Проголошення утворення СРСР призвело до певних (хоча і формальних) змін у структурі владних органів центру (федерації) і суб'єкті Союзу. Вони були закріплені першою Конституцією СРСР (січень 1924 р.) та у її республіканському варіанті - новій редакції Конституції УСРР, прийнятій на IX Всеукраїнському з'їзді Рад (травень 1925 p.). На рівні федерації зміни владної структури фактично зводилися до трансформації всеросійських органів влади у загальносоюзні Так, загальносоюзними центрами влади стали ЦК РКП(б) і РНК РСФРР. Росія, виходячи з механізму утворення СРСР, повинна була отримати власну партійну і радянську вертикалі органів влади Однак вожді партії визнали небезпечним утворювати конкурентний компартійно-радянський центр у Москві. Був створенні тільки Раднарком РСФРР, який керував другорядними підприємствами. Партійного центру не було, і російські губпарткоми підпорядковувалися безпосередньо ЦК РКП(б). Виходило, що фактично провідне місце в ієрархії народів у росіян сполучалося з відсутністю національної державності, а це (за С. Кульчицький) означає що російська радянська державність була імперською. В УСРР формально верховним органом влади й далі залишався Всеукраїнський з'їзд рад. Він був покликаний через законодавчу верховні управлінську та контрольну функції вирішувати питання державного, господарського і соціально-культурного будівництва на Україні, виробляти загальні засади й напрями діяльності уряду і всіх "органів радянської влади в УСРР" (Я. Онищенко). Основою організаційної діяльності з'їздів були пленарні засідання. Нормативно-правові акти Всеукраїнських з'їздів рад на території республіки мали директивний характер та найвищу юридичну силу. Однак з утворенням СРСР керівництво республіки мусило керуватися постановами з'їздів рад СРСР, директивами з'їздів ВКП(б) і КП(б)У та пленумів ЦК ВКП(б) і КП(б)У. Нова редакція Конституції УСРР (1925 р.) внесла зміни у черговість скликання з'їздів - щорічно, аз 1926 р. чергові Всеукраїнські з'їзди Рад скликаються не щорічно, а раз на два роки. Між з'їздами функції верховного органу влади виконував Всеукраїнський Центральний Виконавчий комітет (ВУЦВК), повноваження якого регулювало Положення про ВУЦВК (12 жовтня 1924 р.). Останнє визначало порядок виборів ВУЦВК, термін його повноважень тощо. Зокрема, ВУЦВК наділявся правом зупиняти чинність, скасовувати і змінювати акти усіх нижчестоящих органів влади та управління. Формою діяльності ВУЦВК були сесії (скликалися тричі на рік). У період між ними функції найвищого органу державної влади в Україні виконувала Президія ВУЦВК, діяльність та склад якої регулювалися Указом про порядок роботи Президії ВУЦВК (1 липня 1926 р.). Зокрема, згаданим документом передбачалося також створення Малої Президії ВУЦВК, яка відігравала роль внутрішнього допоміжного органу. Оскільки розмежування законодавчих і виконавчих функцій радянське право цього періоду ще не знало, то Президія ВУЦВК, поряд з виконавчою владою, мала й широкі законодавчі повноваження. її повноваження мали повну силу законів, якщо їх не скасовували постанови пленумів або з'їздів рад УСРР. Сесії ВУЦВК скликалися Президією: чергові - не рідше трьох разів на рік; надзвичайні - з ініціативи Президії ВУЦВК або за поданням Раднаркому УСРР чи на вимогу не менш як третини членів ВУЦВК. Конкретні питання на розгляд ВУЦВК могли вносити його Президія, Раднарком, а також окремі члени ВУЦВК. Уся робота ВУЦВК контролювалася і спрямовувалася КП(б)У. ВУЦВК утворював також Раду народних комісарів. Згідно з новою редакцією Конституції Раднарком УСРР вже не входив до верховних органів влади. Він ставав розпорядчим і виконавчим органом ВУЦВК. Останній надавав право Раднаркому видавати декрети і розпорядження, що були обов'язкові до виконання на усій території УСРР. Положення про Раднарком УСРР (12 жовтня 1924 р.) досить детально визначало склад РНК. До нього, зокрема, входили: голова, його заступники, наркоми (землеробства, фінансів, внутрішньої