Ріпак і люцерна

5 переваг та 5 недоліків вирощування ріпаку. Особливості технології

Вирощування ріпаку в Україні можна порівняти з хвилями прибою. Його популярність зростає, багато господарств починають вирощувати культуру, через деякий час ентузіазм поступово спадає, а ще через якийсь час — зростає знову. Таке хвилеподібне вирощування пов’язане в першу чергу з тим, що ріпак — дуже неоднозначна культура.

З одного боку, він дійсно вигідний і має велике господарське значення як джерело високоякісної олії. Це продукт експортоорієнтований, з яким досить просто потрапити на найбільші світові ринки. З іншого ж боку, ріпак — досить ризикована у вирощуванні культура, яка у невдалий рік замість очікуваних прибутків може стати джерелом самих лише збитків.

SuperAgronom.com вирішив розібратися, які саме переваги має ріпак, які проблеми найчастіше виникають за його вирощування, та як технологія впливає на врожайність культури.

5 головних переваг ріпаку

Не будемо брати до уваги цінність ріпаку як харчової та промислової культури, розглянемо його агрономічну цінність. З погляду агрономії ріпак має 5 головних переваг:

Є цінним попередником. Завдяки розвиненій кореневій системі забезпечує надходження та акумуляцію вологи у глибоких шарах ґрунту, а також сприяє його кращій аерації.
Ріпак — хороший сидерат. Він може забезпечити збільшення органічної речовини в ґрунті у кількості, еквівалентній внесенню 10—15 т/га гною.
Раннє достигання культури. Зелену масу озимий ріпак формує раніше за інші кормові культури — вже в середині квітня або на початку травня. Це досить важливо для тваринництва. Крім того, ріпак можна успішно використовувати як післяжнивну або озиму проміжну культури.
Виступає у якості біофуміганта. Добре розвинена коренева система сприяє зменшенню забур’яненості полів. За правильної технології вирощування ріпаку знижується інтенсивність ерозії ґрунтів внаслідок покращення їхньої структури (знову ж таки, завдяки кореневій системі культури).
Його можна вирощувати на всіх типах ґрунтів із рН 6,0—7,0.

5 головних недоліків вирощування ріпаку

Якби ріпак мав самі лише корисні якості, його б вирощували, не задумуючись, майже всі сільгоспвиробники. Проте ця культура має й вельми відчутні мінуси, а саме:

Це друга після соняшника культура, яка виносить із ґрунту найбільшу кількість азоту.
Ріпак дуже вимогливий до мінерального підживлення та умов його проведення. Дефіцит азоту швидко призводить до захворювання рослин та ураження великою кількістю хвороб.
Перезимівля озимого ріпаку несе у собі немало ризиків. Зазвичай ріпак зимує набагато гірше, ніж озимі колосові.
Ріпак полюбляють шкідники. На цій культурі охоче годується велика кількість різноманітних шкідників. На сьогодні їх нарахували вже більше 50 видів. Зокрема люблять ріпак і слимаки, які майже не звертають уваги на більшість інших популярних культур.
Через надто дрібне насіння дуже важко провести точний висів культури. Проте саме точний рівномірний висів є вельми важливим для майбутньої урожайності.

«У своєму оточенні я вже давно не зустрічаю людей, які вирощують ріпак. На мою думку, це настільки ризикована в усіх процесах культура, що вирощувати її просто немає сенсу», — говорить власник компанії «АТК» Юрій Дробязко.

Агротехнологія — основний фактор підвищення урожайності та зменшення ризиків

Правильний технологічний підхід надзвичайно важливий за вирощування ріпаку. Особливе значення має дотримання сівозміни: багато науковців вважає, що саме нехтування організацією сівозміни призводить до значного зниження врожайності культури.

Важливо приділити особливу увагу точному висіву культури, продумати план заходів із обробітку. Також велике значення має підбір сортів і гібридів, строки та норми мінерального підживлення, захист посівів.

