Щури – гризуни, які давно живуть поруч із людиною. Їх налічується близько 64 видів. Цікаві факти про щурів наводить довідник про тварин Рetkeen і портал National Geographic. Еволюція людства на Землі почалася близько 3 млн років тому, а щури мешкають на планеті понад 55 млн років. Вони пережили льодовиковий період, стихійні лиха, зокрема виверження вулканів, повені та землетруси. Сайт Phys.org, що спеціалізується на точних і природничих науках, навів дані про знахідку, яку зробили вчені в Китаї. Вони виявили скам’янілості стародавнього щура, який жив 160 млн років тому. Він умів лазити по деревах, харчувався рослинами і тваринами. Щуряча популяція пережила динозаврів і мамонтів і почувається комфортно в сучасних мегаполісах. Щури родом із Південно-Східної Азії. Близько 200 тисяч років тому вони переселилися в Північно-Східну Азію, а потім на Близький Схід. Пізніше вони з’явилися в Африці і потрапили на інші континенти через торгові морські шляхи. Щури різних видів нині мешкають в Африці, Європі, Азії, Північній і Південній Америці. Їх можна зустріти на невеликих островах поруч із цими континентами. Що їдять щури? Довідник про тварин Рetkeen пише, що щури всеїдні та нерозбірливі в їжі. У сільській місцевості більшість щурів харчуються листям і стеблами рослин, фруктами і насінням, поїдають зерно, крупи, дрібних ссавців, яйця, равликів, рибу. Коли настають голодні часи, вони навіть вдаються до канібалізму, щоб вижити. Міські щури мігрують туди, де є постійний запас їжі та води. Вода для них так само важлива, як і їжа. Вони гніздяться біля каналізаційних стоків, каналів, озер, окупують сміттєзвалища. Щури поїдають їстівні залишки, які викидають люди. Скільки живуть щури? Дослідник природи Шраддха Бхатта уточнює, що дикі щури можуть жити 1-2,5 року. На тривалість їхнього життя впливає наявність джерела живлення та умови, в яких живе гризун. У тварин, які проводять багато часу в каналізації, життєвий цикл набагато коротший, ніж у щурів, що мешкають у чистіших місцях. Вони гинуть від інфекцій і нестачі їжі. У щурів багато ворогів. Тому більшість із них помирає, не досягнувши однорічного віку. Щури вважаються живучими тільки тому, що вони швидко відтворюють своє потомство. Як бачать щури? Щури бачать навколишній світ у сірих тонах. Червоний колір і його відтінки створюють для них повну темряву. Порівняно з іншими ссавцями у щурів слабкий зір. Вони бачать у 30 разів гірше, ніж люди. Уже в дворічному віці гризуни стають практично сліпими. У повній темряві щури нічого не бачать. Для переміщення в просторі вони користуються нюхом і нюхом, які їм забезпечують вібриси і ніс. Як щури проявляють любов? До своїх побратимів гризуни виявляють любовні почуття, облизуючи їхню шерсть. Такий жест показує щиру турботу і ніжність. У момент отримання задоволення вуха гризунів змінюють колір. У розслабленої і щасливої тварини вони рожевіють. Коли щур особливо щасливий і задоволений, він скрипить зубами, ніби муркоче. Ці тварини навіть уміють сміятися: вони видають ультразвукові шуми. Людське вухо не вловлює такі частоти. Щури мають абстрактне мислення, складають у цьому конкуренцію навіть людині. У них непогана пам’ять. Лабораторні щури за пам’яттю виходять із найскладніших лабіринтів, на що здатна не кожна людина. Кмітливість щурів підкреслює їхнє вміння красти яйця. На таке полювання звірята виходять удвох. Один щур лягає на спину, а другий закочує яйце йому на живіт, щоб воно не розбилося. Ще щури вміють розпізнавати отруйні речовини і рідко потрапляють у пастки. Щури – соціальні тварини, тому живуть великими групами. У них є визнаний усіма лідер, заступник лідера і шістки, які перебувають на найнижчому щаблі ієрархії. Лідер часто втручається в розбірки між підлеглими, перевертає агресивного забіяку на спину й утримує лапами. Ватажок проявляє свій характер по-різному, а заступники часто перевіряють його на стійкість. Коли старший у зграї старіє, заступник може його повалити. Для цього йому потрібно довести свою перевагу