торгівлі, праці, внутрішніх справ, юстиції та прокуратури республіки, робітничо-селянської інспекції, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення), голова Вищої Ради народного господарства УСРР, уповноважені наркоматів СРСР при УСРР. Раднарком УСРР звітував перед союзними органами. Президія ЦВК УСРР мала право скасовувати рішення ВУЦВК і РНК УСРР. У 1927-1929рр було також прийнято ряд положень про окремі наркомати, в яких чітко визначалися їх структура, права та обов'язки. У загальносоюзних органах влади УСРР була репрезентована своїми делегатами на з'їзді Рад СРСР, зі складу українських делегатів з'їздів Рад виділялась певна кількість членів до Ради Союзу та п'ять членів (нарівні з іншими союзними і автономними республіками) до Ради Національностей, які разом становили двопалатний Центральний Виконавчий комітет СРСР, що діяв між з'їздами Рад. Окрім того, з 1924 р. (з часу утворення Молдавської АСРР у УСРР) до Ради Національностей входило ще п'ять членів від МАСРР Поточне законодавство було компетенцією Президії ЦВК. Утворення СРСР призвело до перерозподілу повноважень між Центром і союзними республіками. Вони були розмежовані з чітко вираженою тенденцією до централізації. Найважливіші галузі державного і господарського життя (п'ять наркоматів): зовнішні політика і торгівля, оборона, шляхи сполучення і зв'язок були цілком віднесені до компетенції загальносоюзної влади, під керуванням загальносоюзних (т. зв. "злитих") народних комісаріатів уряд> СРСР. У деяких галузях УСРР (як і інші союзні республіки) зберігає свої керівні органи, які, однак, працювали за вказівками відповідних центральних інституцій Союзу. Це були об'єднані союзно-pecпубліканські ("директивні") наркомати: фінансів, праці, робітничо-селянської інспекції, внутрішньої торгівлі, Вищої Ради Народного господарства. Пропозиції представників радянської України на нараді ЦК РКП(б) з відповідальними працівниками союзних республік (червень 1923 р.) перевести наркомати закордонних справ і зовнішньої торгівлі з розряду "злитих" у розряд "директивних" наркоматів були відхилені. Керівники загальносоюзних та об'єднаних(директивних) наркоматів становили уряд СРСР - Раднарком. Максимум самостійності в державному управлінні України) перші роки після "укладення" Союзу зберігалося у т. зв. місцин наркоматів (виключно республіканських), а саме: внутрішніх справ, сільського господарства, освіти, юстиції, соціального забезпеченні охорони здоров'я. Проте й тут право союзних органів встановлювати "загальні засади" (ст. 1 Конституції СРСР 1924 р.) зводило нанівець суверенні права союзних республік. Отже, під формулою "союзу" маскувалася здійснювана одержавленою партією централізація народногосподарського і військового управління на територіях радянських республік. У межах реалізації імперського задуму щодо подальшої централізації державного управління в СРСР і перетворення його фактично в унітарну державу повноваження УСРР згодом були ще більше обмежені (напр., перевід багатьох "місцевих" наркоматів у розряд об'єднаних і підпорядкування їх відповідним наркоматам СРСР - внутрішніх справ, сільського господарства, юстиції, охорони здоров'я). Союз Радянських Соціалістичних Республік (також відомий як СРСР або Радянський Союз) складався з Росії та 14 сусідніх країн. Територія СРСР простягалася від країн Балтії у Східній Європі до Тихого океану, включаючи більшу частину Північної Азії та частину Центральної Азії. СРСР був заснований у 1922 році, через п’ять років після того, як російська революція повалила монархію царя Миколи II. Володимир Ілліч Ленін був одним із лідерів революції і був першим лідером СРСР до своєї смерті в 1924 році. На його честь місто Петроград було перейменовано в Ленінград . За час свого існування СРСР був найбільшою за площею країною світу. Він охоплював понад 8,6 мільйона квадратних миль (22,4 мільйона квадратних кілометрів) і простягався на 6800 миль (10 900 кілометрів) від Балтійського моря на