Коли Горбачов подав у відставку

✅Коротко про перебудову СРСР і Політику гласності Горбачова

У травні 1985 року, через кілька місяців після приходу до влади, Михайло Горбачов публічно розкритикував неефективну економічну систему Радянського Союзу, а пізніше виступив на Конгресі Комуністичної партії, де детально зупинився на необхідності політичної та економічної реформи. Через деякий час генеральний секретар заснував політику гласності і перебудови.

Передумови для змін

До початку 1980-х років стало очевидно, що радянська економіка була в стані стагнації (старе промислове обладнання і постійні невтішні врожаї), а також помітно збільшилося зростання соціальних проблем. Суспільний договір Брежнєва заважав вирішувати ці проблеми.

Монополія Комуністичної партії на політичну владу в результаті породила як консервативні, так і реформаторські сили.

Тих, хто отримував вигоду з існуючої системи або ідеологічно інвестували в неї, була більшість, але реформатори також могли знаходити покровителів в партії, поки не надто про це поширювалися.

Юрій Андропов, колишній глава КДБ (отже, знайомий з інформацією про реальний стан справ), змінив Брежнєва на посаді генерального секретаря і провів реформи, спрямовані на підвищення трудової і соціальної дисципліни. Андропов, який страждав від ниркової недостатності, був не в змозі активно працювати над програмами, але все ж посіяв насіння перебудови і залучив Михайла Горбачова в якості майбутнього лідера партії.

Після року, проведеного Костянтином Черненком, одноплемінником брежнєвського покоління, на посаді генерального секретаря, Горбачов був обраний на його посаду.

Він продовжив політику Андропова щодо посилення дисципліни. Наприклад, регулярно проводилися поліцейські рейди для вишукування дармоїдів, а також велося скорочення виробництва вина в спробі боротьби з алкоголізмом. Зрозуміло, такі методи не працювали, а лише посилювали суспільне невдоволення.

Крім того, вибух американського космічного човника «Челленджер» і катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції в 1985 році призвели до того, що Горбачов і його союзники не змогли зберегти статус-кво.

Таким чином, з’явилося завдання розрядки відносин зі Сполученими Штатами і НАТО. Зниження геополітичної напруженості зменшило б загрозу ядерної катастрофи і знизило потребу великих інвестицій у військово-промисловий комплекс.

Перебудова і гласність

Генеральний секретар зіткнувся з серйозною перешкодою на шляху змін: Міністерства та чиновники в командній економіці заблокували б будь-які спроби фундаментальної зміни порядку. Тому Горбачов послідовно ввів дві серії реформ:

Першою була “гласність” (відкритість), спрямована на зниження цензури і звільнення публічного дискурсу, в надії на те, що відкрита критика змусить державних чиновників і консервативну еліту знизити рівень опору змінам.
Другою реформою стала “перебудова” (реструктуризація), при якій підприємствам була надана велика автономія від міністерств в Москві і планових завдань.

Історія гласності почалася ще в імперській Росії, проте Засоби масової інформації СРСР використовувалися тільки в якості інструменту лідерства. В епоху ж перебудови гласність досить швидко переросла в те, чому можна дати визначення “свобода слова”:

Публікувалися досі заборонені книги, які кидали виклик не тільки офіційній історії, але також і законності комуністичного правління.
Багато дисидентів були звільнені з в’язниці.
Переслідування церкви змінилося релігійною терпимістю.
Були введені оспорювані вибори.
Ідеологія марксизму-ленінізму поступово замінюється ідеологічним плюралізмом і вільним інтелектуальним дослідженням.
З’явилася свобода спілкування (включаючи припинення глушіння зарубіжних передач) і пересування.

Був залишений так званий демократичний централізм всередині Комуністичної партії – евфемізм для ієрархічного, строго дисциплінованого порядку, нетерпимого до інакомислення.
Перебудова вплинула не тільки на внутрішню політику країни. Відбулися великі міжнародні зміни:

З самого початку Горбачов ясно дав зрозуміти керівництву, що радянські війська повинні покинути Афганістан, куди вони вторглися в 1979 році. У лютому 1989 року останній радянський солдат покинув країну.
Останній лідер Радянського Союзу встановив хороші особисті відносини із західними політичними керівниками. Щорічні зустрічі з американськими президентами принесли до 1987 року істотні результати, включаючи скорочення розмірів ядерних арсеналів військових наддержав і вивезення ядерних ракет малої і середньої дальності з Європи.
На своїх виступах в 1988 році Горбачов відмовився від «доктрини Брежнєва», при якій країнам Східної Європи було характерно мати обмежений суверенітет. Політик заявив, що у всіх країнах люди мають право вирішувати, в якій політичній та економічній системі вони хотіли б жити. У підсумку багато країн Центральної та Східної Європи стали незалежними і некомуністичними.
Німецька Демократична Республіка перестала існувати як політична одиниця і стала частиною розширеної Федеративної Республіки Німеччини.