у смертельній бійці. Тіло гризунів влаштоване так, що вони можуть пролізти в будь-яку дірку. Для щура головне, щоб у щілину пройшла голова, а тіло він підтягне. Міцні ноги і чіпкі лапки допомагають звірку спритно лазити по мотузках і дротах. Якщо виникла загроза життю або необхідність дістати їжу, щури пірнають у воду і пливуть на потрібну відстань. За даними видання National Geographic, у каналізації вони можуть проплисти трубою 3 хвилини і вибратися назовні в чаші унітазу. Щурів прийнято вважати шкідниками і переносниками інфекцій, але в дикій природі вони відіграють важливу роль. Вони вживають у їжу злакові рослини і таким чином регулюють посіви на диких плантаціях. Звірята обожнюють яйця птахів, тому часто селяться поруч із пташиними колоніями. Крадучи яйця, гризуни встановлюють баланс у розмноженні та розселенні багатьох видів птахів. У харчовому ланцюжку щури стають кормом для хижих птахів, лисиць та інших м’ясоїдних тварин. Їх масове винищення може призвести до втрати харчової бази та порушення екологічного балансу. За наявності джерела живлення кількість щурів зростає в геометричній прогресії. Таке сусідство не подобається людям, і вони придумують різні способи позбавлення від неприємних гризунів. Але розумні щури навчилися співіснувати з людиною та іншими тваринами, тому виживають у найнесприятливіших умовах. Як ми з’ясували в попередньому параграфі, необхідною умовою здійснення статевого розмноження в багатьох еукаріотичних організмів є мейоз. Він здебільшого веде до утворення гаплоїдних клітин. Ці клітини можуть потім зливатися одна з одною в процесі запліднення. Багато одноклітинних організмів (наприклад, хламідомонада) більшу частину свого життєвого циклу існують у вигляді таких гаплоїдних клітин. Вони розмножуються шляхом мітозу з утворенням ідентичних гаплоїдних клітин (набір хромосом у процесі мітозу не змінюється: у результаті мітозу гаплоїдної клітини утворюються дві ідентичні гаплоїдні клітини), але за потреби можуть зливатись одна з одною з утворенням диплоїдної клітини, що вступає в мейоз і завершує цикл (рис. 30.1). До розгляду життєвих циклів різних живих організмів ми ще повернемося наприкінці параграфа. А зараз зосередимо нашу увагу на життєвому циклі людини. Людина, як і більшість ссавців, розмножується переважно статевим шляхом 1 . Усі клітини нашого тіла ди- чи поліплоїдні й утворюються в результаті мітотичних поділів. У процесі мейозу в людини утворюються особливі гаплоїдні клітини, призначені лише для здійснення процесу запліднення. Їх називають статевими клітинами, або гаметами. У людини два типи гамет: рухливі чоловічі — сперматозоїди та нерухливі жіночі — яйцеклітини. Будову яйцеклітини та сперматозоїда зображено на рисунку 30.2. Статеві клітини людини спеціалізовані для виконання своїх функцій. У сперматозоїді практично немає цитоплазми — увесь корисний об’єм займає ядро, що розташоване в голівці. Інша частина клітини слугує для руху: це джгутик — двигун, що несе сперматозоїд назустріч яйцеклітині, і проміжна частина, що містить величезну спіральну мітохондрію, яка виробляє АТФ для забезпечення джгутика енергією. У передній частині голівки сперматозоїда міститься акросома. Це видозмінений комплекс Гольджі, що містить ферменти, потрібні для розщеплення радіальної корони яйцеклітини перед заплідненням. А яйцеклітина, навпаки, нерухлива й містить багато цитоплазми, яку буде використано для побудови перших клітин майбутнього ембріона. Дозріла яйцеклітина оточена супутніми клітинами — фолікулярними клітинами, які обслуговують її. Фолікулярні клітини утворюють довкола яйцеклітини шар, що має красиву назву — радіальна корона. Рис. 30.1. Мітоз, мейоз і запліднення в життєвому циклі хламідомонади 1. Гаплоїдні клітини живуть і розмножуються шляхом мітозу. 2. Несприятливий фактор довкілля стимулює утворення гамет. 3. Гамети протилежної «статі» зливаються. 4. Утворюється диплоїдна зигота з міцною оболонкою. 5. Зигота ділиться шляхом мейозу, утворюючи чотири гаплоїдні зооспори.