Планування сівозміни при вирощуванні ріпаку

Найкращими попередниками для ріпаку є багаторічні бобові трави, хорошими — рання картопля, горох та однорічні трави. Гірші попередники, які призводять до збільшення кількості шкідників у посівах культури, — капуста, редька, гірчиця.

Також потрібно врахувати, що фахівці не рекомендують вирощувати ріпак на одному полі частіше, ніж раз на 4—5 років.

Незадовільними попередниками є овес та яра пшениця, а також — цукровий буряк, після якого виникає небезпека поширення нематоди у посівах. Попередник потрібно підбирати такий, щоб він рано звільняв поле для проведення якісного обробітку ґрунту під ріпак.

Сам ріпак буде добрим попередником для озимої пшениці, літніх посівів багаторічних трав (наприклад, люцерни) та післяжнивних посівів гречки.

Вибір насіння та посів ріпаку

Насіння ріпаку повинне мати наступні характеристики:

Висока урожайність. Причому, зібране насіння повинне бути високобілковим і високоолійним.
Скоростиглість.
Стійкість до осипання, вилягання та розтріскування стручків.
Стійкість до хвороб та шкідників, а також — інших несприятливих факторів.
Висока морозо- та зимостійкість.
Саме з урахуванням цих параметрів і слід обирати сорти або гібриди для посіву.

«За вирощування ріпаку для харчових цілей слід також звернути увагу на забарвлення насіння. Жовтонасінні сорти мають підвищений вміст білку й олії та низький вміст клітковини», — радить кандидат с/г наук, співробітник Інституту кормів та сільського господарства Поділля НААН Сергій Бабій.

Що ж до посіву, то тут однією з головних вимог буде рівномірність розподілу насіння у ґрунті. Зазвичай саме з рівномірністю і виникають складнощі, оскільки насіння ріпаку дуже дрібне. Найкраще використовувати для сівби пневматичні сівалки з комп’ютерними контролерами, які дозволять точно дозувати норму висіву.

Глибина посіву залежить від типу ґрунту: на суглинках рекомендується глибина 1—2 см, на супісках — 2—2,5 см. За недостатньої кількості вологи глибину слід робити більшою. Також рекомендується збільшувати норму висіву насіння на 5—10% для гібридів і на 15—20% для сортів. Густота посіву повинна бути такою, щоб навесні на 1 кв. м. поля припадало 25—50 рослин ріпаку.

Обробіток ґрунту

Основні завдання обробітку ґрунту під ріпак — збереження вологи, вирівнювання поля та попередження ерозії за рахунок мульчування рослинними рештками. Вибір конкретних технологій залежить і від попередника, і від ґрунтових умов. Але потрібно пам’ятати, що важливо зменшувати глибину розпушування ріллі та мінімізувати кількість технологічних операцій на полі.

Для озимого ріпаку передпосівний обробіток ґрунту дуже важливий. Вирівняний, вологий та пухкий верхній шар ґрунту з дрібногрудковою структурою буде сприяти рівномірному висіву насіння та отриманню дружних сходів. Для ярого ріпаку фахівці рекомендують обов’язкову передпосівну культивацію, проте надмірно глибокий обробіток буде шкодити проростанню культури та призведе до втрати вологи.

Мінеральне живлення

Органічні добрива краще вносити під попередник, ріпак добре реагує на їхню післядію. Під основний обробіток ґрунту найкраще вносити фосфорно-калійні добрива, оскільки ріпак дуже вимогливий до вмісту фосфору. Також нестача фосфору та калію призведе до зниження ефективності азотних добрив. Окрім того, ріпакові потрібні сірка (він є найвибагливішою культурою щодо сірки), магній, бор та цинк.