заході до Тихого океану на сході. Столицею СРСР була Москва, яка також є сучасною столицею Росії. СРСР також був найбільшою комуністичною країною. Холодна війна зі Сполученими Штатами (1947–1991) наповнила більшу частину 20-го століття напругою, яка поширилася на весь світ. Протягом більшої частини цього часу (1927–1953) Йосип Сталін був тоталітарним лідером . Його режим відомий як один із найжорстокіших у світовій історії; десятки мільйонів людей втратили життя, поки Сталін тримав владу. Десятиліттями після Сталіна відбулися деякі жорстокі реформи, але лідери Комуністичної партії розбагатіли за рахунок народу. Хлібні черги були поширеними у 1970-х роках, оскільки таких основних продуктів, як їжа та одяг, було мало. До 1980-х років новий тип лідера виник у Михайла Горбачова . Намагаючись підняти економіку своєї країни, яка провисла, Горбачов запровадив пару ініціатив, відомих як гласність і перебудова. Гласність закликала до політичної відкритості та поклала край забороні книг і КДБ, дозволила громадянам критикувати уряд і дозволила іншим партіям, окрім Комуністичної, брати участь у виборах. Перебудова була економічним планом, який поєднував комунізм і капіталізм. Зрештою план провалився, і СРСР було розпущено. Горбачов пішов у відставку 25 грудня 1991 року, а Радянський Союз припинив своє існування через шість днів, 31 грудня. Борис Єльцин , ключовий лідер опозиції, пізніше став першим президентом нової Російської Федерації. Співдружність Незалежних Держав (СНД) була дещо невдалою спробою Росії зберегти СРСР разом в економічному союзі. Вона була утворена в 1991 році і включала багато незалежних республік, що входили до складу СРСР. За роки свого утворення СНД втратила кількох членів, а інші країни ніколи не приєднувалися. На думку більшості аналітиків, СНД – не більше ніж політична організація, в якій її члени обмінюються думками. Дуже мало з тих угод, які були прийняті в СНД, реально реалізовані. З п'ятнадцяти республік, що входили до складу СРСР, три з цих країн проголосили та отримали незалежність за кілька місяців до розпаду Радянського Союзу в 1991 році. Решта 12 не стали незалежними лише після повного розпаду СРСР 26 грудня 1991 року. 95 років тому – влітку восени 1922 року – верхівка більшовицької партії інтенсивно міркувала над тим, як їм оформити свою владу. Підсумком партійних обговорень та суперечок стало створення Радянського Союзу. Про те, як відбувався цей процес, Радіо Свобода розмовляло із істориком Геннадієм Єфіменком. No media source currently available – Давайте спершу згадаємо, як, починаючи із 1917 року і до 1922 року регламентувалися відносини між російським більшовицьким урядом і більшовицькими урядами інших республік.
Геннадій Єфіменко: Це був шлях експериментів. На українському зразку багато в чому формувалася модель поведінки стосовно інших республік. Цікаво, що Росія ще себе не встигла проголосити федеративною, як радянський (ще не більшовицький, але радянський) уряд України, який було утворено в Харкові наприкінці грудня 1917 року проголосив, що Україна буде складовою Російської Федерації. – Саме Російської? Геннадій Єфіменко: Перед тим Російська Імперія існувала і Російська Федерація була її наступницею. Але вже у березні 1918 року радянська Україна була змушена проголосити незалежність. Якщо Центральна Рада проголосила незалежність УНР 22 січня 1918 року, то незалежність радянської України проголосили на Другому всеукраїнському з’їзді рад, який відбувся в Дніпрі, тодішньому Катеринославі, 17-19 березня того ж року. – Через 2 місяці. Але чи зберігалася ця формальна незалежність?
Геннадій Єфіменко: Була така ситуація, що український радянський уряд після відновлення своєї діяльності наприкінці 1918 року вважав, що – зберігалася. Але в Росії часто забували про це. – Наскільки ця формальність дотримувалася, що український радянський уряд – незалежний? Тобто, до цього ставились серйозно чи вважали якоюсь формальністю, на яку можна й не зважати?