Обидві програми працювали дуже добре, настільки, що їх плюси поступово перетворилися на мінуси. Коли стало ясно, що гласність є серйозною реформою, критичний суспільний дискурс розширився, але його мета вийшла за межі консервативних бюрократів дорадянського минулого і можливої легітимності комунізму.

Сплеск інформації про ескалацію злочинів, у тому числі з боку уряду, викликав паніку серед населення і посприяв зростанню соціальних протестів в нації, яка звикла жити під суворим державним контролем.

Крім того, в період перебудови керівники і працівники скористалися знову знайденої автономією і розширили приватне виробництво, але все частіше за рахунок виробництва для держави і в ім’я спекулятивного прибутку, а не доданої вартості.

Реформа збільшила автономію керуючих, не створюючи правил та інститутів, які гарантували б підзвітність і стимулювали раціональне використання ресурсів, а не тільки спекуляції.

У міру того як економічні показники продовжували погіршуватися, а критика влади зростати, Горбачов ввів третю реформу: демократизацію. Хоча він і не мав наміру вводити повномасштабну демократію і вільні вибори, політик припускав більш широку участь незалежних осіб (але не партій) на виборах до Верховної Ради.

Наслідки реформ

Поєднання лібералізації виборів і гласності врешті-решт заохотило силу, яка розірве СРСР на частини: етнічні настрої і конфлікти. Попри спроби Москви контролювати їх, народи різних груп зберігали деяку прихильність етнічної ідентичності, яка іноді призводила до конфліктів.

Перший такий момент був у Нагірному Карабасі, анклаві етнічних вірмен всередині Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки. У 1988 році вірмени в Карабасі почали демонстрацію за об’єднання з вірменською Республікою, від якої керівництво Азербайджану відмовилося. Після цього конфлікту націоналістичні рухи виникли в інших місцях.

У 1991 році Естонія, Латвія і Литва закликали до проголошення незалежності і вимагали переглянути відносини між республіками і СРСР.

Завдяки демократизації в тому ж році Борис Єльцин був обраний президентом Російської Федерації і міг безпосередньо конкурувати з Горбачовим. Коли нитки радянської політики та економіки ослабли, члени самопроголошеного органу влади вирішили навести порядок за допомогою спроби путчу.

Кон’юнктура економічного застою і реформ, які створили автономію без відповідальності, призвели до погіршення рівня життя і створили враження, що Москва втрачає контроль над процесом реформ, а лібералізація засобів масової інформації дозволила десятиліттям незадоволених розчарувань і несправедливості спливти на поверхню і вести все більш критичний дискурс.

У грудні, через майже 75 років після початку російської революції в епоху Комуністичної партії, Радянський Союз припинив своє існування. Горбачов подав у відставку 25 грудня 1991 року.

Коротко можна підсумувати, що витрати цих реформ сприяли економічному занепаду і можливому руйнуванню Радянського Союзу. Водночас досягнення Горбачова дійсно привели Україну та Росію на шлях до повномасштабної економічної реформи, а пряма заборона цензури була закріплена в новій Конституції України та Російської Федерації.

За день до розвалу СРСР: Горбачов пішов у відставку, США визнали Україну, Кім Чен Ір став наступником, “Bohemian Rhapsody” знову в чартах. Що відбувалося у світі 25 грудня 1991 року