Потреба у поживних речовинах, а надто — мікроелементах, зростає у критичні періоди. У цієї культури таких періодів три:

Формування листкової розетки. В цей час потрібно провести позакореневе підживлення, яке дасть змогу рослинам належно підготуватися до зимівлі. Проте надмірне внесення азоту може негативно вплинути на перезимівлю культури.
Формування стебла.
Формування зав’язі та розвиток бруньок, цвітіння.

Фунгіцидно-інсектицидний захист

Хвороби та шкідники завдають значної шкоди посівам ріпаку, тому потрібно подбати про надійний фунгіцидний та інсектицидний захист посівів. Фунгіцидний захист повинен бути системним, його проводять у критичні фази розвитку рослин.

«Дуже важливим є осінній захист посівів. Осіннє внесення фунгіцидів сповільнює ріст, захищаючи рослини від надмірного переростання, а ще — сприяє глибшому проникненню кореневої системи у ґрунт. Окрім цього, осіннє внесення фунгіцидів сприяє формуванню плоскої листкової розетки, запобігає видовженню кореневої шийки і високому підняттю точки росту. Всі ці чинники значно зменшують ризик вимерзання ріпаку», — говорить кандидат с/г наук, у минулому співробітник Інституту захисту рослин НААН Валентина Сергієнко.

Весняну обробку фунгіцидами краще проводити за висоти рослин 20—25 см, це захистить від хвороб і допоможе збільшенню кореневої системи та рівномірному цвітінню. Під час вибору препаратів слід звернути увагу на те, що найбільшої шкоди ріпакові завдають біла гниль і фомоз, на другому місці зі шкодочинності — альтернаріоз та циліндроспороз. Саме від цих хвороб ріпак потрібно захищати у першу чергу. Найбільш вживаними для боротьби з ними є фунгіциди на основі карбендазиму, ципроконазолу, азоксистробіну,пікоксістробіну, металаксилу, манкоцебу.

Для захисту ріпаку від шкідників використовуються системні препарати з діючими речовинами диметоат, гамма-цигалотрин, альфа-циперметрин, тіаметоксам, флудиоксаніл, металаксил, імідоклоприд тощо. Інсектицид використовується для протруювання насіння перед посівом (у комплексі з фунгіцидом), а також для обробки посівів під час досягнення економічного порогу шкідливості. Окрім обробки насіння та посівів інсектицидами для захисту від шкідників слід застосовувати ще й такі заходи:

Прибирання рослинних решток перед посівом.
Знищення бур’янів, які є головним середовищем розповсюдження шкідників.
Розпушування ґрунту в міжряддях у період масового заляльковування шкідників (таких, як капустяна совка, ріпаковий листоїд, ріпаковий квіткоїд та ін.).
Дотримання сівозміни.
Внесення максимальних норм добрив для покращення стійкості рослин до пошкодження шкідниками.

Зимостійкість озимого ріпаку: чи можливо її підвищити?

Ріпак — культура холодостійка та вологолюбна. Найбільше йому шкодять не зимові морози, а весняні заморозки й випрівання під сніговим покривом, який випадає на непромерзлий ґрунт. Щоб уникнути пошкодження посівів під час зимівлі, слід дотримуватися таких порад:

Витримувати оптимальні строки сівби, щоб уникнути переростання чи недостатнього розвитку рослин при входженні в зиму.
Правильно підбирати гібрид або сорт.
Збалансовано вносити мінеральні добрива.
Зменшувати норму висіву до мінімально рекомендованої. Висока норма висіву призводить до внутрішньовидової конкуренції, коренева шийка рослин при цьому видовжується та піднімається над поверхнею ґрунту, а це одна з основних причин вимерзання.
Використовувати фунгіциди восени, щоб запобігти підніманню кореневої шийки.
Забезпечити на початкових фазах росту рослин відсутність бур’янів.

«Щороку площі під озимим ріпаком зменшуються, і головною причиною цього є вимерзання рослин. Проте вимерзання можна уникнути, якщо дотримуватися оптимальної агротехнології», — вважає завідувач кафедри технологій у рослинництві ЛНАУ, професор Володимир Лихочвор.

