Ґрунт — біологічне середовище, при ефективному використанні якого можна без зайвих витрат збільшити виробництво і поліпшити якість зерна, кормів, технічної сировини. Крім органічних решток рослин і тварин, у ґрунті є багато дрібних (мікро-), середніх (мезо-) і більших (макро-) організмів, які значною мірою впливають на життєдіяльність рослин. За М. С. Дво-раківським (1983) з посиланням на Ю. Одума (1975), розрізняють такі групи ґрунтових організмів: мікробіота — бактерії, гриби, ґрунтові водорості і найпростіші організми; мезобіота — нематоди, дрібні личинки комах, кліщі, ногохвістки, інші дрібні організми; макробіо-та — коріння вегетуючих рослин, великі комахи, дощові черви. Найбільше значення для вегетуючих рослин має мікробіота (рис. 13). Вона переважає на коріннях рослин і в ґрунті, прилеглому до їх ризосфери, яка розміщується в шарі ґрунту до 60 см. Цей шар біологічно найактивніший, є буквально середовищем мікробіологічної діяльності. Біологічну активність ґрунту підтримують глибоким розпушуванням, заорюванням органічних решток, внесенням мінеральних добрив, зрошенням, дотримуванням правильного чергування культур у сівозміні та їх вирощування у змішаних, сумісних або ущільнених посівах. При безладному (стихійному) розміщенні культур різко знижується активність мікробіоти та збільшується кількість небажаної мезобіоти — нематод, личинок кліщів, різних шкідливих комах. Найактивніша мікробіота біля кореневої системи бобових — люцерни, конюшини, люпину, серадели, вики мохнатої, буркуну, сої та ін. За даними М. О. Красильникова (1958), у ризосфері люцерни в одному кілограмі ґрунту міститься від 50 до 100 млрд бактерій. Жива маса мікробіоти в орному шарі ґрунту досягає 10 т/га і більше. В міру заглиблення її активність зменшується через погіршення повітряного режиму, перезволоження, вміст закисних форм заліза, алюмінію та ін. Як уже зазначалось, важливим агротехнічним заходом є глибоке (50 - 70 см) розпушування ґрунту, яке посилює його біологічну активність на значну глибину. Це має істотне значення для підвищення врожайності культур за рахунок родючості ґрунту. Крім того, економляться мінеральні й інші добрива, поліпшується екологічний стан поля. Розкладаючи коріння, післяжнивні стерньові рештки, гній, сидерати тощо, мікроорганізми підвищують вміст у ґрунті гумусу, рухомих сполук азоту, фосфору, калію, інших елементів живлення рослин. В результаті їх діяльності в ґрунті утворюються біологічні речовини, які мають властивості біокаталізаторів, — ферменти, вітаміни, вільні амінокислоти, ауксини. Ці речовини активізують ростові процеси в рослині і є важливим біологічним фактором ґрунту. Ґрунтові гриби (міко-, гіфо- й актиноміцети) добре мінералізують органічну речовину, але за умов задовільної і достатньої зволоженості ґрунту. Суттєву роль відіграють плісеневі гриби та дріжджі. Мікориза (поєднання міцелію грибів з корінням вищих рослин) властива злаковим та іншим рослинам. Багато трав'янистих рослин, наприклад злакові кормові трави (тимофіївка, вівсяниця та ін.), погано розвиваються без мікоризи. Гриби мікоміцети добре розвиваються на помірно вологих, добре окультурених ґрунтах. Крім бактерій, грибів, тобто безхлорофільних організмів, у ґрунті багато мікроскопічних водоростей (синьо-зелених, зелених, діатомових). Вони стимулюють життєдіяльність азотфіксуючих бактерій і таким чином беруть діяльну участь в накопиченні азоту в ґрунті. Для високої біологічної активності ґрунту треба забезпечувати нейтральну або близьку до неї слабкокислу чи слабколужну реакцію ґрунтового розчину, тому що більшість мікроорганізмів, особливо бакетрії і деякі гриби, не розвиваються в кислому середовищі (при рН < 4,5 — 5,0). Є бактерії і гриби, які можуть розвиватися і в підкисленому середовищі, але вони не мають великого значення для живлення рослин. Біологічну активність ґрунту в полі можна визначити за інтенсивністю виділення з нього вуглекислоти (СО2), яка фіксується розчином лугу. Для цього треба поставити в посів невелику посудину з лугом і накрити її посудиною більшого об'єму. Вуглекислота поглинається лугом. Концентрацію її визначають титруванням. Загальна кількість мікроорганізмів у ґрунті може коливатися від 300 - 600 до 2500 - 3000 млн/г. Із макробіоти величезне значення мають дощові черви. Пропускаючи ґрунт через травний канал, вони збагачують його на ферменти, корисні для рослин солі, що різко посилює біологічну цінність ґрунту. За даними Р. Дажо (1975), на якого посилається М. С. Дво-раківський (1983), дощові черви пропускають через травний канал від 6 до 84 т землі на 1 га, а за більш сприятливих умов (вища температура і краще зволоження) — і до 210 т/га. У зв'язку з цим великого значення набуває вермикультура — розмноження дощових червів, за допомогою яких виготовляють вермикомпости — цінне біологічне добриво. Останнім часом поширюється використання свого роду «біодобрив» — препаратів, які збагачують ґрунт на мікробіоту (бактерії, гриби, водорості), тобто на живі компоненти, які роблять ґрунт більш активним біоносним природним тілом. Важливим напрямом у виробництві біодобрив є біотехнологія гумусу, при застосуванні якої поліпшується родючість і біологічна активність ґрунту. Мезобіота не завжди відіграє корисну роль, оскільки нематоди, кліщі, ногохвістки тощо — це здебільшого шкідливі організми, як і дрібні личинки комах. Найбільше біологічне й екологічне значення з мікробіоти мають безхлорофільні організми ґрунту — бактерії, гриби, актиноміцети, найпростіші (інфузорії, амеби, корененіжки та ін.). З-поміж них дуже велике значення мають азотфіксуючі бактерії, оскільки задоволення потреб рослин в азоті — завдання значно складніше, ніж забезпечення їх потреб в інших мінеральних елементах. При вирощуванні високих врожаїв навіть на родючих ґрунтах потреба рослин в азоті задовольняється лише частково за рахунок його рухомих сполук у ґрунті (від 30 — 40 до 60 %). З ґрунту використовується тільки близько 2 % загальних його запасів (В. П. Патика, І. А. Тихонович, І. Д. Фі-ліп'єв та ін., 1993). З атмосфери в рослини надходить достатньо азоту, але вони не можуть засвоювати вільний азот повітря через неспроможність переборювати сили зчеплення атомів у його молекулі. Тому величезні запаси азоту в атмосфері недоступні для рослин. Рухомі форми азоту в ґрунті також не повністю засвоюються рослинами. Одним із джерел надходження азоту в ґрунт є зв'язування атмосферного азоту мікроорганізмами, які, на відміну від рослин, здатні окислювати молекулярний азот. Джерелом поповнення азоту в ґрунті є також мінеральні азотні добрива — продукт промислового зв'язування молекулярного азоту атмосфери. Розрізняють два види азотфіксації молекулярного азоту повітря: симбіотичну й асоціативну. Симбіотична азотфіксація здійснюється бульбочковими бактеріями, які перебувають у тісному симбіотичному зв'язку з бобовими рослинами. Причому цей симбіоз можливий лише за умови поєднання рас і штамів бульбочкових бактерій з відповідними бобовими культурами. Так, люцерна інфікується лише штамами бульбочкових бактерій, які перебувають у симбіозі з буркуном (Rh. Meliloti), конюшина — штамами Rt. trifolia. Кращі результати при вирощування сої дає обробка її насіння штамами Bradirhisobium. За даними В. П. Патики та ін. (1993), обробка насіння сої сортів Херсонська 908, Кіровоградська 4 і Чайка штамами 629а і 639б Br. Japoni-cum забезпечувала підвищення врожайності на 3,8-8,3 ц/га. При цьому посилювалось накопичення в зерні білка, збільшувався вміст у ньому глютамінової кислоти. Цей симбіоз сприяє також підвищенню родючості ґрунту і врожайності наступних культур сівозміни, оскільки в ґрунті залишаються кореневі і стерньову рештки, багаті на азот, фосфор, кальцій, калій та інші макро- й мікроелементи. У цьому плані велике значення мають праці Є. М. Мішустіна, П. П. Вавилова, Г. С. Посипанова, О. О. Берестецького, Ю. М. Воз-някова, Л. М. Доросинського, А. О. Бабича, В. П. Патики, І. А. Тихоновича, Д. У. Кука, П. Амбруса та інших учених. Асоціативна азотфіксація сприяє підвищенню врожайності також небобових рослин за рахунок вільноживучих азотфіксуючих організмів, які розміщуються в зоні ризосфери і на корінні цих рослин. Існує близько 14 груп цих бактерій. Виявлено (В. П. Патика, А. В. Єрмоліна, М. М. Умаров), що найактивніша азотфіксація в асоціативних мікроорганізмів відбувається у ризосфері рослин у період їх активного росту. Визначена висока азотфіксація у таких груп бактерій (В. П. Патика та ін., 1993), як Achromobacter, Aghaspiril-lum, Agrobacterium, Bacillus, Arthrobscter, Azospirillum, Flavobacte-rium, Enterobacter, Klebciella, Mycobacterium, Pseudomonae, Rhado-spirillum, Spirillum та ін. Асоціативні бактерії у процесі вегетації впливають на ріст рослин, структуру посіву, врожайність так само, як і азотні мінеральні добрива. Причому їх діяльність посилюється на фоні помірного удобрення азотом. При вирощуванні пшениці її рослини за рахунок асоціативних азотфіксуючих бактерій використовують близько 40 — 60 кг/га азоту (В. П. Патика та ін., 1993). Дослідами, проведеними в Канаді з пшеницею, встановлено, що рослини за рахунок асоціативних бактерій можуть задовольняти потребу в азоті на 20 %. Звичайно в агроекосистемах існує природна симбіотична й асоціативна азотфіксація. Тому треба створювати умови для її активізації, підбирати сорти, забезпечувати оптимальні умови вегетації. Велике значення має застосування ефективних штамів азотфіксаторів. Нині розроблено препарати, які містять активні й ефективні штами бульбочкових та асоціативних азотфіксаторів. Ризоторфін — бактеріальний препарат, який містить високоефективні штами бульбочкових бактерій. Це — сипка маса з вологістю 50 — 55 %. В 1 г препарату міститься до 2,5 млрд активних бульбочкових бактерій. Він підвищує врожайність зернобобових, одно- і багаторічних бобових трав. Для кожного виду і навіть сорту підбирають певні штами бульбочкових бактерій. При їх застосуванні підвищується стійкість бобових проти бактеріальних хвороб. Ризоагрин— препарат асоціативних азотфіксуючих бактерій для обробки насіння рису й пшениці. Підвищує стійкість рослин проти хвороб (економія 40 — 60 кг/га азоту добрив). Препарат оригінальний, не має світових аналогів. Ризоентерин — препарат асоціативних азотфіксаторів для передпосівної обробки насіння озимого і ярого ячменю, а також рису (економія азоту добрив 30 — 40 кг/га). Врожайність після його застосування підвищується на 10 — 15 %. Аналогів не має. Флавобактерин — препарат асоціативних азотфіксаторів для підвищення врожайності кормового сорго, пшениці, цукрових буряків, кормових трав (економія азоту 30 — 40 кг/га). Посилює засвоєння поживних речовин рослинами, знижує захворюваність їх на фузаріоз, ризокторіоз. Мізорин підвищує врожайність і якість урожаю сорго, кормових трав, картоплі, а також вбирну здатність коріння, продукує фізіологічно активні речовини, знижує захворюваність рослин на фізаріоз і ризоктоніоз. Застосовують також азоризин — препарат бактерій азоспірил для проса. Різко підвищує нітрогеназну активність коренів, забезпечує приріст врожайності, поліпшує амінокислотний склад зерна. Всі ці препарати екологічно чисті, безпечні для людей і тварин. Питання про застосування асоціативних азотфіксаторів вивчається в Інституті землеробства (В. П. Патика). Одержані дані свідчать про перспективність застосування як бульбочкових, так і асоціативних азотфіксаторів у рослинництві. Аналогічно асоціативним азотфіксаторам, які засвоюють азот із атмосфери, багато мікроорганізмів можуть перетворювати нерозчинні форми фосфатів ґрунту на легкозасвоювані рослинами. До таких мікроорганізмів належать різні бактерії, стрептояйцети, гриби та ін. До них, зокрема, відносяться роди Bacillus, Mycobacterium, Pseudomonas, Penicillium, Acpergillus тощо. Фосфати ґрунту розчиняються різними кислотами, в тому числі вуглекислотою: Са3(РО4)2 +2СО2 +2Н2О -> 2СаНРО4 +Са(НСО3)2. Мобілізація фосфатів відбувається і в результаті утворення мікроорганізмами різних органічних кислот, кетокислот при бродінні або неповному окисленні вуглеводів. Фосфати перетворюються на розчинні форми і в результаті діяльності нітрифікуючих бактерій, які утворюють азотну кислоту, та бактерій, що окислюють сірку. На цій основі давно створено препарат фосфоробактерин, який містить активну форму спороносної бактерії, що руйнує фосфорорганічні сполуки і перетворює їх на доступні для рослин форми. Активність фосфоробактерину не знижується при внесенні фосфорних добрив (В. П. Патика та ін., 1993). При цьому посилюється ріст кореневої системи, підвищується продуктивність рослин. Важливе значення для забезпечення рослин фосфором має мікориза (ендомікориза). При інфікуванні ендомікоризними грибами бобових (люцерни, вики, конюшини, а в дослідах В. П. Патики та ін. також сої) спостерігаються посилене надходження фосфору в рослини та активізація симбіотичної азотфіксації. У сівозміні певні рослини сприяють розвиткові цих грибів (узагальнено їх називають везикулярно-арбускулярною мікоризою — ВАМ), а деякі негативно впливають на них, наприклад, ріпак, гірчиця, редька олійна, люпин, які імунні до ендофітів. Ці культури зменшують кількість аборигенної мікоризи, а зернові і бобові культури впливають на неї позитивно, збільшуючи кількість спор. Екологічно доцільне рослинництво, як бачимо, має досить великий мікробіологічний арсенал, використання якого допоможе набагато скоротити кількість застосовуваних дорогих і екологічно несприятливих азотних та фосфорних мінеральних добрив. Рослини отримують неорганічні елементи з грунту, яка служить природним середовищем для наземних рослин. Грунт - це зовнішній пухкий шар, який покриває поверхню Землі. Якість ґрунту є основним детермінантом, поряд з кліматом, розподілу та росту рослин. Якість грунту залежить не тільки від хімічного складу грунту, але і рельєфу (регіональних особливостей поверхні) і наявності живих організмів. У сільському господарстві історія ґрунту, така як методи вирощування та попередні культури, змінюють характеристики та родючість цього ґрунту. Грунт розвивається дуже повільно протягом тривалих періодів часу, і його формування є результатом природних і екологічних сил, що діють на мінеральні, гірські породи та органічні сполуки. Грунти можна розділити на дві групи: органічні грунти - це ті, які утворюються в результаті осідання і в основному складаються з органічної речовини, тоді як ті, які утворюються внаслідок вивітрювання гірських порід і складаються переважно з неорганічного матеріалу, називаються мінеральними грунтами . Мінеральні ґрунти переважають у наземних екосистемах, де ґрунти можуть покриватися водою протягом частини року або піддаватися впливу атмосфери. Грунт складається з таких основних компонентів (рис. \(\PageIndex\) ): Кількість кожного з чотирьох основних компонентів ґрунту залежить від кількості рослинності, ущільнення ґрунту та води, присутньої в грунті. Хороший здоровий ґрунт має достатню кількість повітря, води, мінералів та органічних матеріалів для сприяння та підтримки життя рослин. Малюнок \(\PageIndex<1>\) : Показані чотири основні компоненти ґрунту: неорганічні мінерали, органічні речовини, вода та повітря. Ущільнення ґрунту може призвести до стиснення ґрунту важкою технікою або навіть пішохідним рухом. Як це ущільнення може змінити склад ґрунту? Відповідь
Зменшується вміст повітря в грунті. Органічний матеріал ґрунту, званий гумусом , складається з мікроорганізмів (мертвих і живих), а також мертвих тварин і рослин на різних стадіях гниття. Перегній покращує структуру грунту і забезпечує рослини водою і мінералами. Неорганічний матеріал грунту складається з гірських порід, повільно розщеплюються на більш дрібні частинки, які змінюються за розміром. Частинки грунту діаметром від 0,1 до 2 мм - це пісок . Частинки грунту між 0,002 і 0,1 мм називаються мулом , а ще більш дрібні частинки, діаметром менше 0,002 мм, називаються глиною . Деякі ґрунти не мають домінуючого розміру частинок і містять суміш піску, мулу та гумусу; ці ґрунти називаються суглинками . Грунтоутворення є наслідком поєднання біологічних, фізичних і хімічних процесів. Грунт в ідеалі повинен містити 50 відсотків твердого матеріалу і 50 відсотків пористого простору. Близько половини порового простору повинна містити воду, а інша половина повинна містити повітря. Органічний компонент ґрунту служить цементуючим агентом, повертає рослині поживні речовини, дозволяє ґрунту зберігати вологу, робить грунт придатним для землеробства, забезпечує енергією ґрунтові мікроорганізми. Більшість ґрунтових мікроорганізмів - бактерії, водорості або грибки - перебувають у сухому ґрунті, але активізуються, коли волога стає доступною. Розподіл ґрунту не є однорідним, оскільки його утворення призводить до утворення шарів; разом вертикальний переріз ґрунту називається профілем ґрунту . У межах ґрунтового профілю ґрунтознавці визначають зони, які називаються горизонтами. Горизонт - це шар грунту з виразними фізико-хімічними властивостями, які відрізняються від інших шарів. Формування ґрунту складають п'ять факторів: материнський матеріал, клімат, рельєф, біологічні фактори та час. Органічний і неорганічний матеріал, в якому утворюються грунти, є основним матеріалом . Мінеральні грунти утворюються безпосередньо від вивітрювання корінної породи , твердої породи, яка лежить під грунтом, і тому вони мають схожий склад з вихідною породою. Інші ґрунти утворюються в матеріалах, які надходили з інших місць, таких як пісок та льодовиковий дрейф. Матеріали, розташовані в глибині грунту, відносно незмінні в порівнянні з відкладеним матеріалом. Відкладення в річках можуть мати різні характеристики, в залежності від того, рухається потік швидко або повільно. Річка, що швидко рухається, може мати відкладення гірських порід та піску, тоді як повільна річка може мати дрібнотекстурований матеріал, такий як глина. Температура, волога та вітер спричиняють різні закономірності вивітрювання і, отже, впливають на характеристики ґрунту. Наявність вологи та поживних речовин від вивітрювання також сприятиме біологічній активності: ключовому компоненту якісного ґрунту. Регіональні особливості поверхні (звично називаються «заляганням землі») можуть мати великий вплив на характеристики та родючість ґрунту. Топографія впливає на стік води, який відриває материнський матеріал і впливає на ріст рослин. Круті ґрунти більш схильні до ерозії і можуть бути тоншими, ніж ґрунти, які є відносно рівними або рівними. Наявність живих організмів сильно впливає на грунтоутворення і структуру. Тварини та мікроорганізми можуть виробляти пори та щілини, а коріння рослин можуть проникати в щілини, щоб виробляти більшу фрагментацію. Рослинні виділення сприяють розвитку мікроорганізмів навколо кореня, в області, відомій як ризосфера . Додатково листя та інший матеріал, що опадає з рослин, розкладаються і сприяють складу грунту. Час є важливим фактором формування ґрунту, оскільки ґрунти розвиваються протягом тривалого періоду. Грунтоутворення - процес динамічний. Матеріали з часом осідають, розкладаються і перетворюються на інші матеріали, які можуть бути використані живими організмами або відкладатися на поверхню ґрунту. Грунти називаються і класифікуються виходячи з їх горизонтів. Профіль ґрунту має чотири різних шари: 1) O горизонт; 2) горизонт A; 3) горизонт B, або надра; і 4) C горизонт, або грунтова основа (рис. \(\PageIndex\) ). Горизонт O має свіжорозкладається органічну речовину - гумус - на своїй поверхні, в основі якої розкладена рослинність. Перегній збагачує грунт поживними речовинами і підсилює утримання вологи в грунті. Верхній шар ґрунту - зазвичай глибиною від двох до трьох дюймів, але ця глибина може значно відрізнятися. Наприклад, дельти річок, такі як дельта річки Міссісіпі, мають глибокі шари верхнього шару ґрунту. Верхній шар ґрунту багатий органічним матеріалом, там відбуваються мікробні процеси, і це «робоча конячка» рослинництва. Горизонт А складається з суміші органічного матеріалу з неорганічними продуктами вивітрювання, і тому він є початком справжнього мінерального ґрунту. Цей горизонт зазвичай темно забарвлений через присутність органічної речовини. У цій місцевості дощова вода просочується через грунт і переносить матеріали з поверхні. Горизонт В - це скупчення переважно дрібного матеріалу, який перемістився вниз, в результаті чого в грунті утворюється щільний шар. У деяких грунтах горизонт В містить бульби або шар карбонату кальцію. Горизонт С , або ґрунтова основа, включає вихідний матеріал, а також органічний та неорганічний матеріал, який розщеплюється, утворюючи ґрунт. Вихідний матеріал може бути або створений у своєму природному місці, або транспортований з іншого місця в його теперішнє місце. Під горизонтом С лежить корінна скеля. Малюнок \(\PageIndex<2>\) : Цей профіль ґрунту показує різні шари ґрунту (горизонт O, горизонт A, горизонт B та горизонт C), знайдені у типових ґрунтах. (кредит: модифікація роботи USDA) Який горизонт вважається верхнім шаром грунту, а який вважається надрами? Відповідь
Горизонт А - верхній шар ґрунту, а горизонт B - надра. Деякі грунти можуть мати додаткові шари, або не мати одного з цих шарів. Товщина шарів також мінлива, і залежить від факторів, що впливають на грунтоутворення. Загалом, незрілі ґрунти можуть мати O, A і C горизонти, тоді як зрілі ґрунти можуть відображати всі ці, плюс додаткові шари (рис. \(\PageIndex\) ). Малюнок \(\PageIndex\) : Профіль ґрунту Сан-Хоакін має горизонт O, горизонт A, горизонт B та горизонт C. (кредит: модифікація роботи USDA) Кар'єрні зв'язки: Грунтознавець Ґрунтолог вивчає біологічні компоненти, фізико-хімічні властивості, розподіл, формування та морфологію ґрунтів. Грунтознавці повинні мати сильний досвід у галузі фізичних та біологічних наук, плюс фундамент у математиці. Вони можуть працювати в федеральних або державних установах, академічних колах або приватному секторі. Їх робота може включати збір даних, проведення досліджень, інтерпретацію результатів, огляд ґрунтів, проведення обстежень ґрунтів, рекомендації програм управління ґрунтами. Малюнок \(\PageIndex\) : Цей ґрунтознавець вивчає горизонти та склад ґрунту на дослідницькому майданчику. (Кредит: USDA) Багато грунтознавців працюють як в офісі, так і в польових умовах. За даними Міністерства сільського господарства США (USDA): «грунтознавцю потрібні хороші навички спостереження для аналізу та визначення характеристик різних типів ґрунтів. Типи ґрунтів є складними, а географічні райони, які ґрунтознавець може досліджувати, різноманітні. Аерофотознімки або різні супутникові знімки часто використовуються для дослідження районів. Комп'ютерні навички та геоінформаційні системи (ГІС) допомагають вченому проаналізувати численні аспекти геоморфології, топографії, рослинності та клімату, щоб виявити закономірності, що залишилися на ландшафті». 1 Грунтознавці відіграють ключову роль у розумінні минулого ґрунту, аналізуючи теперішні умови та надаючи рекомендації щодо майбутніх ґрунтових практик. Рослини отримують мінеральні поживні речовини з грунту. Грунт - це зовнішній пухкий шар, який покриває поверхню Землі. Якість грунту залежить від хімічного складу грунту, рельєфу, наявності живих організмів, клімату, часу. Сільськогосподарська практика та історія також можуть змінювати характеристики та родючість ґрунту. Грунт складається з чотирьох основних компонентів: 1) неорганічної мінеральної речовини, 2) органічної речовини, 3) води і повітря і 4) живої речовини. Органічний матеріал ґрунту виготовлений з гумусу, який покращує структуру ґрунту і забезпечує водою і мінералами. Грунтовий неорганічний матеріал складається з гірської породи, повільно розщепленої на більш дрібні частинки, які змінюються за розміром, такі як пісок, мул та суглинки. Ґрунтоутворення є результатом поєднання біологічних, фізичних та хімічних процесів. Грунт не є однорідним, оскільки його утворення призводить до отримання шарів, які називаються ґрунтовим профілем. Фактори, що впливають на ґрунтоутворення, включають: материнський матеріал, клімат, рельєф, біологічні фактори та час. Грунти класифікуються на основі їх горизонту, розміру частинок ґрунту та пропорцій. Більшість ґрунтів мають чотири чіткі горизонти: O, A, B і C. Горизонт складається з суміші органічного матеріалу з неорганічними продуктами вивітрювання B горизонт шар грунту, який являє собою скупчення переважно дрібного матеріалу, який перемістився вниз скельна основа тверда скеля, яка лежить під грунтом C горизонт шар ґрунту, який містить вихідний матеріал, і органічний та неорганічний матеріал, який розщеплюється з утворенням ґрунту; також відомий як ґрунтова основа глиняний частинки грунту діаметром менше 0,002 мм горизонт шар грунту з виразними фізико-хімічними властивостями, який відрізняється від інших шарів в залежності від того, як і коли він утворився перегній органічний матеріал ґрунту; складається з мікроорганізмів, загиблих тварин і рослин в різних стадіях гниття суглинок ґрунт, який не має домінуючого розміру частинок мінеральний грунт тип ґрунту, який утворюється внаслідок вивітрювання гірських порід та неорганічного матеріалу; складається переважно з піску, мулу та глини O горизонт шар грунту з перегноєм на поверхні і розклалася рослинність біля основи органічний грунт тип ґрунту, який утворюється в результаті осадження; складається переважно з органічного матеріалу батьківський матеріал органічний і неорганічний матеріал, в якому утворюються грунти ризосфера площа грунту, уражена кореневими виділеннями і мікроорганізмами пісок частинки ґрунту діаметром 0,1—2 мм мул частинки ґрунту діаметром від 0,002 до 0,1 мм профіль грунту вертикальний перетин ґрунту ґрунту зовнішній пухкий шар, що покриває поверхню ЗемліБіологічні фактори ґрунту
1.2.3.1. БІОЕКОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ҐРУНТУ
31.2: Грунт
склад грунту
Формування грунту
Батьківський матеріал
Клімат
Топографія
біологічні фактори
Час
Фізичні властивості ґрунту
Резюме
Виноски
Глосарій