1 Формування однояйцевих близнюків можна розглядати як нестатеве розмноження ембріона на ранніх стадіях розвитку. У людини це доволі рідкісне явище, але в деяких тварин, наприклад у дев’ятисмугого броненосця, відбувається регулярно. Рис. 30.2. Будова гамет А. Сперматозоїд. Б. Яйцеклітина. 1. Голівка. 2. Шийка. 3. Мітохондріом. 4. Ядро. 5. Акросома. 6. Хвіст (Джгутик). 7. Радіальна корона. 8. Цитоплазма. У людини перебіг процесів утворення сперматозоїдів і яйцеклітин має низку відмінностей (рис. 30.3). Під час формування сперматозоїдів усі чотири гаплоїдні клітини, що утворилися в результаті мейозу, стають сперматозоїдами. Під час формування яйцеклітини лише одна клітина стає яйцеклітиною, а решта — полярними тільцями, що в заплідненні участі не беруть. У чоловіка утворення сперматозоїдів і мейоз починаються в процесі статевого дозрівання, а потім відбувається постійно. У жінок усе дещо складніше. Річ у тім, що мейоз у жінок починається ще на ембріональних стадіях розвитку, але потім «завмирає» в профазі мейозу І. Періодично в статевозрілої жінки мейоз «розморожується» й веде до утворення яйцеклітини та трьох полярних тілець. Рис. 30.3. Формування сперматозоїдів і яйцеклітини в результаті мейозу в людини 1. Сперматоцит. 2. Сперматиди. 3. Сперматозоїди. 4. Ооцит. 5. Полярні тільця. 6. Яйцеклітина. Рис. 30.4. Різноманіття статевих клітин А. Сперматозоїд рака. У сперматозоїда рака джгутика нема, проте він рухливий і має вінець із ниток, завдяки яким пересувається й шукає яйцеклітину. Б. Сперматозоїд щура. У багатьох гризунів голівка сперматозоїда вигнута у вигляді гачка. Такі сперматозоїди здатні зчіплятися один з одним та плисти разом. Це збільшує їхню швидкість і шанси дістатися яйцеклітини. В. Сперматозоїд гінкго. Сперматозоїд голонасінної рослини гінкго має кілька тисяч джгутиків, розташованих по спіралі. На відміну від нього, чоловічі гамети квіткових рослин позбавлені джгутиків чи інших рухомих структур. Г. Муха дрозофіла має найдовші сперматозоїди в природі — за довжини тіла, трохи більшої за 5 мм, довжина хвоста сперматозоїда становить майже 6 см! Вважають, що такий довгий хвіст заважає сперматозоїдам інших самців запліднити яйцеклітину: після парування самця та самиці сперматозоїди своїми хвостами просто перекривають доступ новим сперматозоїдам до яйцеклітин. Д. Яйце африканського страуса. Жовток пташиного яйця — це і є яйцеклітина. Либонь, це одна з найбільших яйцеклітин у світі. Будова статевих клітин організмів дуже різна Будова статевих клітин, особливо сперматозоїдів, дуже різноманітна в живих організмів. Наведемо лише кілька яскравих прикладів, що демонструють, наскільки дивовижну будову можуть мати клітини, що беруть участь у статевому розмноженні (рис. 30.4). Запліднення потрібне для відновлення диплоїдного набору хромосом Розглянемо процес злиття яйцеклітини й сперматозоїда в людини, який називають заплідненням. У процесі запліднення сперматозоїд підпливає до яйцеклітини, прикріплюється до її поверхні, завдяки чому відбувається злиття плазматичних мембран. Ядро сперматозоїда опиняється всередині цитоплазми яйцеклітини. Джгутик і мітохондрія при цьому відпадають (саме тому всі наші мітохондрії дісталися нам від матері, а не від батька). Після цього відбувається об’єднання хромосомних наборів сперматозоїда та яйцеклітини. Це супроводжується відновленням диплоїдного набору хромосом. Отриману клітину називають зиготою. Це перша клітина багатоклітинного організму, з якої