Дізнавайтесь першими найсвіжіші агрономічні новини України на нашій сторінці в Facebook, Telegram, а також підписуйтесь на Instagram СуперАгронома.

Ріпак і люцерна

Ширші переваги для агровиробництва

Значний внесок озимого ріпаку у стан ґрунтів, довкілля та загальну стабільність господарства є не менш важливим, аніж цінність цієї культури як джерела доходу та стабілізатора зернової сівозміни.

На відміну від ярих культур, за умови правильної обробки озимий ріпак забезпечує 11 місяців надґрунтового покриву, що обмежує шкідливий вплив вітрової та водної ерозії на ґрунти впродовж вразливих зимових місяців без потреби у додаткових витратах і робочому навантаженні.,

За цей час приблизно 280 000 м первинних і вторинних коренів на кожному гектарі додатково стимулюють аерацію ґрунту та зменшують небезпеку вилуговування нітратів крізь ґрунтовий профіль, а також стікання з його поверхні. Ці корені та істотний ріст надземної частини рослин зазвичай створюють до 12 т/га біомаси на рік, котра під час загортання в ґрунт після збирання врожаю робить істотний внесок у відновлення родючості та збагачення гумусу.

Ріпак історично виконував корисну роль як культура-стабілізатор при сівозміні, пригнічуючи бур'яни та поліпшуючи якість ґрунту. Він є диверсифікувальним чинником у сівозмінах, що зумовлює підвищення врожайності зернових. Також сільськогосподарські культури стають здоровішими, що веде до зниження витрат. Термін вирощування ріпаку та, зокрема, дати сівби добре узгоджуються з періодом сівби інших культур сівозміни.

Ріпак як попередник пшениці стимулює її врожайність

Пшениця, вирощена після ріпаку, забезпечує приблизно на 10% вищий врожай, ніж пшениця після пшениці. Різниця у врожайності може сягати 30%.

Ріпак дешевший у виробництві, аніж пшениця

Витрати на гербіцидний захист пшениці, в якої попередником був ріпак, є нижчими. Також у такої культури можуть бути зменшені витрати й на фунгіцидний захист. Норми внесення азоту та фосфору також є нижчими.

Ріпак підвищує цінність гною

Він здатен абсорбувати понад 100 кг азоту, якщо його використовувати доволі рано. І наприкінці літа його біомаса несе великі можливості для збагачення господарства органікою.

Ріпак перериває цикл хвороб зернових

Фомоз, склеротиніоз, переноспороз і фузаріозне в'янення є вкрай частими за коротких сівозмін зернових. Сприятливий вплив ріпаку на сівозміну зернових пояснюється винятково ефектом «зрізування». Ба більше, розкладання решток ріпаку, багатих на глюкозинолати, призводить до утворення токсичних сполук, здатних пригнічувати патогенні грибкові утворення, що зберігаються у ґрунті.

Чергування посівів сприяє боротьбі із бур’янами

Чергування культур дає змогу краще контролювати бур'яни, комбінуючи різні засоби контролю. Практика монокультури сприяє бур'янам, цикл яких збігається з циклом культури, а класи ідентичні. Ріпак так перешкоджає розмноженню бур'янів із весняним або зимовим циклом розвитку. Займаючи ґрунт із вересня по червень, він обмежує розвиток однорічних бур'янів упродовж десяти місяців за умови, що осінній гербіцидний захист проведений якісно.

Це, своєю чергою, поліпшує як дренаж, так і утримання ґрунтової води, структуру та стійкість ґрунту, дальшу доступність і поглинання нутрієнтів. Подрібнені та рівномірно розподілені по поверхні ґрунту як мульча перед посівами й культивацією озимих зернових пожнивні рештки ріпаку наприкінці літа можуть також забезпечити цінний захист від втрати вологи. Економічна та екологічна стійкість господарства загалом, а також його ґрунтів зростає завдяки впровадженню озимого ріпаку до зернової сівозміни.