Геннадій Єфіменко: Радянська Україна себе постійно позиціонувала як одна із республік, які утворились на теренах колишньої Російської Імперії. Формально, в 1919 році був проголошений курс на зближення, але до жодної форми не прийшов. У підручниках пишуть, що був воєнно-економічний союз – насправді, його не було. Був проголошений лише намір його створити. Вже після відновлення радянської влади в Україні, яке відбулося в грудні 1919 року й на початку 1920-го, про реальну незалежність України говорити не доводилось. 27 січня 1920 року було видано постанову, що діяльність основних наркоматів Росії та України об’єднуються. Це було урядове рішення під тиском Кремля. – Але ж коли укладали Ризький мир із Польщею, то окремо укладала радянська Росія й окремо радянська Україна.
Геннадій Єфіменко: В 1920 році стало зрозуміло, що Україні вже для зовнішнього вигляду потрібно зробити якусь формальну суб’єктність. Ще наприкінці березня 1920 року було утворено наркомат зовнішніх справ Радянської України, а в кінці 1920 року під впливом переговорів із Польщею і прелімінарного миру, який був укладений в жовтні, Україна та Росія уклали перший договір між собою як начебто незалежні держави. Саме 28 грудня 1920 року було перше формальне визнання радянською Росією незалежності радянської України. – Якщо говорити про літо-весну 1922 року, більшовики виграли російську громадянську війну, встановили свою владу майже на всій території колишньої Російської імперії, і от тепер вони думають, як цю владу їм оформити. Кілька років тому ми спілкувалися із Вашим колегою Станіславом Кульчицьким. Він казав, що було два погляди на цей процес: Сталін пропонував автономізацію республік і приєднання їх до більшовицької Росії, а Ленін натомість наполіг на створенні союзу республік. «Станіслав Кульчицький: Сталін, дійсно, був прибічником автономізації. І він навіть озвучував постійно це гасло, тому що він був одночасно не тільки генеральним секретарем, а й наркомом у справах національностей. Але хочу підкреслити, що всі в центрі були також прибічниками автономізації» – Тоді виходить, що республіки перемогли центри у цій дискусії?
Станіслав Кульчицький:
Ленін усіх переміг, а Ленін був авторитетом. Він створив партію, він створив державу, він створив доктрину.
Коли Ленін озвучив свою ідею, ця ідея не могла прийти в голову нікому, ні Сталіну…. – А яка саме ідея?
Ленін назвав цю Федерацію Союз Радянських Соціалістичних Республік Європи і Азії. Потім відпало «Європа і Азія» Станіслав Кульчицький: Ідея створити федерацію другого поверху. Ось, є Російська Федерація – це Федерація першого поверху. Є Закавказька Федерація, вона була створена з трьох республік якраз у 1922 році – це теж Федерація першого поверху. І ще окремі незалежна Україна і Білорусь. І ось Ленін запропонував усі ці чотири республіки перетворити в союз, щоб усі вони зробили федерацію другого поверху. І він назвав цю Федерацію Союз Радянських Соціалістичних Республік Європи і Азії. Потім відпало «Європа і Азія» і утворилася та назва, яку ми всі знаємо і ця назва Леніна». – Наскільки інтенсивною і масовою була ця дискусія довкола автономізації або створення федерації? Україна наполягала на тому, щоб ту формальну незалежність, яку Росія визнала в 1920 році, наповнити реальним змістом Геннадій Єфіменко: Справді, не було такої ідеї від початку – створити федерацію другого поверху. Питання про те, як далі розвиватись, постало ще на початку 1922 року. Було декілька конфліктів між Україною та Росією щодо повноважень. В березні 1922-го Україна наполягала на тому, щоб ту формальну незалежність, яку Росія визнала в 1920 році, наповнити реальним змістом. Мало того, в травні була утворена українсько-російська комісія, яку скликав Фрунзе – відомий радянський воєначальник – на той час він був заступником голови Раднаркому УРСР. – Тобто, він був наче віце-прем’єр міністром?