шляхом мітотичних поділів утворюються решта клітин організму. Усі вони будуть генетично ідентичні одна одній та зиготі. Докладніше вивчити, як відбувається процес запліднення в людини, ви можете, переглянувши відео за посиланням. Мейоз і запліднення відбуваються в різних організмів на різних етапах життєвого циклу Як ми вже неодноразово згадували, для здійснення статевого розмноження більшості еукаріотів потрібне проходження двох процесів — мейозу та запліднення. Однак ці процеси можуть відбуватися на різних етапах життєвого циклу організмів. Про життєвий цикл людини й хламідомонади вже йшлося раніше. А зараз розглянемо ці та деякі інші життєві цикли докладніше. Клітини людини більшу частину життєвого циклу мають диплоїдний набір хромосом (рис. 30.5, А). Ди- чи поліплоїдні клітини тіла утворюються в результаті мітозу. У ході мейозу утворюються спеціалізовані статеві клітини — сперматозоїди та яйцеклітини. Рис. 30.5. Різноманіття життєвих циклів організмів зі статевим розмноженням А. Людина. Б. Спірогіра. В. Папороть. Ці клітини гаплоїдні, вони не діляться й слугують лише для запліднення. У результаті запліднення утворюється диплоїдна зигота, із якої розвивається весь багатоклітинний організм. Такий життєвий цикл властивий тваринам. У нитчастої водорості спірогіри (її ви можете регулярно бачити в прісних водоймах, вона утворює тонкі зелені нитки, що нагадують волосся) клітини більшу частину життєвого циклу мають гаплоїдний набір хромосом (рис. 30.5, Б). Саме з гаплоїдних клітин побудовано її нитки. Ці гаплоїдні клітини діляться мітозом, утворюючи собі подібних. У спірогіри немає спеціалізованих статевих клітин, проте клітини сусідніх ниток можуть зливатися одна з одною. Такий процес має назву кон’югація й, по суті, є заплідненням. Після кон’югації утворюється диплоїдна зигота, яка ділиться мейозом з утворенням чотирьох гаплоїдних клітин. Ці гаплоїдні клітини ділитимуться мітозом, утворюючи нові нитки спірогіри. Чи не найскладніші життєві цикли у вищих рослин. Розглянемо життєвий цикл папороті (рис. 30.5, В). Власне, зелена рослина, яку ми можемо спостерігати в лісі, диплоїдна. Але на нижньому боці листя папороті відбувається процес мейозу, що веде до утворення гаплоїдних спор. Ці спори розносяться вітром. Якщо спора потрапляє у вологий ґрунт, то вона береться до мітотичних поділів. У результаті цих поділів формується багатоклітинна пластинка — заросток. Усі клітини заростка гаплоїдні. Заросток здатний утворювати спеціалізовані гамети, але робить він це шляхом мітозу, а не мейозу. У результаті злиття гамет утворюється диплоїдна зигота, із якої розів’ється відома нам рослина. Таким чином, у життєвому циклі папороті відбувається чергування двох багатоклітинних поколінь: диплоїдного, що утворює спори шляхом мейозу, і гаплоїдного, що утворює гамети шляхом мітозу. Такий життєвий цикл характерний для вищих рослин, тільки співвідношення фаз життєвого циклу сильно варіюється. У багатьох організмів розвиток від моменту виникнення (при заплідненні чи при відокремленні від батьківського організму) до закінчення існування включає два етапи: ембріональний і постембріональний. На першому з них відбувається розвиток від зиготи до народження (вилуплення, проростання), а на другому — власне існування та розмноження. Поміркуймо Знайдіть одну правильну відповідь 1. Якщо клітина хлібопекарських дріжджів ділиться мейозом, то це означає, що 2. Мейоз для утворення сперматозоїдів у людини відбувається, починаючи з періоду 3. Для утворення зиготи в людини необхідним є 4. У папоротей гаплоїдною клітиною є 5. Нервові клітини мозку генетично ідентичні Сформулюйте відповідь кількома реченнями 6. Чому в людини в результаті мейозу утворюються три полярні тільця й лише одна яйцеклітина? 