Двадцять шостого грудня 1991 року Рада Республік СРСР ухвалила декларацію, яка закріпила розпад Радянського Союзу у звʼязку з утворенням Співдружності незалежних держав (СНД). Ця дата вважається останнім днем СРСР, хоча фактично він уже не існував. Процес розпаду тривав увесь 1991 рік, починаючи від січня, коли Борис Єльцин визнав суверенітет Латвії, Литви та Естонії. До кінця грудня 1991-го республіки вже стали незалежними, президент Михайло Горбачов подав у відставку, РРФСР стала Російською Федерацією, а над будівлею парламенту вже висів російський триколор. Сама Рада Республік, що оформила розпад Союзу, була лише верхньою палатою вже два дні як неіснуючої Верховної Ради СРСР, у якій залишалися лише депутати з Казахстану, Киргизії, Узбекистану, Таджикистану і Туркменістану. Саме 26 грудня закінчився юридичний демонтаж СРСР . Тим часом розпад Югославії перетворився на справжню війну, почалася війна в Нагірному Карабаху, диктатор Північної Кореї Кім Ір Сен почав готувати сина в наступники, а пісня “Bohemian Rhapsody” гурту Queen повернулася у хіт-паради після смерті Фредді Меркʼюрі. «Бабель» згадує, що відбувалося у світі за день до розпаду СРСР.

Горбачов пішов у відставку, зʼявилася Російська Федерація

Двадцять пʼятого грудня 1991 року перший і останній президент СРСР Михайло Горбачов пішов у відставку і передав президенту РРФСР Борису Єльцину «ядерну валізку» та повноваження головнокомандувача. Того ж дня Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка (РРФСР) стала Російською Федерацією. За день до цього саморозпустилася Верховна Рада СРСР і припинилося членство Союзу в ООН. СНД на той час існував уже кілька днів — 21 грудня президенти радянських республік підписали Алма-Атинську угоду.

«Суспільство отримало свободу, розкріпачилося політично та духовно. І це найголовніше завоювання, яке ми до кінця ще не усвідомили, і тому ще не навчилися користуватися свободою [. ]. Життєво важливим мені видається зберегти демократичні завоювання останніх років. Вони вистраждані всією нашою історією, нашим трагічним досвідом. Від них не можна відмовлятися за жодних обставин і з жодного приводу. А якщо ні, то всі надії на краще будуть поховані», — заявив Горбачов у своїй прощальній промові.

На знімку, зробленому 26 грудня 1991 року, колишній президент Михайло Горбачов, тримає гранчак на прощальній вечірці у московському готелі «Жовтневий».

Getty Images / «Бабель»

США визнали незалежність України

Першого грудня 1991 року в Україні відбувся референдум про незалежність і водночас — вибори першого президента. На референдумі було одне запитання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України? » На нього ствердно відповіли 90,32% українців. Усього проголосувати прийшли 84,14% громадян. На виборах переміг голова Верховної Ради Леонід Кравчук, набравши 61,59%. Найближчий опонент, Вʼячеслав Чорновіл, мав 23,27%.

Вже наступного дня країни світу почали визнавати незалежність України. Першими були Польща та Канада. Двадцять пʼятого грудня Україну визнали США, Мексика, Ізраїль, Вірменія, Іран, Таджикистан та Туніс.

Демонстрація перед будівлею Центрального комітету Комуністичної партії 25 серпня 1991 року у Києві.

Getty Images / «Бабель»

Почалася війна в Карабаху

З 19 до 27 грудня 1991 року з Нагірного Карабаху вийшли радянські внутрішні війська. На той час конфлікт між Вірменією та Азербайджаном уже розпочався. На початку літа Азербайджан провів операцію «Кільце», під час якої зайняв більшу частину Карабаху та депортував мешканців 24 вірменських сіл. Восени вірмени почали відвойовувати території. Десятого грудня в Карабаху відбувся референдум про незалежність, яку підтримали 99,98% тих, хто проголосував. Але азербайджанське населення регіону референдум проігнорувало.

Війна продовжилася 1 січня 1992 року, коли азербайджанський батальйон захопив вірменське село Храморт на сході Нагірного Карабаху. Вірменія та Азербайджан мають різні версії причин і наслідків цієї війни та решти конфліктів у Нагірному Карабаху за останні сто років.

Вірменська сім'я, що рятується від етнічної напруги у переважно вірменському анклаві Нагірний Карабах в Азербайджані, прибуває до аеропорту Єревана 13 травня 1991 року після евакуації гелікоптером радянської армії.

Getty Images / «Бабель»

Президент Грузії забарикадувався у бункері Будинку уряду

До грудня 1991 року Грузія вже мала свій демократичний парламент , незалежність і президента — Звіада Гамсахурдію, обраного 26 травня 1991 року. Абхазія та Південна Осетія відмовилися входити до складу Грузії, але інші регіони визнавали чинну владу. Гамсахурдія створив Національну гвардію на чолі зі своїми соратником Тенгізом Кітовані. Восени 1991 року популярність Гамсахурдії впала, його звинувачували в нерішучості, через яку Південна Осетія проголосила незалежність, авторитарних тенденціях та небажанні чути опозицію. Розпочалися акції протесту, які підтримували й колишні прихильники президента.