Геннадій Єфіменко: За великим рахунком, можна і так сказати. Ця комісія була створена під гаслом, що зберігається незалежність Української республіки. Ленін обіцяв виступити на підтримку збереження незалежності. Тобто, реально йшлось про наповнення цієї форми змістом. Але в Леніна невдовзі стався перший напад хвороби… – Але ж його лінія перемогла. Геннадій Єфіменко: Його лінія перемогла трохи пізніше. Адже в серпні була створена інша комісія на чолі зі Сталіним, яка об’єднувала вже всі радянські республіки. Основним напрямом цієї роботи був курс на автономізацію. Це ініціював Сталін – він вважав, що невідповідність між формою, чим була незалежність, і змістом, потрібно будувати за змістом, бо реально говорити про незалежність радянських республік не доводилося. – Тобто, Ленін сказав, що ми робимо союз республік, а Сталін повернувся до автономій? Геннадій Єфіменко: Ні, Ленін тоді ще не казав. Він тоді хворів. – То коли Ленін втрутився в дискусію? Геннадій Єфіменко: Вже після того, як він трохи відійшов від удару. Наприкінці вересня на початку жовтня Ленін втрутився і згадана федерація другого поверху була ініційована саме в жовтні 1922 року. – Ви говорили про українських більшовицьких лідерів – Раковський, Скрипник і Фрунзе.
Геннадій Єфіменко: Це ті троє були основою. – Скрипника ще можна зрозуміти. Але Раковський був болгарином, Фрунзе – молдаванином. Звідки в них такий український хист?
Раковський за один рік перетворився із централіста на прихильника автономії України і навіть розвитку української мови Геннадій Єфіменко: Раковський мав досвід 1919 року. Його посилали в Україну як великого централіста – як того, хто мав привести Україну в об’єднану республіку. Але він був освіченою людиною, він бачив, що відбувається в Україні. Зрештою, він був щирим інтернаціоналістом. За один рік він перетворився із централіста на прихильника автономії України і навіть розвитку української мови. – А Фрунзе – це такий професійний революціонер, який став професійним військовим. Він як в Україні з’явився? Геннадій Єфіменко: Фрунзе прибув наприкінці 1920 року. Він займався боротьбою із повстанством і дуже добре бачив настрої, які були в Україні та розумів: що могло завадити міцному встановленню більшовицького режиму, а що могло сприяти. Слухач:
«Питання щодо здоров’я Леніна. Чи правда, що у нього була якась венерична хвороба?» Геннадій Єфіменко: Є багато різних байок, але кожну байку потрібно чимось підтверджувати. Наразі це просто одна із версій. – Ленін казав:
«Приняли ли мы с достаточной заботливостью
все меры, чтобы действительно защитить инородцев от истинно русского держиморды?».
Він при цьому
теж із інтернаціоналізму виходив чи з яких міркувань?
Ленін був суперцентралістом, але він розумів, що показне існування цих російських держиморд насправді не сприяє централізації, а посилює відцентрові тенденції Геннадій Єфіменко: Ленін був суперцентралістом, але він розумів, що показне існування цих російських держиморд насправді не сприяє централізації, а посилює відцентрові тенденції. Він був реально практичний політик. У рішеннях ХІІ з’їзду ЦК РКП(б) про курс на коренізацію була цікава думка про те, що великодержавний шовінізм є небезпечним не сам по собі, а як такий, що посилює відцентрові тенденції. До речі, хочу підкреслити, що Радянський Союз було створено 6 липня 1923 року. – Загальновідомо, що Радянський Союз створили наприкінці грудня 1922 року.
Геннадій Єфіменко: Наприкінці грудня 1922 року відбувся заздалегідь узгоджений І з’їзд рад, який вибрав навіть Центральний виконавчий комітет Рад Союзу, який так і не став постійно діючим. Його основна функція була в майбутньому проголосити створення Радянського Союзу. Питання та дискусії навколо договору про створення Радянського Союзу відбувалися включно до червня 1923 року Питання та дискусії навколо договору про створення Радянського Союзу відбувалися включно до червня 1923 року. І лише тоді, фактично під тиском центру, Ленін вже не міг тоді ні на що впливати, було укладено договір. Щоб ви зрозуміли різницю: у проекті договору, який було ухвалено 30 грудня 1922 року, було 26 статей. А у договорі, який став чинним документом, про що оголосив ЦВК, 13 липня 1923 року, було 72 пункти. – Тобто, за півроку істотно розширили. Чи відбулося щось суттєве між груднем 1922 року та липнем 1923 року?
Геннадій Єфіменко: Додали те, проти чого Сталін був спершу категорично проти – Палату національностей. Фрунзе у лютому 1923 року на пленумі ЦК РКП(б) зміг переконати всіх учасників і самого Сталіна, що така палата просто необхідна. – Це була власна ініціатива Фрунзе?
Геннадій Єфіменко: Він відчував підтримку Леніна, але формально він виконував саме постанову вищих керівних органів Комуністичної партії України. Слухач:
«Чи є в юридичному плані на сьогоднішній день Україна правонаступницею Української Народної Республіки?» Геннадій Єфіменко: Якщо врахувати, що сам президент УНР в екзилі Микола Плав’юк передав свої повноваження Кравчуку, то так. Але одночасно є і правонаступницею радянської України. – До речі, минулого року Володимир Путін звинуватив Леніна в тому, що, створюючи Радянський Союз, він одночасно заклав під нього бомбу: Володимир Путін:
«В підсумку, ця думка призвела до розпаду Радянського Союзу. Там було багато таких думок: автономізація і так далі. Заклали атомну бомбу під будівлю, яка називається Росією, і вона вибухнула потім». Геннадій Єфіменко: Справа в тому, що на той час це було порятунком єдиної держави. Якби цього не було, наступ на автономізацію відбувся, хто знає, що б там далі було. Це був варіант створення централізованої держави, який знімав оті великі суперечності, які могли вибухнути щомиті. – То якби не це, то бомба вибухнула би раніше?
Геннадій Єфіменко: Могла б. – До речі, у той самий час, як створювали СРСР, відбувалося узгодження кордону між радянськими Україною та Росією. Наскільки цей процес був суперечливим?
Українська сторона порушила питання, що треба Україні передати повіти і території з українською більшістю населення, які прилягають до України. Але, вийшло так, що в 1925 році значно більше передали від України до Росії, в тому числі Таганрог і Шахти Геннадій Єфіменко: Цей процес не пов’язаний зі створенням Радянського Союзу як такого. Здебільшого, формування кордонів закінчився в 1919-1920 роках. Але після створення Радянського Союзу, коли начебто закінчились всі війни і всі проблеми, постало питання про приведення кордону до проголошених раніше принципів. Це був етнічний принцип. І тому українська сторона порушила питання про те, що треба Україні передати повіти і території з українською більшістю населення, які прилягають до України. Але, замість отримати більшу територію, вийшло так, що в 1925 році значно більше передали від України до Росії, в тому числі Таганрог і Шахти. А Україні передали лише невеличкі ділянки на Слобожанщині… – А як же національний принцип? Чи раптом виявили, що там українців немає? Навіть у рішеннях Комінтерну пролунало, що Україна об’єднує навколо себе території з українською більшістю населення Геннадій Єфіменко: Справа в тому, що національний принцип був забутий на користь політичного. Хоча продовжував проголошуватися національно-етнічний принцип. Навіть у рішеннях Комінтерну пролунало, що Україна об’єднує навколо себе території з українською більшістю населення. Але коли справа дійшла до реалій, то від цього відмовились. – Як українські радянські керманичі до цього поставились?
Таганрог і Шахти забирали в України, але віддавали Путивльський повіт і деякі волості Курщини та Вороніжчини Геннадій Єфіменко: Вони тривалий час були проти. Лише з приїздом Кагановича, який очолив українську Компартію та під його тиском це було узгоджено, і в жовтні 1925 року відбулася зміна кордонів: Таганрог і Шахти забирали в України, але віддавали Путивльський повіт і деякі волості Курщини та Вороніжчини. – На національне питання тоді зважали?
Геннадій Єфіменко: Ні. Бо Путівльський повіт був, фактично, найбільш зросійщеним із тих повітів, які Україна хотіла приєднати до себе. Там, насамперед, йшлося про випрямлення кордонів. Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».Хто входив до складу Радянського Союзу
Державно-правовий статус УСРР у складі Союзу РСР
Що таке був СРСР і які країни входили до нього?
Союз Радянських Соціалістичних Республік існував у 1922–1991 роках
Коротко про СРСР
СНД
Країни в СРСР
Джерела
Україна і більшовики. Хто і як створював СРСР?
Історична Свобода | Як 95 років тому створювали СРСР
Дмитро Шурхало