зрозуміло, на якому горизонті собівартість та обсяг енергії ВДЕ в Україні стануть достатніми для виробництва конкурентоздатного на європейському ринку “зеленого” водню, враховуючи стан справ з інвестиціями у ВДЕ”. При цьому він підкреслив, що йдеться про “зелений” водень, а не той, що можна виробити за допомогою енергії АЕС.
Оскільки вартість виробництва “зеленого” водню напряму залежить від вартості відновлюваної енергії, фахівець Wärtsilä звертає увагу на те, що сьогодні в Україні за електроенергію з відновлюваних джерел сплачують на “зеленим” тарифом, отже ціна є дуже високою. “У США, де енергія ВДЕ чи не найдешевша у світі, очікують, що собівартість “зеленого” водню зрівняється з ціною на природний газ на межі 2030 року”.
Як зауважив експерт DIXI Group Богдан Серебренніков, в Україні із “зеленим воднем” буде значно складніше: “Нинішній “зелений” тариф є високим, а модель аукціонів чи інші економічно прийнятні форми підтримки ВДЕ поки не запущені. Також існують значні технічні труднощі з інтеграцією додаткових потужностей ВДЕ в енергосистему та поточні фінансові проблеми із розрахунками з виробниками за “зеленим” тарифом”. Тому поки що, за його оцінкою, найбільш реальним виглядає виробництво водню за рахунок електроенергії ядерної генерації. Проте залишається відкритим питання, чи буде такий спосіб прийнятним для ЄС.
За словами Серебреннікова, воднева технологія є ринково неконкурентною порівняно з іншими джерелами традиційної та відновлювальної енергетики через відносно високу вартість виробництва водню та деякі технічні особливості. “Можливості крупномасштабного виробництва та використання водню лише досліджуються і випробовуються в країнах ЄС та світі”, – сказав він.
За оцінкою експерта, перспективи розвитку водневої енергетики в Україні, найбільш ймовірно, будуть залежати від інтересу та фінансової підтримки з боку ЄС. “Якщо основним ринком збуту водню, що гіпотетично вироблятиметься чи зберігатиметься в Україні, буде Європейський Союз, то ймовірність створення потужностей для його виробництва, а також модернізація потужностей для зберігання та транспортування, буде значно вищою”. Він також підкреслив важливість для України перебування у водневому тренді, адже за прогнозними оцінками, майбутній ринок водню буде значним. Отже, це дасть можливість залучити масштабні іноземні інвестиції та створити нові робочі місця в перспективній галузі.
Водень для транспорту
На думку президента енергетичної асоціації “Український воднева рада” Олександра Рєпкіна, практичне застосування водню в умовах нашої інфраструктури та економічних реалій почнеться з транспортної інфраструктури та металургійної галузі. “Муніципальний та приватний транспорт вже серійно випускається. Не вистачає тільки інфраструктури – заправочних станцій та сервісу, – розповів керівник асоціації. – В це потрібно інвестувати”. Говорячи про розвиток технологій, він згадав, як вартість сонячних панелей за шість років скоротилася в 6-7 разів, а ефективність збільшилася вдвічі.
Приклад змін у застосуванні автомобільного палива наводить економічний експерт Ігор Ляшенко: “Якщо порівняти водень зі скрапленим газом, то ще років п’ятнадцять тому в Києві була лічена кількість газових заправок і ніхто не думав, що пропан-бутан стане одним з найпопулярніших видів автомобільного палива”, – зауважив він. Експерт згадує, як згодом здорожчання моторного палива зробило рентабельним встановлення ГБО (газобалонне обладнання) на окремі легкові авто, а все решту зробив ринок.
“Так само й з воднем: якщо застосування його у якості автопалива стане безпечним, а ціна у порівнянні з рештою видів стане привабливішою – хоч за рахунок зниження цін на водневі суміші, хоч за рахунок підвищення вартості бензину, дизелю або LPG – ми побачимо, як водневі заправки з’являтимуться, як гриби”, - сказав Ляшенко. На думку керівника “Української водневої ради” Олександра Рєпкіна, застосування водневих технології на транспорті значно ближче, ніж здається.
Зміни клімату та економіка – два в одному
Як зауважив Богдан Серебренніков, основним драйвером розвитку водневої енергетики є навіть не економіка, а боротьба зі зміною клімату та екологія. “Через це в ЄС та розвинених країнах світу, зокрема США та Японії, зараз ведуться активні дослідження цього напряму”, – сказав він.
“Зараз екологічні питання виходять на перший план, – наголосив Рєпкін. – Світові лідери вкладають у вдосконалення водневих технологій космічні суми. І дуже швидко ми побачимо зменшення вартості обладнання та збільшення його ефективності”.
При цьому, як зазначив Серебренніков, кліматична політика ЄС передбачає збільшення фіскального навантаження на традиційну енергетику з високими викидами СО2. Це спричинятиме їх здорожчення, а отже, підвищить відносну конкурентоспроможність відновлюваної та водневої енергетики. “Для третіх країн планується застосувати “вуглецеве” мито, що знижуватиме конкурентоспроможність на ринку ЄС товарів, вироблених у країнах з вуглецевомісткою енергетикою”, – сказав експерт.
За словами Олександра Рєпкіна, українські металургійні компанії вже обраховують перехід на водень, що обумовлено європейськими директивами щодо скорочення викидів та можливого додаткового мита на кордоні ЄС у разі відсутності сертифікатів “зеленого” виробництва будь-якого товару, і металу, мабуть, в першу чергу.
Як бачимо, тут буде не стільки протиставлення економічного та екологічного напрямів, скільки їх синергія: через зазначені економічні важелі будуть здійснюватися кроки в бік уповільнення зміни клімату. Саме у водневій енергетиці міститься значний потенціал для розвитку кліматично нейтральної економіки через відсутність викидів СО2.
“Часові рамки розгортання водневої енергетики в Україні будуть залежати від низки факторів - передусім, це дослідження технічних можливостей його безпечного транспортування та зберігання в існуючій інфраструктурі країни та її подальша модернізація”, – резюмував Серебренніков. До важливих факторів розвитку він також відніс зміни до законодавства, створення моделі фінансування та ринкової інтеграції даної технології.
Але ключовим, все ж таки, він вважає саме міжнародний фактор, тобто підтримку та реальні інвестиції з боку ЄС, оскільки внутрішній ринок водню поки знаходиться навіть не у зародковому стані, як у ЄС та інших країнах світу, а лише на етапі дискусій та намірів. За оцінкою експерта, це вже не мало, оскільки Україні зараз важливо дати чіткий сигнал ЄС, що ми “у грі”.
Олеся Натха
Спеціально для “Української енергетики”