7. Який хромосомний набір і чому мають клітини хламідомонади, що утворюються в результаті мітозу? 8. Які особливості будови сперматозоїда вказують на те, що він призначений лише для запліднення? 9. Як має відбуватися життєвий цикл диплоїдного організму з диплоїдними гаметами? 10. У чому схожість і відмінність життєвих циклів спірогіри та папороті? Знайди відповідь і наблизься до розуміння природи 11. Деякі сперматозоїди, наприклад, у квіткових рослин, не мають рухомих структур. А як же вони дістаються до яйцеклітини? 12. Чому організми різних статей у ссавців утворюють різну кількість гамет: самець — багато, а самиця — мало? 13. Чому всередину яйцеклітини проникає лише один сперматозоїд? Як забезпечується таке обмеження? Дізнайся самостійно та розкажи іншим 14. У чому відмінність між однояйцевими та різнояйцевими близнюками? Який варіант трапляється в людини частіше й чому? 15. Як змінюється співвідношення тривалості та розмірів гаплоїдної й диплоїдної фаз у вищих рослин різних груп? Миші і щурі – стародавні супутники людини. У міфах Стародавнього Єгипту (2000 років до н.е.) їм відведено не останнє місце. Справа в тому, що головним багатством древніх єгиптян було зерно, в основному пшениця, яку вони зберігали у великих зерносховищах, а від ненажерливих пацюків і мишей, його не врятує навіть грізна охорона. Від голоду єгиптян врятували кішки, які винищили гризунів. Саме завдяки мишам, кішку єгиптяни стали вважати священною твариною. Про щурів і мишей згадували у творах античної культури і Стародавнього Риму (Аристотель, Гомер, Плутарх, Горацій, Гіппократ та ін.). Незважаючи на погану славу гризунів, стародавні греки і римляни вірили в їх здатність виліковувати людські хвороби. Середньовічні лікарі використовували кров мишей для лікування катаракти, бородавок. Якщо до мишей далеко не всі відчувають неприязні почуття, то важко знайти іншу тварину, до якої б люди, практично одностайно, ставилися з такою огидою, як до щурів. Таке ставлення сформувалося «на генетичному» рівні, тому що в давнину поява щурів часто супроводжувалося епідеміями «чорної смерті» – чуми, перед якою, в той час, людство було безсильне. Перші публікації в європейській літературі зі згадуванням щурів припадають на кінець XVII століття. Швидше за все, мова йшла про чорного щура. А перші дані, саме про сірого щура, датовані 1736 роком. Сірий пацюк, або Пасюк (Rattus norvegicus) – один з найбільших представників сімейства мишачих (Muridae) загону гризунів (Rodentia). Довжина тіла дорослої особини становить не більше 250 мм, хвоста – не більше 120 мм (хвіст завжди коротше тіла), маса – може досягати 500 г і більше. Статура щільна, голова широка, тупа. Хутро жорстке з довгими остевими волосками. Біля основи волоски забарвлені в сірий колір, вершинка – в чорний, середня частина – в рудувато-жовтий, що в сукупності дає коричнево-сіре забарвлення зверху тіла тварини. Тон забарвлення щурів залежить від стадії росту волосків, тому молоді особини сіріші ніж дорослі і в міру зростання починають становитися рудими. Черевце має брудно-біле забарвлення, межа між спинною і черевневою частиною тварини помітна, хоча й не дуже чітка. Хвіст голий, покритий лускатими кільцями з рідкісними волосками між ними. Існує хибна думка, що забарвлення чорного пацюка (Rattus rattus), якого так успішно з європейського континенту витіснив сірий щур, дійсно чорне. Це не так. Хоча в забарвленні чорного пацюка коричневих тонів помітно менше і присутній «металевий» відтінок, але тільки за кольоровими характеристиками, з 100% -ою впевненістю, ці види розрізнити неможливо. Чорний щур менше сірого, мордочка подовжена і більш витягнута, хвіст більше довжини тіла. І головна відмінна риса – відігнуте вперед вухо досягає краю очей (у сірого щура не досягає). Залежно від місця проживання, сірих щурів можна розділити на 2 екологічні форми: екзоантропні («дикі»), що мешкають круглий рік у відкритих стаціях і синантропні, що населяють будинки людини і споруди, в тій чи іншій мірі пов’язані з його діяльністю. У природі щури заселяють навколоводні біотопи: берегову лінію водойм (ставків, річок, озер), заплавні ділянки річок, малих річок, струмків. На відміну від своїх синантропних побратимів «дикі» сірі пацюки не розмножуються в холодну пору року, поводяться як дрібні хижаки, хоча частка рослинних кормів в їх раціоні займає досить велике місце. Тривалість життя їх коротша, а «вгодовані», великі особини відсутні. Синантропні щури заселяють абсолютно все! Житлові будинки (будь-то одно- або багатоповерхові), підприємства харчової промисловості та громадського харчування, тваринницькі ферми, річкові та морські порти, суди, звалища, системи каналізації та багато, багато іншого. Сірим щурам, в більшості випадків, властиво жити групами або кланами. Кожен клан займає певну ділянку території, на якій є всі умови для існування: їжа, вода, місця для побудови розгалуженої мережі нір. Клан складається з домінантного самця, 2-3 дорослих самців і 5-8 самок, 10-15 молодих тваринок і 20-30 щурят. Домінантний самець мітить межі території своєї групи і захищає її від зазіхань інших кланів. Сірі пацюки всеїдні. Причому продукти тваринного походження займають чільне місце в їх раціоні. Дрібні гризуни, жаби, риба, молюски, комахи, пташині яйця, м’ясні і молочні продукти – щури поїдають все, що тільки можуть зловити або дістати! Не нехтують вони й різними корнеплодами, зерном, крупами. В експерименті на протязі 3-х тижнів одну групу сірих щурів годували виключно продуктами рослинного походження. У підсумку, гризуни помітно втрачали у вазі, а частина загинула. А ті гризуни, яких годували тільки сирим столовим буряком, гинули від голоду на 3-4 добу. Другу групу годували відвареним м’ясом. Тут спостерігалася протилежна картина: звірята жиріли, додавали у вазі і відчували себе чудово. Коли ж сірих щурів замінили на чорних, зоологи були злегка здивовані: втрачали у вазі щури, що харчувалися м’ясом, а «ті, що сиділи на рослинній дієті» виглядали вгодованими і абсолютно здоровими! Дивує здатність щурів «пити» з пляшок. Як вони це роблять? Опускають хвіст в горлишко пляшки, а далі злизують з нього рідину (молоко, кефір і т.д.). Таким нехитрим методом один гризун може «випити» півпляшки молока. Навіть у зоологів немає однозначної відповіді на питання: чи роблять щури кормові запаси? На мою думку – роблять! Але не всі і не завжди … Інколи, але зустрічаються нори «диких» щурів з 5-7 кг пшениці, вівса, 2-3 кг моркви. Не кажучи вже про притулки їх синантропних побратимів. Наприклад, при ремонті в одному з приватних будинків, господарі зірвали стару дерев’яну підлогу, з метою замінити на нову … і були злегка шоковані! Під підлогою вони виявили: 4 відра картоплі, 15 кг моркви, 36 курячих яєць і 3 (!) кг колись морожених пельменів! Сірі пацюки, як і всі гризуни, відзначаються високою плодючістю. При сприятливих температурних показниках і наявності достатньої кількості корму, здатні до розмноження протягом цілого року. Протягом 12 місяців одна самка приносить від 2 до 8 приплодів з 6-12 дитинчатами в кожному. Проста математика і що ми маємо? До 800 «нових» щурів в рік тільки від 1 самки! Хоча в реальних умовах ця цифра значно нижче. Вагітність у щурів триває близько 3 тижнів. Щурята народжуються голими і сліпими, на 10-й день обростають шерстю, на 15 відкриваються очі, а на 25-30 день вже починають жити самостійним життям. В тримісячному віці щури вже готові до розмноження. Тривалість життя «диких» щурів становить 1,5-2,5 року, синантропних – до 4 років. Сірий пацюк – наймасовіший за чисельністю синантропний вид гризунів в світі! Тому і економічний збиток для людства вони приносять найбільший. Вчені підрахували: один щур за рік з’їдає до 22 кг зернових продуктів або до 10 кг м’ясних. Втрати сировини м’ясокомбінатів, хлібозаводів і інших підприємств харчової промисловості, від діяльності щурів, можуть досягати дуже великих розмірів. А для тваринницьких ферм, птахофабрик, щури – справжнє лихо! У щурів, як і у всіх гризунів, різці ростуть протягом всього життя, тому звір змушений щось постійно гризти, для їх сточування. З цього випливає наступна «щуряча» проблема: псування різних матеріалів. Вони гризуть буквально все! Нерідкі випадки виникнення пожеж, внаслідок «короткого» замикання проводів, перегризенних щурами. Епідемічне значення щурів також велике. Вони є переносниками і природним резервуаром таких інфекцій: чума, лептоспіроз, туляремія, сказ, іезсініоз, еризипелоїд, бруцельоз, лістеріоз, сальмонельоз, трихінельоз та ін. В більшості випадків хвора тварина своїми випорожненнями «заражає» продукти харчування, воду, при контакті з якими людина може інфікуватися. Позбутися від щурів нам допоможе дератизація (дослівно «знищення щурів»), яка включає в себе весь спектр винищувальних заходів: капкани, пастки, в тому числі і електричні, хімічні отрути і ін. Але не варто забувати і про профілактичні роботи. По можливості потрібно захистити свій будинок від проникнення гризунів. Щільно закривати вхідні двері, замазувати щілини, бетонувати або цементувати підлогу, встановлювати металеві сітки в шахтах системи вентиляції – все ці заходи зроблять ваше житло більш «щуронепроникним». Належну увагу потрібно приділити прибиранню прибудинкової території: не повинно бути скупчень сміття і непотрібного мотлоху, які щури можуть використовувати як притулок. Незважаючи на наш час стрімкого розвитку технологій, повністю позбутися від сірих щурів людству не під силу. Та й не потрібно це. А ось знизити чисельність гризунів до «комфортного» співіснування ми можемо! Біолог ПП «Дезснаб» Євген ЧеботокЖиттєвий цикл щура
Що їдять щури, скільки вони живуть та інші цікаві факти про гризунів
Щури з’явилися на Землі задовго до людини
Гризуни живуть на всіх континентах, крім Антарктиди
Гризуни невибагливі у виборі їжі
Життя у щурів коротке і важке
У щурів поганий зір, і вони бачать світ у сірих тонах
Гризуни дуже емоційні та влюбливі
У щурів розвинена пам’ять і абстрактне мислення
У щурячій зграї існує ієрархія
Спритність щурів дивує навіть котів
Без щурів екосистема зруйнується
§ 30. Статеві клітини і життєві цикли
Сірий пацюк