Як додаткова економічно вигідна культура, що має іншу кліматичну вразливість і ринкові можливості, аніж зернові культури, ріпак ефективно знижує ризики сучасної дедалі непередбачуванішої погоди та мінливих цін на сировинні товари. Озимий ріпак також вважають особливо цінною польовою рослиною для дикої природи сільськогосподарських угідь. Його щільний покрив із жорсткими стовбурами забезпечує ідеальне середовище для широкого спектра корисної фауни та популяцій безхребетних живих організмів, водночас захищаючи поверхню ґрунту від сонця і вітру, зберігаючи належний рівень вологості.

ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ:

Люцерна

Люцерна (Medicago) – це поширена трав’яниста рослина з сімейства бобових. Дика поросль зосереджена на території середньоазіатських і середземноморських країн. Завдяки своїм сидеративним властивостями люцерна високо цінується в сільському господарстві і часто використовується як корм для худоби. Популярність і широке застосування трава набула кілька тисячоліть тому. Люцерна є чудовим медоносом і володіє набором корисних лікувальних властивостей. Крім цього, рослина відрізняється декоративністю і привабливим зовнішнім виглядом, що дає привід вирощувати люцерну на садовій ділянці в якості природного озеленювача.

Люцерна опис

Люцерна має як однорічні, так і багаторічні видові форми. Стебла починають галузиться від самої основи або у верхній частині, утворюючи низькорослий розгалужений чагарник. Кореневище досить щільне і сильне, здатне проникати в землю на велику глибину і містить мережу бічних відводків. У них накопичуються корисні речовини, які важко отримати рослинам з поверхневим кореневищем. У окремих представників роду є прикореневі пагони, розташовані в горизонтальному напрямку. Оскільки люцерна відноситься до групи бобових, її коріння також покривається бульбами, де живуть азотфіксуючі бактерії. Функції бактерій полягає в тому, щоб переробляти азот і збагачувати грунт поживними речовинами.

Пагони усипані черешковим листям, яке з’єднується поштучно в розетки округлої форми. Кожен листочок прикріплений до окремого черешка. Центральний сегмент виглядає довшим на тлі інших листочків. Краї зубчасті. З вивороту пластинки покриваються коротким ворсом.

Ближче до верхівки куща на пагонах розкриваються суцвіття-кисті або головчаті бутони у формі циліндра. Розмір квіток від 1,5 до 8 см. Віночки утворюються з пелюсток і зовні нагадують вітрильник або метелик. Знизу пелюстки зростаються. Суцвіття тримається на довгих квітконіжках з маточкою і тичинками. Спочатку розквітають бутони в нижній частині квітконіжки. Забарвлення люцерни переважно синє, фіолетове або жовте. Однак існують і гібридні сорти зі строкатим забарвленням. Процес бутонізації відбувається через два місяці, після того як насіння люцерни опинилися в грунті, і триває протягом 3-х або 4-х тижнів. Цвітіння однієї кисті триває близько 10 днів. Кожен день на світ з’являється по 3-5 свіжих бутона.

Квітки запилюються завдяки комахам. На місці обпилених бутонів формуються боби, пофарбовані в бурий або коричневий тон. Форма плодів у вигляді місяця або спіралі. Порожнина бобів наповнена дрібним жовтим або коричневим фасолеподібним насінням. Шкірочка насіння щільна, погано пропускає вологу.

Посадка люцерни

Посадку люцерни рекомендується здійснювати посівним шляхом. Насіння відправляють в грунт в березні, коли починаються перші сільськогосподарські роботи. Ділянку заздалегідь перекопують, грунт пересипають вапном і поливають. Перед посівом матеріал піддають стратифікації і обробці спеціальними препаратами, які допоможуть захистити рослини від інфекційних захворювань. Посів насіння люцерни роблять рядками. Глибина посіву повинна складати не більше 1,5 см. Для рівномірного розподілу насіння його попередньо змішують з піском.

Садівники також займаються посадкою люцерни поруч зі злаковими рослинами, але варто бути готовим до того, що кущі почнуть відчувати брак сонячного світла. В результаті трава почне повільніше рости, а кількість насіння зменшиться вдвічі. Найкращий ріст люцерни спостерігається в тому випадку, якщо посів організовувати рядами з інтервалом не менше 45 см, тоді запилення буде відбуватися набагато ефективніше.

Щоб засіяти великі ділянки люцерни з метою вирощування кормів, застосовують бурякові сівалки. Якщо необхідно виростити кілька кущиків трави в саду, допускається розкидання насіння люцерни вручну. Головне, не допустити пересихання грунту і підтримувати достатній рівень вологи в прикореневій зоні.

Вирощування люцерни

Вирощування люцерни не викликає особливих труднощів для садівників. Кущі полюбляють освітлені ділянки. Тінь дає низькорослу і малорозвинену поросль. Субстрат підбирають поживний і такий, щоб пропускав повітря з нейтральним або слаболужним середовищем. Найбільше траві підходять суглинні типи грунтів, а солончаки, кам’янисті насипи і важкі глинисті структури, де близько розташовані грунтові води, погано впливають на її зростання. В такому середовищі навряд чи зможуть розмножуватися бульбочкові бактерії.

Нетривала посуха практично не завдає шкоди рослині, однак занадто сухий грунт, без регулярного зрошення незабаром призведе до загибелі і пересихання коренів. І, навпаки, зайва волога сприяє розвитку борошнистої роси. Трава особливо чутлива до вологи на перших роках життя.

Оптимальною температурою вирощування люцерни є + 22 … + 30 ° C. Періоди виснажливої спеки рослина стійко витримує. Деякі сорти люцерни здатні виживати навіть при глибоких морозах в самих північних регіонах планети.

Молоду поросль потрібно уберігати від бур’янів. Ділянку періодично розпушують і підгортають.

Якщо люцерна призначена для кормових цілей, траву скошують по мірі росту. У перший раз, коли настає бутонизація, і повторюють, коли рослина активно цвіте. Скошування переноситься майже безболісно. Через місяць або півтора культура знову радує квітами. Щоб запобігти вилягання трави, проводять підрізання коренів в горизонтальному напрямку за допомогою спеціальних інструментів. Йдеться про культиватори і плоскорізи.

Зрідка люцерна піддається грибковим захворюванням. Зупинити поширення хвороби допомагає бордоська рідина. Небезпечними паразитами, які представляють серйозну загрозу, є довгоносик, люцерновий клоп, товстоніжка. Справитися з ними дозволяють інсектицидні препарати.

Як сидерат люцерну використовують на присадибних ділянках та на польових угіддях. Трава вважається високопродуктивним добривом. Щорічно рослина забезпечує від 8 до 10 укосів і нарощує близько 120 т зеленої маси з одного гектара землі. Завдяки життєдіяльності культури відбувається збагачення грунту азотом. Якщо на ділянці переважає вологий мікроклімат, біомаса самостійно розкладається, що поліпшує склад грунту і знижує кислотність.

Вирощування люцерни в якості кормової трави

У тканинах люцерни присутня велика кількість протеїну, амінокислот, калію, фосфору, чим пояснюється її попит в сільськогосподарській галузі. Трава виступає відмінною кормовою культурою для дрібної та великої худоби. Коли рослина перебуває на етапі бутонізації, харчова цінність порослі вважається максимальною. Що стосується користі трави, збір краще здійснювати в період цвітіння.

Довжина пагонів для скошування на кормові цілі повинна становити від 8 до 10 см. Обрізання порослі на зазначеній позначці дозволить швидше надалі відновити зелений покрив. Протягом року виконують не більше 3-х скосів. Заготовлена сировина використовується в якості свіжої підгодівлі або висушується на сіно, з якого роблять кормові брикети або гранули.

Види і сорти люцерни з фото

Налічується понад сотні різних модифікаційних форм люцерни.

Люцерна серповидна (Medicago falcata)

Кущики люцерни серповидної мають добре розгалужене кореневище і прикореневі відведення. Висота рослини становить 40-80 см. Поверхня стебел гладка або опушена тонким ворсом. Листя овальне або ланцетне виходить з черешків. Розмір пластинок коливається в межах 0,5 2,2 см. Головчате суцвіття розпускається на початку або в середині літа. Китиці утворюються з безлічі дрібних бутонів. Квітконіжки низькі. Коли закінчується процес запилення, формуються серповидні боби з залозистим ворсистим нальотом. Розмір плодів в залежності від віку рослини становить близько 8-12 мм.

Люцерна хмелеподібна (Medicago lupulina)

Зустрічаються як однорічні, так і дворічні представники даного виду люцерни. Кореневище більш тонке, ніж у попередньої трави. Висота стебел від 10 до 50 см. Листочки з черешковою основою. Їх довжина не перевищує 15 мм, а форма нагадує маленькі ромбики. Листя люцерни хмелеподібної має клиноподібний початок і ледь помітну виїмку. Зовнішня сторона пластинки покрита ворсом. Квітки жовтого відтінку збираються в головчаті колоски. Рослина плодоносить односім’яними бобами, які виглядають, як маленькі бруньки. Поверхня бобів захищена ворсом. У міру дозрівання плоду ворс зникає.

Люцерна посівна (Medicago sativa)

Кущі цієї люцерни дуже гнучкі, крона розвивається переважно у верхній частині. Довжина стебел доходить до 80 см. Головний корінь потовщений і міцний, листочки овальні. Квітконоси з пазушною основою містять пишні головки квітучих китиць, довжина яких приблизно 2-3 см. Колірна гамма суцвіть представлена в синіх і фіолетових тонах. Плоди скручені, як равликові стулки, виростають в довжину на 6 мм.

Люцерна гібридна (Medicago x varia)

Висота багаторічника досягає від 70 до 120 см. Пагони утворюють широку розлогу крону і покриваються черешковими листочками. Пластинки овальні, опушені зсередини ворсинками. Суцвіття кулясте, виростає на квітконіжках, що визирає з пазух листя. Китиці пухкі, довжиною від 32 до 5 см. Забарвлення суцвіть строкате або однотонне. Зустрічаються блакитні, фіолетові і жовті види люцерни гібридної. Плоди більші, ніж звичайні боби. Шкірочка бобів оливкового або жовтого кольору. Форма плоду спіралевидна.

Корисні властивості

Рослина багата різними корисними речовинами. Люцерна знайшла своє застосування навіть в китайській медицині. У складі трави міститься багато мінеральних речовин, вітамінів, білків, фітогормонів. Лікувальними властивостями володіють стебла, листя і квітки, які заготовлюються під час закладки бутонів або в процесі цвітіння. Сировину висушують і пересипають в мішечки з тканини. На їх основі готують настої і відвари. Сік, отриманий зі свіжоскошеної люцерни, вважається ефективною біоактивною добавкою. Сік призначають пити для зниження рівня холестерину, вивільнення зайвої рідини і стабілізації функціонування шлунково-кишкового тракту.

Трава люцерна використовується в якості народного засобу для лікуванні цукрового діабету, ревматизму, подагри, гепатиту і хвороб, пов’язаних з ендокринною системою.

Люцерна сприяє зміцненню організму і ефективно бореться з багатьма серйозними захворюваннями. Рослину рекомендують вживати жінкам при гормональному збої та міомі матки.