Двадцять другого грудня Національна гвардія зчинила заколот, який підтримали бойовики націоналістичної організації «Мхедріоні» . На вулицях Тбілісі почалися збройні сутички між путчистами та прихильниками Гамсахурдії. Сам президент забарикадувався у бункері Будинку уряду, де й пробув до 6 січня 1992 року, коли був змушений полетіти з Грузії — спочатку в Єреван, а потім у Грозний. Притулок йому надав новий президент Ічкерії Джохар Дудаєв.

Президент Грузії Звіад Гамсахурдіа сидить за столом у будівлі парламенту в Тбілісі, де він сховався під час громадянських заворушень.

Getty Images / «Бабель»

Двоє грузинських солдатів стоять серед зруйнованих бомбами будівель у Тбілісі під час громадянської війни в Грузії.

Getty Images / «Бабель»

Президент Грузії Звіад Гамсахурдіа сидить за столом у будівлі парламенту в Тбілісі, де він сховався під час громадянських заворушень. Двоє грузинських солдатів стоять серед зруйнованих бомбами будівель у Тбілісі під час громадянської війни в Грузії.

Getty Images / «Бабель»

Читайте також:

Розпад Югославії — 4 з 6 республік вимагали визнати їх незалежними

Двадцять пʼятого грудня 1991 року Хорватія, Словенія, Боснія і Герцеговина та Македонія звернулися до Європейської спільноти з проханням визнати їхню незалежність. Югославія на той час іще існувала офіційно. Після смерті її лідера Йосипа Броза Тіто в 1980 році, країною керувала Президія глав республік , де вони головували по черзі.

Поступово республіки віддалялися одна від одної. У центрі конфлікту опинилася Хорватія. Серби, які там жили, вимагали автономії. Від березня 1991 року почалися сутички сербських озброєних протестувальників із хорватською поліцією. А 25 червня Словенія першою оголосила про свою незалежність. Почалася спочатку Десятиденна війна, у ході якої югославські війська, що підпорядковувалися Белграду, спробували не дати Словенії відокремитися. Паралельно — війна у Хорватії, під час якої місцевих сербів підтримала югославська армія та добровольці із Сербії.

Незалежність Хорватії першою визнала Ісландія 19 грудня. Війна тривала до 1995 року.

Югославські солдати прибирають завали з вулиць після бою з сербським ополченням в Ердуті під час громадянської війни в Югославії.

Getty Images / «Бабель»

Кім Чен Ір став головнокомандувачем

Двадцять четвертого грудня 1991 року президент КНДР Кім Ір Сен почав готувати наступника — свого сина Кім Чен Іра. З 25 грудня він став головнокомандувачем Корейської народної армії. У квітні 1992 року Кім Чен Ір став генералісимусом і буквально через тиждень — маршалом. У 1993 році батько підвищив його до Голови Державного комітету оборони КНДР.

Кім Ір Сен помер 8 липня 1994 року, і влада остаточно перейшла до сина. Щоправда, першого президента заведено називати «великим вождем», а от Кім Чен Ір уже був «великим керівником».

Лідер Північної Кореї Кім Чен Ір махає рукою на військовому параді з нагоди 50-ї річниці заснування Трудової партії Кореї (ТПК), 10 жовтня 1995 року.

Getty Images / «Бабель»

“Bohemian Rhapsody” знову очолила хіт-паради

У топі музичних чартів Британії та США 25 грудня 1991 року була пісня гурту Queen “Bohemian Rhapsody”, яка вперше вийшла аж у 1975 році. Тоді сингл посів перше місце у хіт-параді Великої Британії та друге — у США.

Двадцять четвертого листопада 1991 року помер Фредді Меркʼюрі, і на його честь гурт 9 грудня випустив сингл “These Are the Days of Our Lives” / “Bohemian Rhapsody”. Попри те, що перша пісня вийшла ще у вересні, а “Bohemian Rhapsody”, власне, уже багато років знав увесь світ, сингл знову піднявся у чартах Великої Британії до першого місця і до другого в США. І протримався на першому місці понад пʼять тижнів — до середини січня 1992 року.

Про всі ці події ми знали б набагато менше, якби про них не розповідали журналісти. Підтримай незалежну журналістику — закинь донат: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо